У столичному Молодому театрі Стас Мойсеєв поставив еротичний «Хоровод любові» Артура Шніцлера. Ця вистава — одна з маленьких загадок нинішнього сезону. Загадка в тім, що Стас ще п’ять літ тому у виставі «Дон Жуан» блискуче показав, що плотські взаємини на сцені йому не цікаві. Чому ж тепер він обрав для себе п’єсу, в якій п’ять пар персонажів (декамерон) тільки те й роблять, що їздять верхи одне на одному, притому вершники з них погані? Лиш для того, щоб спародіювати нинішню моду на подібні видовища? Чи щоб ще раз довести доведене в «Дон Жуані» — що є речі важливіші й вищі за еротичну механіку? Остання думка напрошується, коли перед нами з’являються два персонажі — аж ніяк не гіганти сексу, швидше безнадійні імпотенти. Але якраз оці двоє й приносять на сцену певний сенс. І тим примирюють нас і з виставою, і з одвічною печаллю нашого існування. Одного з них грає Олексій Вертинський, другого — Станіслав Боклан. Якщо про Вертинського можна сказати, що він тут «чудовий, як завжди», то Боклан, як завжди, дивує. Цей унікальний актор на нашій пам’яті в найрізноманітніших ролях ще ні разу не дозволив собі повторитися! У «Хороводі любові» його персонаж Граф —не просто імпотент, а ще й склеротик, він точно не пам’ятає, було щось у нього з дамою чи ще ні. Тому над виставою ніби повисає хитре запитання: «От, панове, ви пробували це робити по-всякому, а чи не здається вам, що платонічний спосіб найцікавіший і найдостойніший»?