Таку несподівану тезу висловив голова облдержадміністрації Сергій Гриневецький, виступаючи нещодавно на регіональній нараді представників органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, міських, селищних і сільських голів. І уточнив, яка саме мета: поліпшення життя людей. Розвиваючи думку далі, зробив два висновки, поставив два завдання і для себе, очевидно, і для інших: по-перше, слід знаходити консенсус і спрямувати енергію всіх на спільне розв’язання конкретних проблем життєдіяльності регіону; по-друге, треба позбавляти опозицію соціальної бази для критики влади.

Важко, гадаю, тут щось заперечити. Та й чи треба? Головне — діяти так, як продекларовано.

Згадуються акції під гаслом «Повстань, Україно!», започатковані цієї осені опозицією. На Одещині вони розпочалися мляво, а тепер і взагалі зійшли нанівець. За офіційними даними, акції охопили майже 4 тисячі осіб, тобто 0,16 відсотка до загальної чисельності населення. Хай владні й правоохоронні структури ніби, як стверджує опозиція, й занижують кількість учасників акцій, та все-таки не знаходять ті протести не те що підтримки, а навіть просто зацікавленості загалу. Скажімо, на святкування річниці Жовтня, що проходило в межах тієї самої акції «Повстань, Україно!», до колони демонстрантів та на мітинг в Одесі вдалося залучити, сам був свідком, десь менш як 600 осіб, а раніше приходили тисячі й тисячі.

Під час кожної з акцій її учасники вручають петиції з викладом своїх вимог керівникам виконавчої влади. Став свідком однієї з таких процедур. С. Гриневецький якусь хвилину-дві постояв перед мітингуючими, слухаючи їхні вигуки, потім звернувся до лідерів опозиції: «Запрошую до себе, разом розглянемо ваші вимоги». Розглядали хвилин 20—25, мітингуючим уже й мітингувати набридло. Нарешті, їхні керівники з’явилися, повідомили: вимоги прийнято, про результати буде повідомлено пізніше. На тому й розійшлися.

А невдовзі той же С. Гриневецький запросив до розмови місцевих опозиціонерів, аби повідомити, що зроблено і що та чому не зроблено за вимогами протестантів. Інформували безпосередні виконавці — начальники відповідних облуправлінь. Опозиція такого, очевидно, не очікувала: в неї вибивали «козирі» з рук для подальших протестів. Замість того, аби вислуховувати конкретні відповіді на ними ж поставлені запитання, опозиціонери затіяли чвари поміж себе, доводячи, хто з них «істинний», а хто «фальшивий».

Утім, представників влади це не спантеличило, вони таки довели справу до кінця: і про заходи з вимог повідомили, і на «колючі» запитання дали вичерпні відповіді. Певно, саме отакий діалог і може, хай не всіх, то хоча б декого, таки спонукати до співпраці задля здійснення отієї спільної для влади та опозиції мети. Чи, що теж важливо, бодай послужити усуненню недоліків, на які вказує опозиція.

То чи був «хлопчик»?

Заздалегідь заплановане на кінець жовтня засідання клубу політичних лідерів регіону мало обговорити питання щодо перспектив уходження України до НАТО, взаємин з ЄС, Росією, США. Однак трагедія, пов’язана з захопленням чеченськими терористами заручників у Москві, внесла корективи в дискусію — і вона пішла, здебільшого, саме в цьому руслі. Не скажеш, що думки були однозначними. Якщо представник Партії регіонів Віктор Станкевич, політолог Василь Попков засудили дії терористів і висловилися за об’єднання зусиль слов’янських народів у боротьбі зі злом, то Віктор Цимбалюк (УНР) — в усьому звинуватив лише російське керівництво, ну, а чеченці, мовляв, мусили виявити адекватну реакцію на насилля.

З регіональним осередком УНР, його лідером безпосередньо пов’язані й звинувачення російської сторони щодо наявності в Україні інформаційних центрів Ічкерії, що розцінюється як підтримка терористів. У телевиступах ряду офіційних осіб, зокрема секретаря Ради національної безпеки і оборони України Євгена Марчука, наявність таких центрів заперечена. Нічого подібного немає і в Одесі, заявив, виступаючи по телебаченню, мер міста Руслан Боделан.

Віктор Цимбалюк, зібравши нещодавно прес-конференцію, їм заперечив: «Інформаційне бюро чеченської республіки Ічкерія» при Одеській обласній організації Українського народного руху існує. Та воно, мовляв, не є якоюсь спеціально створеною організаційною структурою. Це просто виокремлений спільний напрям інформаційної та агітаційної роботи двох обласних організацій — УНР та Всесвітнього конгресу вайнахів. Тому бюро в управлінні юстиції не реєструвалося, отож ліквідовувати, закривати, як того вимагає російська сторона, нічого. Водночас у заяві, підписаній Віктором Цимбалюком та головою Одеської організації Всесвітнього конгресу вайнахів Хусейном Берсанукаєвим, направленій між тим електронною поштою, як вони заявили, усім акредитованим в Україні посольствам, лідерам політичних партій і провідним ЗМІ, стверджується однозначно: «Інформбюро Ічкерії» в Одесі існує і згортати своєї діяльності наміру не має. Свої заяви, звернення, просто інформацію воно, оте бюро, поширює і поширюватиме через мережу Інтернет, повідомляючи, мовляв, правду про війну в Чечні і про справедливі дії, у відповідь на неї, чеченців...

Ось і виходить: оте бюро і є, і його немає. Отака «ясність», якої поки що ніхто в Одесі не прояснив, виходячи з вимог чинного законодавства. Спробу цього, щоправда, нещодавно зробив голова Комітету ВР у закордонних справах Дмитро Табачник, який під час зустрічі з журналістами заявив: будь-яка інформаційна підтримка терористів заборонена нашим законодавством. І якщо на території України окремі політичні, громадські організації пропагуватимуть і підтримуватимуть терористичні угруповання, то їхній діяльності має бути негайно покладено край. На думку парламентарія, хоча погляди українських політичних і громадських об’єднань часто докорінно різняться, та все-таки жодна політична сила, що вважає себе конституційною, не в праві мати свій «власний погляд» у питаннях міжнародного тероризму...

Може, в Одесі іншої думки з цього приводу? В усякому разі, ховати голову в пісок, наче страус, себто — прикриватися фасадом «стабільної ситуації» і в цьому випадку, і в ряді інших, негоже. Якщо, звичайно, не тільки на словах, а й на ділі таки справді дбати про стабільність і злагоду.

Одеса.