Інвестор, який прийшов у село з благородними намірами, тепер тікає з нього. А його ще й намагаються оголосити злочинцем.
Поява «Гермесу» воістину була до речі
Кілька років тому у Дніпропетровську вишукували підприємства, які могли б надати допомогу селу. На предмет постачання сільгоспвиробників пально-мастильними матеріалами. Пам’ятаєте часи, коли ні орати, ні сіяти, ні збирати не було чим? То ось доручення голови облдержадміністрації Миколи Швеця від 31 грудня 1999 року: влаштовували навіть конкурс на право стати оператором із закупівлі та постачання нафтопродуктів селянам. Серед п’яти найпотужніших це право здобула тоді і виробничо-комерційна фірма ТОВ «Гермес і Ко».
— І на весну наступного року ми завезли у різні сільгосппідприємства області дизпалива більше, ніж на два мільйони двісті тисяч гривень, — згадує директор цієї фірми Володимир Карпушкін. — Довго і вперто пожинали потім клопоти з оплатою, бо розраховуватися селяни не спішили, радше не мали чим. Одна справа, що ми витратили власні кошти, і зовсім інша, що довелося сплачувати і штрафи за невчасно відшкодовані позички. Мусили навіть створювати у фірмі відділ повернення боргів. Але ці та інші прикрощі не порівняти з тим задоволенням, яке одержували від своєї причетності до збереження сільськогосподарського виробництва в регіоні.
Того ж року влітку та восени вже серед чотирьох підприємств фірму «Гермес і Ко» призначили на Дніпропетровщині і оператором із закупівлі та постачання зерна на внутрішні продовольчі потреби області. З чим вона, не маючи досвіду співпраці з сільгоспвиробниками, впоралася ще успішніше. Може, це й слугувало тому, що фірма Володимира Карпушкіна незабаром побажала виступити постійним партнером та іневестором одного з аграрних підприємств області.
Тут дещо треба пояснити. Саме відбувалася довгоочікувана земельна реформа. На Дніпропетровщині вона мала свої особливості. В новоутворені господарства область залучила стільки своїх доморощених інвесторів, скільки не залучила жодна інша. Запрошували найудачливіших підприємців та бізнесменів, банкірів і комерсантів у «високі» кабінети і радили «брати новоутворені агроформування на буксир». Без вас вони, мовляв, пропадуть. На різних умовах пішов неабиякий капітал на село в регіоні, та суть залишалася одна: селянам, що вже отримали землю у приватну власність і ще чекали на розпаювання майна, спроможні і ділові люди нового покоління з міста бралися підсобляти своїми грошима. Отож інвесторів тут усіляко підтримували — співали їм оди і мало не освідчувалися в коханні.
Що й не дивно, якщо тепер простежити і наміри, і справи, до яких долучилася з селянами і фірма «Гермес і Ко». Підопічних собі вона не вибирала: район підказали в обласній держадміністрації, господарство — в районній. Так «Гермес» опинився у Прядівці Царичанського району, де на розвалинах КСП імені Калініна вже діяло товариство «Лан». Генеральний директор «Гермесу» Карпушкін увійшов 16-м засновником «Лану». Прядівська жінка-трудівниця і мати двох дітей Надія Давиденко сказала нам так: «Ми повірили, що інвестор завітав до нас усерйоз і надовго, і були від цього неймовірно щасливі та раді. Адже своїх багатих меценатів у нас не було».
Ще б пак! «Лан» саме підсумовував перший рік власного пореформеного господарювання. А втішатися не було чим. Більше мільйона трьохсот тисяч гривень нових, уже своїх, збитків. З п’яти з половиною тисяч гектарів земель 4 тисячі взимку лишилися незораними. Для худоби кормів не запасли, дійне стадо корів ще й хворіє на лейкоз. Нарешті, шість останніх місяців і в «Лані» люди не отримували платні... То поява «Гермесу» воістину була до речі. Адже він одразу погасив найпекучіші борги, які паралізували перед цим усю діяльність господарства. Також — і борги із заробітної плати, що дуже сподобалося. І негайно приступив до ремонту і оновлення техніки, реставрації виробничих приміщень, мехмайстерні, а також приміщень контори та їдальні.
Хотіли чи ні, та мусили
Хотіли чи ні, та мусили ліквідувати і 800 голів старих і хворих на лейкоз корів. Отримана виручка за реалізацію яких і пішла на погашення затриманої платні людям. Але ж не залишати село без тваринництва! Придбали натомість півтори тисячі племінних свиней. І уже щоб провести весняну посівну компанію, «Гермесу» довелося брати кредити. Купляйте отож усе, що треба, не майте жодних проблем — тільки працюйте з насолодою, любі селяни!
У підсумку вийшло, що торік фірма у Прядівці витратила 9 мільйонів 672 тисячі гривень, а «Лан», зібравши доволі високі врожаї, від реалізації всього вирощеного та виробленого отримав лише 8 мільйонів 765 тисяч гривень виручки...
Воно й зрозуміло: за один рік диво статися і не могло. То не можна казати, що від таких результатів і інвестор упав у розпач. Але з’ясувати, якою мірою підсумки закономірні та, особливо, як бути, щоб надалі господарство працювало набагато ефективніше, вирішив над усе. Вирішив сам «покопатися», як же прядівці хазяйнують. «Гермес» з-поміж інших засновників «Лану» хоч і володів 92,5 відсотка його статутного фонду, та господарською практикою в сільгоспгосподарстві не займався. Залишався лише благодійником-«спонсором». Виконавчим директором спочатку працював Вадим Гаркуша, нині — Анатолій Живодьор — місцеві аграрії. Отож не довіряти фахівцям своєї справи фірма також не могла. І перш за все, аналізуючи тепер ситуацію, побачила власні помилки та прорахунки.
— Ми зрозуміли, що протягом одного календарного року справді не можна звести з колін розвалене і занедбане господарство, — каже Володимир Карпушкін. — Тому почали міняти свої взаємини з банківськими структурами, короткотермінові позички яких ні нас, ні селян вочевидь не влаштовували...
Одначе мусили пильніше вникнути і в суто господарську практику в товаристві. Скажемо точніше: «Гермес» не міг тепер не зацікавитися, як же витрачаються його кошти. І не випадково, бо, намагаючись стати селянам у пригоді, генеральний директор фірми і його заступник під взяті кредити навіть заклали свої власні житлові помешкання. Перевірка, як стверджують генеральний директор і його заступник, проведена в товаристві після зведення річного балансу, спонукала схопитися за голову: «Лан» досі не що інше, як дірява діжа, в якій з обліком, економічною доцільністю та елементарними порядками аж ніяк не все гаразд.
— Для мене це стало громом серед ясного неба, — зізнається Володимир Карпушкін. — Після тривалих роздумів я вперше твердо дійшов висновку: сільськогосподарський бізнес у нас надмірно ризикований не через якісь погодно-кліматичні умови, а через специфіку і не кращу спадщину тих традицій, поганих звичок і менталітету сільських людей, які залишила після себе соціалістично-колгоспна система господарювання. Селяни сьогодні — фахівці чи керівники, та й рядові механізатори, — все ще не знають, не розуміють, як це бути господарями на своїй землі, коли вони тільки від себе залежні. Сільські люди звикли до іншого, до того, що все навкруги начебто нічиє і все, що не так лежить, можна брати, а нинішня реформа, хоч і добряче вжалила багатьох, однак ще не змінила психології. Ще й не клюнув півень, що масниця котові минулася, і такого, щоби «дармові» гроші сипалися без ліку та звіту, вже не буде ніколи...
А впливати на все це, підсумував Карпушкін, коли не живеш і не працюєш у селі постійно чи не маєш тут своїх надійних повпредів, практично неможливо. В самій Прядівці з думкою Володимира Ілліча не всі погоджуються. Багато хто тлумачить і зовсім протилежне. У селян навіть уже ніби склалося враження, що «Гермес» хоч і прийшов з добрими намірами і планами, та тепер, коли зрозумів, як складно, обтяжливо і витратно інвестувати сільське господарство, про всі свої наміри геть забув і швидко захотів «завертати голоблі назад». Так вважають переважно старші. Яких «Гермес» наче дуже образив. Це коли він за наполяганням податкової інспекції нагадав, що, одержавши орендну плату за земельні паї, пенсіонери мусять тепер осібно сплачувати податки на прибуток — 20 відсотків від одержаного.
Але не всі так гадають. Наші люди, кажуть зазвичай молодші віком, не винні, що аграрна реформа досі нічого їх не навчила. Бо, по-перше, у Прядівці зокрема і Царичанському районі загалом до самісінької весни 2000 року бажання хай поодиноких селян господарювати самостійно з усіх сил стримували, якщо й не забороняли. Не можна і квит — не розвалюйте колгоспів! У фермери не пускали. Табу! І прикладів тепер тут вільного господарювання на землі, які були б очевидними та повчальними, катма. З другого боку, сама реформа в районі на словах здійснювалася наче задля людей, а насправді без їхньої участі. Які часи настають, селянам відверто ніхто не пояснював. Як було з колгоспом-КСП імені Калініна? Приїхали, зібрали збори і заявили: був у вас колгосп, тепер його немає. Тепер товариство з обмеженою відповідальністю «Лан». Але ви, мовляв, не бійтеся, нічого страшного не відбувається: все залишається, як і було — ви вкупі на своїй землі і у своєму селі... Отож фактично жодного вибору для людей, жодних волевиявлень та бажань. Мов овець отару, перегнали з однієї кошари в іншу...
Але якщо це так, то до чого тут «Гермес і Ко»? Це вже, даруйте, реалії і проблеми суто районні. Інвестор спробував «вплинути на всі негаразди, з якими зіткнувся» — спершу зажадав порядку та ретельного збереження і обліку, а потім виплатити людям зарплату — хоч цим мало клопотатися винятково керівництво «Лану» — і реалізації усіх тих «лишків», які були закуплені невідомо для чого. Якщо виконавча дирекція ТОВ «Лан» фактично змарнувала більше мільйона гривень, то чому не повинна тепер їх повернути? В господарстві натомість завирували «антигермесівські» настрої. Це «Гермес» винен, це він, інвестор, вас, люди добрі, ображає, і квит. Ці настрої, отже, несподівано посіяли і підтримали, стверджує Володимир Карпушкін, не лише керівники «Лану» у Прядівці, а й керівники району в Царичанці.
Отож про примирення годі й казати
Майже після річних намагань якось «вплинути на ситуацію» «Гермес», образно кажучи, тепер змотує вудки — залишає село. Не замовчуючи, по-перше, чому та з яких насправді причин, а по-друге, воліючи бодай не цілком, бодай частково, та відшкодувати свої збитки. Що логічно і законно. Чомусь у цей час «розлучення» царичанський прокурор негайно порушив кримінальну справу персонально проти гендиректора Дніпропетровської фірми Володимира Карпушкіна. Звинувативши його водночас і в перевищенні своїх службових обов’язків, і в зловживанні ними, і навіть у службовій підробці. Через які начебто «Лан» має тяжкі наслідки — збитків ледве не на 5 мільйонів гривень.
Про що ж ідеться? Про якусь оборудку чи пограбування, вчинене Карпушкіним? Ні, це ТОВ «Лан» реалізувало вирощене збіжжя — насіння соняшнику та кукурудзи і цукрові буряки. Які й вирощувало, зауважимо, щоб реалізувати і мати прибутки. Та щоб платити людям зарплату та розвивати господарство далі. А слідчий прокуратури, уявіть собі, це й розцінив як операцію, котра завдала великих збитків. Нісенітниця? Абсурд? Тим паче що з приводу продажу окремо соняшнику, кукурудзи і буряків були рішення засновників товариства. Який же стосунок мав до цих рішень Карпушкін? Такий, як і всі інші співзасновники. Не більше і не менше. Правда, саме протоколи зборів засновників, на яких приймали згадані рішення, обвинувачення, і вважає підробленими, до того ж не кимось, а... Карпушкіним. На суді директор «Лану» Анатолій Живодьор свідчив, що ініціатива «складати ці протоколи» належала йому. Він же в «Лані» директор, а не Карпушкін, і все тут правильно — виростили, отже, і продали, — але прокурор і далі наполягав на своєму.
Так-от, Царичанський місцевий суд, заслухавши цю справу, не зрозумів також, до чого тут піп, коли в селі кури дохнуть. Особливо не зрозумів, якими повноваженнями зловживав генеральний директор зовсім не прядівської фірми «Гермес і Ко», якщо у ТОВ «Лан» у Прядівці він жодної посади не обіймав. Що його фірма інвестор, а він співзасновник господарства — це одна річ. Це одні стосунки, взаємини і повноваження. Але посади гендиректора фірми «Гермес» у товаристві «Лан» просто не існувало і не існує. То й третє звинувачення, висунуте навздогін — у зв’язку з тримісячною затримкою з виплатою зарплати — стосовно Карпушкіна теж нелогічне і вочевидь безпідставне. Він тут зовсім «не крайній». Це звинувачення перед тим висувалося щодо виконавчого директора «Лану» Анатолія Живодьора. Потім кримінальну справу було припинено. Бо «Лан» розрахувався зі своїми людьми. А борги КСП імені Калініна ще з 1995 року зосталися невиплаченими, КСП ліквідовано, а тому навряд чи хтось колись їх поверне. І це нікого в районі, в тому числі і прокурора, не турбує...
Суд, якого «парадоксальні», м’яко кажучи, обвинувальні висновки ні в чому не переконали, а тільки достоту заплутали, повернув справу на дорозслідування. Чітко і ясно зажадавши від прокурора А. Скопича з’ясувати: чому продаж вирощеного завдав збитків та які конкретно повноваження при цьому перевищив Карпушкін? Очевидно, настане час і колись ми дочекаємося результатів дорозслідування. Але нас, що побували в Прядівці і на суді, насправді нині більше хвилює інше: що далі буде з «Ланом»? Він уже фактично розпався, за одними свідченнями, на три, за іншими — навіть на п’ять окремих і дрібних господарств. Техніку, відремонтовану ще «Гермесом і Ко», місцеві «авторитети» «завбачливо» розібрали по своїх дворах — ніби для «її збереження до кращих часів». Господарські ж приміщення ніхто не ремонтує, як це робив «Гермес». А їдальню-кафе, відреставровану свого часу «Гермесом», бідові прядівчани розтягли ледве не по цеглині для «домашніх потреб».
А, як не сумнівається тепер щиро занепокоєний Карпушкін, у державі ж немає чіткого бачення розвою аграрного сектору нашої економіки після його реформування. І якщо не буде, вважає Володимир Ілліч, то це обернеться великою соціальною катастрофою українського села...
Ми ж згодні з одним: у селі, відтак і в районі, справді не все гаразд. А страждають передусім люди. Селяни. Того ж, хто волів селу та селянам добра, судять і намагаються «посадити». І все це відбувається спокійно та чинно, ніхто ніде не кричить і не обурюється, що ж це воно, люди добрі, в нас коїться?! А це дуже страшно і моторошно, якщо ми вже справді в такому суспільстві живемо.
Дніпропетровська область.
