Чотири роки тому, в листопаді 1998 року, Закарпаття зазнало страшного удару стихії. Масштаби завданих матеріальних і моральних збитків внаслідок паводка були найбільші у нашій країні після аварії на Чорнобильській АЕС. Область оголосили зоною стихійного лиха.
Ліквідація наслідків повені потребувала в кілька десятків разів більше коштів, ніж треба було б на захист від неї. І такі кошти — передусім на будівництво й ремонт зруйнованих та пошкоджених жител, автомобільних і залізничних доріг, мостів, ліній електропередач, телефонного зв’язку — здебільшого знайшлися. Проте на захист від майбутніх паводків їх, як завше, не вистачило. Стосується це насамперед коштів, передбачених на протиповеневі заходи по лінії водгоспу: захисні дамби, берегоукріплення, розчищення русел рік, не кажучи вже про облаштування польдерів та акумулювальних водосховищ для накопичення води у пікові повеневі періоди.
Істину «скупий платить двічі» підтвердив березневий паводок 2001 року...
По гарячих слідах листопадового та березневого паводків «Голос України» провів на Закарпатті Дні газети. За цей час «повеневій» темі загалом було присвячено більш як 200 публікацій. Стосувалися вони і ходу ліквідації наслідків лиха, і причин, що гальмують найневідкладніші відновлювальні й протиповеневі роботи. Ми прагнули, прагнемо й прагнутимемо привернути увагу і української влади, і міжнародної спільноти до трагедій потерпілих закарпатців, сказати тепле слово про тих, хто прийшов їм на допомогу в скрутну годину і прикре та гірке слово — про байдужих і навіть тих, хто з людського горя хотів урвати неправедну копійку.
Отже, чотири роки по листопадовій повені. Є в цьому часовому відтинку місце і для осанни, і, на жаль, для хули.
Біда біду перебуде?
Чи не найбільший обсяг відновлювальних та захисних робіт ліг на плечі водогосподарських організацій. Тільки на цей рік перебачалося освоїти 24 мільйони гривень. І за нормального фінансування водники могли зробити це.
— Але отримали тільки 2 мільйони 300 тисяч, тобто навіть не десяту частину передбачуваного, — каже начальник Закарпатського облводгоспу Володимир ЧІПАК. — Якщо відмінусувати від цього 1 мільйон 270 тисяч торішнього боргу, то сума вийде справді смішна.
— І це навіть попри те, що на представницькому спільному виїзному засіданні урядової комісії з ліквідації наслідків стихійного лиха в Закарпатській області та профільного Комітету Верховної Ради України, яке відбулося у вересні н. р. в Ужгороді, проблема водників порушувалася особливо гостро?
— Відтоді ми не отримали жодної копійки... На сьогодні за виконані вже роботи маємо 6 мільйонів 560 тисяч боргу. Та попри це продовжуємо працювати, щоб устигнути до зими зробити якомога більше. На наступний рік у Держбюджеті передбачається виділити водгоспові 10 мільйонів гривень. Але до кінця нинішнього року ми матимемо приблизно стільки само боргу! Тож на наступний рік залишиться нуль.
— Тоді облаштування польдерів та акумулювальних водосховищ і надалі буде лише наміром?
— І це тим паче прикро, що на один польдер та на одне акумулювальне водосховище вже було виготовлено тендерну документацію. У зв’язку з відсутністю коштів довелося все це припинити. Не комплексні, а навіть локальні водозахисні роботи ведуть нас у борговий тупик. Доходить до парадоксу: люди працюють у борг, собі на збиток авансують державу, а їх за це визнають... банкрутами. Саме в такій ситуації опинилося відкрите акціонерне товариство ПМК № 77 з міста Мукачевого.
— Володимире Петровичу, як відомо, на ліквідацію наслідків обох паводків уже витрачено більш як 200 мільйонів гривень. А в скільки обійшовся б водозахист, якби він був профінансований вчасно і в повному обсязі?
— За приблизними підрахунками — у 40 мільйонів гривень. Тепер на комплексну систему захисту від повеней треба набагато більше. Нині нас знову змушують уже вкотре наступати на граблі...
— На біду закарпатців відгукнулися і сусідні держави, і світова спільнота. Велику допомогу надано було й водгоспівцям.
— І ми за неї щиро вдячні. А насамперед —Швейцарській Конфедерації. Вона профінансувала будівництво дамб із захисту села Заріччя Іршавського району, селища Вишкового Хустського району та міста Рахова. Допомога ця становила 5 мільйонів гривень. Тісно співпрацюємо з Угорською Республікою у створенні та розвитку автоматизованої інформаційно-вимірювальної системи для прогнозу паводків й управління водними ресурсами в басейні ріки Тиси. Ось і буквально днями, 30 жовтня, в угорському прикордонному місті Загоні міністр охорони навколишнього середовища і водного господарства Угорської Республіки доктор Марія Короді та голова Державного комітету України з водного господарства Віктор Хорєв підписали Угоду «Про співробітництво в межах надання допомоги для розвитку системи протипаводкового захисту та контролю якості води на українській частині басейну ріки Тиси з урахуванням досвіду торішніх паводків та надзвичайних забруднень походженням з третьої країни» (маються на увазі неодноразові викиди шкідливих речовин у Тису золотопереробними підприємствами Румунії).
Гіркий досвід стихійних лих, що обрушилися нещодавно на Європу, вчить: самотужки з ними боротися не під силу навіть найрозвиненішим державам. На завершення додам: для того, щоб водне господарство мало й власні кошти, доцільно було б частину відрахувань водокористувачів акумулювати в Держкомводгоспі, як робиться це у шляховому господарстві.
