Молодіжні проблеми в нашій державі з причини соціально-політичної пасивності молодих людей і відсутності належної уваги до них з боку держави залишаються ніби на третьому плані.

Уже кілька років високі державні мужі висловлюють «глибоку занепокоєність» значним зниженням народжуваності. За останнє десятиліття кількість новонароджених знизилася майже вдвічі. За нинішніх соціально-економічних умов молоді сім’ї бояться заводити дітей, відкладаючи цю проблему «до кращих часів».

Держава  фактично залишила молодь напризволяще. Не можна сприймати інакше, як глузування, допомогу на догляд за дитиною в розмірі 45 грн. На ці гроші мати має прогодувати себе (щоб у неї вироблялося молоко) і купити новонародженому хоча б найнеобхідніше. Добре, якщо глава сім’ї може фінансово її забезпечити, але, враховуючи зростання безробіття, це швидше виняток, аніж правило. Найчастіше основне навантаження лягає на бабусь і дідусів: якщо можуть допомогти — добре, ні — народження дитини прирікає сім’ю на злидні. Не всі мами можуть навіть через рік після народження дитини вийти на роботу: дитсадки сьогодні відвідують лише 39% дітей дошкільного віку.

Різке зниження народжуваності вже через десять років обернеться значним зниженням частки молоді серед населення України. Поки що наявне зростання абсолютної і відносної чисельності молоді — результат демографічного сплеску в першій половині 80-х років, пов’язаного з посиленням у той період уваги до проблем молодих сімей.

Минуле десятиліття характеризувалося істотним погіршенням здоров’я молодого покоління. За останніх п’ять років у півтора разу зросла захворюваність підлітків на активні форми туберкульозу. Щороку туберкульоз забирає до тисячі молодих життів. Захворюваність на сифіліс серед підлітків 15—17 років зросла більш як у десять разів. На національну катастрофу перетворюється для України СНІД. За оцінкою ООН, у країні інфіковано близько 1% всього дорослого населення.

Стрімко поширюється вживання наркотичних речовин. Кількість наркоманів в Україні наближається до 800 тисяч. Майже 90% з них — молоді люди віком до 30 років, кожен четвертий наркоман — жінка.

У півтора разу зріс рівень самогубств серед молоді. В 2001 році 1893 чоловіки і 243 жінки віком від 15 до 29 років добровільно пішли з життя.

Погіршення стану здоров’я молоді має кілька причин. Визначальним чинником є економічне становище, а також спосіб життя, що за своєю дією переважає вплив спадковості, навколишнього середовища і якості медичної допомоги. Негативно позначаються на здоров’ї молоді і надмірна інтенсифікація праці, і незадовільна організація навчального процесу.

Заходи із збереження і поліпшення здоров’я молоді, що здійснювалися протягом десяти років, не дали бажаного результату. Закони, укази, нормативні акти відверто порушуються, а то й зовсім не виконуються. Скорочується кількість лікувальних закладів і ліжко-місць, чисельність медперсоналу. Значно зросла вартість медикаментів. Хочу зазначити, що в цьому не так винне Міністерство охорони здоров’я, як фінансування медицини за залишковим принципом. Фізкультура і спорт, які мають сприяти оздоровленню молоді, пропаганді здорового способу життя, служать інтересам «великого спорту». Тим часом система народного спорту кинута напризволяще.

Головною проблемою для себе молоді громадяни України вважають здобуття якісної освіти. Але якщо кількість шкіл у містах зростає, то в сільській місцевості — щорік скорочується. Понад 3,5 тисячі сіл залишилися без шкіл. Через низьку зарплату вчителі школи залишають. Зате зростає кількість платних шкіл, де рівень навчання значно вищий. Розрахунок при цьому робиться на фінансово забезпечених дітей, що далеко не завжди означає — талановитих.

Майже в півтора разу скоротилася кількість випускників профтехучилищ. Практично не фінансується оновлення навчально-матеріальної бази ПТУ. Більшість випускників ПТУ не одержують необхідної кваліфікації і після формального працевлаштування невдовзі опиняються на вулиці.

Зменшилася також кількість навчальних закладів І—ІІ рівня акредитації. За десять років прийом абітурієнтів до них скоротився на 30%.

Ще складніша ситуація у вузах ІІІ—ІV рівня акредитації. Вища освіта стала недосяжною для половини сімей. З кожним роком зростає кількість студентів, які оплачують навчання. Якщо у 1995 році на контрактних засадах до вищих навчальних закладів вступило 18% студентів, то у 2000-му — 56%. При цьому вступ на бюджетні місця до елітних вузів часто-густо потребує хабара, який можна прирівняти з вартістю контрактного навчання.

Законом України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» передбачена система кредитування здобуття вищої освіти. Проте в 2000 році у державному бюджеті на ці цілі було передбачено лише 5 млн. грн. Це дало змогу кредитувати навчання тільки 0,1% студентів, що вступили до вузів у 2000 році на контрактній основі. Крім того, претендувати на одержання кредиту можуть лише абітурієнти, а студенти старших курсів, які перші роки самі сплачували кредити, таких прав не мають.

Науково-педагогічна база вузів тримається переважно на старшому поколінні. Нині у вузах ІІІ—ІV рівня акредитації 42% ректорів, 54% професорів — люди пенсійного віку і тільки 13% доцентів ще не виповнилося 40 років. Триває процес відпливу кращих наукових кадрів за кордон.

Досі цілковито не вирішено питання повного працевлаштування випускників вузів. Лише 39% з них після закінчення вузів І—ІІ рівня акредитації і 35% — ІІІ—ІV рівня одержали направлення на роботу.

На 1 січня 2001 року молодь становила 28% від усіх офіційно зареєстрованих безробітних (понад 320 тисяч осіб). А загальна кількість молодих громадян України, які не мають роботи, за даними служби зайнятості, наближається до одного мільйона осіб.

Погіршуються умови забезпечення зайнятості молоді. Багато молодих людей стають хронічно безробітними або змушені вдовольнятися тимчасовою роботою з незадовільними умовами праці та низькою зарплатнею.

Дедалі частіше молодь заробляє на життя за кордоном. За даними соціологічних досліджень, у 2000 році у 8 областях 58,9 тисячі жителів віком 15—29 років тимчасово були відсутні в місцях постійного проживання, працюючи в інших країнах. 83 тисячі осіб з цією самою метою здійснювали «човникові» поїздки за кордон. Тим часом лише 5% українських трудових мігрантів мали письмові договори з роботодавцями. Для 30% молодих мігрантів середня тривалість робочого тижня сягала 60 годин.

Значна зайнятість молоді в неформальній економіці («тіньовому» секторі). Представники виконавчої влади вважають, що «це розв’язує проблему безробіття, скорочує масштаби злиднів, стримує наростання напруженості в суспільстві, сприяє входженню молоді у сферу праці, набуттю нею перших трудових навичок, власного господарського, зокрема й економічного, досвіду». Але навіть вони змушені визнавати, що «зайнятість молоді в «тіньовому» секторі призводить до «консервації» її і так невисокого освітнього рівня, професійних звичок, формує «базарну» субкультуру, правовий нігілізм».

Сьогодні єдиним дійовим механізмом державного забезпечення працевлаштування молоді є бронювання робочих місць, передбачене Законом України «Про зайнятість населення». Відповідно до нього органи виконавчої влади встановлюють квоту на бронювання на підприємствах, незалежно від форм власності, до 5% від загальної кількості робочих місць за робітничими професіями. У 2002 році для молоді було заброньовано 54,8 тисячі робочих місць. Проектом закону «Про перше робоче місце», внесеним народним депутатом України В. Хомутинником і підтриманим нашим комітетом, передбачено дотування роботодавців для створення першого робочого місця молодим громадянам України з коштів Фонду загальнообов’язкового державного страхування у разі безробіття.

Стійкою стає тенденція зниження рівня культурного розвитку молодих громадян України. Фінансові труднощі, істотне ослаблення діяльності закладів культури призводять до знецінення духовних цінностей, спрощення запитів.

Понад три тисячі населених пунктів України взагалі не мають жодного закладу культури. У вісім разів знизився наклад літератури, що видається, не поповнюється книжковий фонд бібліотек. Упав інтерес молоді до читання.

Занепад духовного розвитку молоді, ускладнення її соціально-економічного становища позначається на зростанні молодіжної злочинності. Кількість молодих правопорушників за десять років збільшилася в 1,5 разу. Вдвічі зросла кількість молодих людей, які скоїли умисне вбивство або замах на вбивство.

Серйозний вплив на вирішення молодіжних проблем повинні справляти молодіжні громадські організації. Їх кількість значно збільшилася. На 1 листопада 2002 року діють 104 всеукраїнські і 4,5 тисячі молодіжних та дитячих організацій, однак  кількість членів молодіжних організацій залишається незмінною (згідно із соціологічними даними, 2—4%).

Розвитку молодіжного руху сприяло прийняття Верховною Радою України Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації».

Важливим напрямом державної молодіжної політики є кредитування молодіжного житлового будівництва. У 1997 році було створено Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, якому доручено реалізацію програми кредитування молодих сімей. У 1998—2001 роках понад 3 тисячі молодих сімей і самотніх молодих громадян одержали пільгові довгострокові державні кредити на вигідних умовах. Але з огляду на те, що за чотири роки до фонду звернулося 118 тисяч молодих людей, стає зрозуміло, що програма фінансується недостатньо. У 2002 році було прийнято постанову Кабінету Міністрів України, що передбачає щорічне фінансування програми в розмірі 100 млн. грн. У поданому тим-таки Кабміном проекті державного бюджету на 2003 рік на фінансування Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву передбачено лише 60 млн. грн.

На завершення статті хотілося б запропонувати шляхи розв’язання порушених проблем. Насамперед треба зрозуміти: молодіжна політика української держави має стратегічне значення, адже підтримка власної молоді —найефективніше інвестування майбутнього України.

Потрібно значно посилити державну підтримку молодих сімей, і передовсім молодих матерів. Має виплачуватися і значна одноразова допомога у зв’язку з народженням дитини, яка могла б компенсувати витрати на пологи, і допомога на догляд за дитиною, яка, на мою думку, повинна хоча б удвічі перевищувати мінімальну зарплату.

Серйозну увагу необхідно приділити і здоров’ю молодого покоління. З одного боку, треба пропагувати здоровий спосіб життя, розвивати масовий спорт, з другого —посилити фінансування дитячої і молодіжної медицини, забезпечити стовідсоткове бюджетне фінансування стаціонарного лікування дітей і молоді.

Держава має забезпечити безплатну якісну середню освіту для всіх громадян. Необхідно підвищити зарплату вчителям, щоб найкращі педагогічні кадри не тікали зі шкіл та ПТУ.

За нинішніх умов держава, у своїх же інтересах, має надати можливість здібним дітям із бідних сімей здобувати вищу освіту безплатно. За відповідної державної підтримки така молодь здатна досягти багато чого. Перегляду потребує і система кредитування навчання молоді.

Необхідно створювати потужну систему державної підтримки працевлаштування молоді. Треба також почати виконувати постанови уряду про кредитування будівництва і придбання житла.

Нелегко вирішувати проблеми молоді без самої молоді, активізації її політичної і соціальної позиції. І тут основну роль мають відігравати саме молодіжні організації. Сьогодні вживаються заходи для розширення апарату органів державної молодіжної політики. Проте чиновник завжди залишається чиновником. Тому саме молодіжні організації мають відігравати головну роль у проведенні державної молодіжної політики.

На мій погляд, потрібне більш жорстке законодавство про молодіжні і дитячі організації, щоб відокремити організації, які мають розгалужену структуру, провадять активну роботу із захисту інтересів молоді, від організацій, які існують лише на папері. Проведення перереєстрації дасть змогу посилити державну підтримку реально діючих молодіжних організацій.

Органам державної виконавчої влади, насамперед Держкомітету у справах сім’ї і молоді, слід  активніше залучати молодіжні організації до реалізації державної молодіжної політики в усіх її сферах. Особливо важливе сприяння у створенні студентських рад в усіх навчальних закладах і активній роботі в них осередків молодіжних організацій.

Звичайно, молодіжний рух потребує і державної фінансової підтримки, що має здійснюватися, на мою думку, і через органи виконавчої влади, і через спілки молодіжних організацій. І фінансувати треба не тільки соціальні програми, а й статутну діяльність молодіжних організацій.

Розв’язанню цих проблем значною мірою мають сприяти і щорічні парламентські слухання про стан молоді в Україні, і прийняття Верховною Радою України Національної програми розвитку молоді, Національної програми забезпечення молодих сімей житлом, Закону України «Про забезпечення молоді першим робочим місцем», внесення змін до законів України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні», «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні заклади для неповнолітніх». Але головним завданням державної молодіжної політики я вважаю стимулювання молоді до активної життєвої позиції, усвідомлення нею відповідальності за майбутнє України, своє майбутнє.

Катерина САМОЙЛИК, голова Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту та туризму.