Конкуренція повинна бути в інтересах суспільства

Мало хто сумнівається, що конкуренція — потужний рушій економіки. В одному з американських судових рішень вона постає як «всеосяжна хартія економічної свободи, спрямована на збереження вільного та безперешкодного економічного суперництва як правила торгівлі. Вона спирається на те, що нічим не стримувана взаємодія конкуруючих сил приведе до оптимального розподілу наших економічних ресурсів, максимально низьких цін, максимально високої якості та максимального рівня матеріального прогресу». А заразом — «сприятиме збереженню демократичних, політичних та соціальних інституцій».

Державна підтримка та захист добросовісної конкуренції в бізнесі з перших кроків нашої держави належать до пріоритетних напрямів ринкової трансформації економіки. Власне, народження національного конкурентного права слушно пов’язують із прийняттям у серпні 1990 року Закону УРСР «Про економічну самостійність Української РСР». Він визначив, що держава заохочує конкуренцію та усуває монополію у виробництві товарів та наданні послуг. Монополізм тоді панував скрізь, і держава взяла курс на його подолання та обмеження.

Звідси й назва — антимонопольне законодавство. Його засади викладено в Законі України від 1992 року «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції» і в Законі «Про Антимонопольний комітет України» від 1993 року. Конституція України закріпила принцип захисту конкуренції в підприємницькій діяльності. А в червні 1996 року у спеціальному законі України було визначено і правові засади боротьби з недобросовісними проявами конкуренції. Сьогодні систему антимонопольного захисту регламентують майже 600 законодавчих актів (від Конституції — до відомчих розпоряджень) і 57 законів України.

За десять років, що минули з часів перших законодавчих актів, ми пройшли нелегкий шлях. Після проведеної приватизації і демонополізації, докорінних змін зазнала структура найважливіших галузей економіки. Частка монопольного сектору в валовому внутрішньому продукті скоротилася до 40 відсотків. Позитивні наслідки створення конкурентного середовища не можна не помітити. Достатньо порівняти, наприклад, колишній та нинішній асортименти товарів і послуг або рівень підприємницької культури. Очевидно, що найвищими темпами розвиваються саме ті ринки, де присутній високий рівень конкуренції.

На основі чинного законодавства за дев’ять років своєї діяльності органи Антимонопольного комітету усунули майже 11 тисяч порушень. Це дало змогу істотно погамувати «апетити» монополістів і недобросовісних конкурентів, а багатьох чиновників примусило рахуватися з буквою Закону.

Упродовж 1994—2001 років порушниками антимонопольного та конкуренційного законодавства сплачено до бюджету чи як відшкодування потерпілим за малим не 130 мільйонів гривень, а тільки за період 2000—2002 років за надані неналежним чином комунальні послуги за ініціативи комітету було здійснено перерахунки споживачам на суму в понад 650 мільйонів гривень Це свідчить, по-перше, про соціальний аспект нашої діяльності, про її важливість для простих людей, а по-друге — про активізацію роботи комітету в останній період. Варто також зазначити, що погодження органами комітету проектів рішень органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю дало змогу попередити ще щонайменше 2 600 випадків дискримінації суб’єктів господарювання і можливих фактів обмеження конкуренції.

Не менш важлива, хоч зовні малопомітна, є робота комітету, спрямована на недопущення монополізації товарних ринків. Завдяки контролю за концентрацією суб’єктів господарювання ми попередили «захоплення» монополістами майже 130 товарних ринків.

Нині, коли економічне суперництво стало реальністю, головне завдання полягає не в усуненні монополізму, а у створенні ефективного конкурентного середовища. Бо воно спроможне забезпечити стабільне економічне зростання та підвищити життєвий рівень населення. При цьому слід використовувати переваги великомасштабного виробництва, водночас усуваючи його негативні побічні чинники, що ослабляють конкуренцію. Національне законодавство, отже, перетворюється з антимонопольного у повному розумінні на конкурентне.

Серцевиною нормативної бази стає Закон України «Про захист економічної конкуренції», який набрав чинності 2 березня нинішнього року. Він урахував і досвід роботи Антимонопольного комітету, і досягнення світової економічної, правової думки в галузі конкурентного законодавства, одне слово — теорію та практику. З одного боку, закон обмежує втручання держави в економічні процеси лише випадками, які справді загрожують конкуренції, що відкриває широкі можливості для співпраці з суб’єктами господарювання. А з другого —створює принципово нові механізми захисту конкуренції, істотно посилює відповідальність за порушення законодавства.

Добросовісне економічне суперництво розглядається як одна з головних цінностей демократичного суспільства, що забезпечує його процвітання. Розмір штрафів до правопорушників ніколи не був самоціллю комітету. Ми вважали і вважаємо, що відповідальність має бути адекватна тяжкості порушення, проте під час накладення санкцій обов’язково враховуємо економічний стан порушника та його бажання (чи небажання) співпрацювати з комітетом.

Заходи, окреслені в Указі Президента України від 18 листопада 2001 року «Про основні напрями конкурентної політики на 2002—2004 роки», оптимізують зусилля держави, спрямовані на зменшення монопольного сектору економіки, залучення в орбіту конкурентної політики підприємців та громадських організацій. Очевидно, що обізнаність з цих питань в суспільстві ще не достатня. Сподіваюся, що підготовлений фахівцями комітету збірник нормативно-правових актів «Конкуренційне законодавство України», який вийшов у жовтні цього року, якоюсь мірою виправить цей недолік.

Прагнучи винести захист економічної конкуренції на якісно новий рівень, Комітет також розробив і подав на погодження в центральні органи виконавчої влади проект указу Президента України «Про Національну раду з питань конкуренції». Свідченням уваги керівництва держави до реалізації конкурентної політики стало рішення Президента України Л. Кучми особисто очолити цей найвищий орган, який визначатиме стратегію захисту економічної конкуренції в нашій країні.