Дівча таку силу має, що маму й тата піднімає...

Останній результат, про який згадувалося вище (212 кг), зафіксовано у Кривому Розі. Варя мешкає там з батьками. Коли проходили змагання на кубок міста з пауерліфтингу, тато попросив організаторів включити у список учасників Варю. Юрію часто доводиться це робити. Адже донька, як він каже, не вписується поки що навіть у найнижчу вагову категорію. Немає такої для її ваги ні в пауерліфтингу, ні у важкій атлетиці, у змаганнях з якої дівчинка також бере участь.

Щоправда, займатися пауерліфтингом Варі подобається більше. «Цей вид спорту, — каже Юрій, — рік у рік дедалі більше завойовує прихильників. У нього непогане майбутнє». Юрій, колишній абсолютний чемпіон Криму з гирьового спорту, борець, важкоатлет, розробив спеціальну методику тренувань для доньки. Використав у ній поради і рекомендації відомих важкоатлетів, олімпійських чемпіонів. Крім того, постійно веде щоденник: у ньому фіксує стан здоров’я й поведінки дитини — який сон, апетит і т. д. Звичайно, те, що дають такі тренування.

Досягнення Варі не можуть не вражати. У її результати попервах навіть важко повірити.

Пауерліфтинг. 1997 рік (Варі тоді було лише п’ять рочків) — 122,5 кілограма у сумі триборства. 1998 — 142,5 кг. 1999 — 180 кг. 2001 — 205 кг. 2002 — 212 кг.

Важка атлетика. У двох вправах — 77 кілограмів: поштовх — 40 кг, ривок — 33 кг.

Акробатика. Стійка на голові. Стійка на двох руках. Стійка на одній руці. Подвійне сальто. Шпагат. Стійки: рука в руку і голова в руку (з партнером). Більшість вправ, на думку спеціалістів, виконує на рівні майстра спорту.

Про те, чому саме важку атлетику й пауерліфтинг обрали для Варі батьки і навіщо їй ці «недівочі» види спорту, поговоримо далі. Зараз скажемо про найважливіше: батько, за словами самого Юрія, зумів закласти добрий фундамент для таких занять. Колінні суглоби, зап’ястя рук, м’язи, зрештою, весь організм — усе це підготовлено до тих навантажень, які дістаються Варі.

Тим часом зовні вона нічим не відрізняється від своїх ровесниць. Не скажеш, що перед тобою стоїть силачка. Дівчинка як дівчинка: худорлявої статури, вертка, непосидюча. Під час однієї зустрічі в Трускавці ровесниця Варі — Галинка, лукаво усміхнувшись, сказала: «Яка ж ти силачка? Ти така сама, як і ми. Чим можеш довести, що сильніша?» Дівчатка, які обступили новеньку, стали чекати, що скаже та у відповідь. Варя спершу розгубилася. А тоді дістала із свого ранця ремінець, обвила ним талію недовірливої дівчинки. Та навіть не встигла отямитись, як Варя однією рукою підняла її над собою. «Ти скільки важиш?» — спитала після цього. «34 кілограми, — не без хвилювання відповіла Галинка». — «А я — 33», — уточнила Акулова.

Після цього випадку у Трускавецькому цирку з’явився аналогічний номер. Виконувала його Варя Акулова з тією ж Галинкою. Протягом усього літа вона разом з батьками заробляла на хліб виступами на сцені. З цим колективом познайомилися в Києві: трускавецькі циркачі вже два рази ставали переможцями Всеукраїнського конкурсу циркових колективів «Молодий цирк України». Акулови ж додали популярності «Каскаду» (так називається цирк) своїми оригінальними номерами. Сімейний виступ вони починають тим, що батько з донькою перекидаються 16-кілограмовою гирею. Спершу Варя намагається переконати глядачів, що їй ця залізяка не під силу. А тоді раптом піднімає її і кидає до батька, який до цього спостерігав за спробами доньки на відстані півтора-два метра. Спіймавши гирю, він одразу ж «відправляє» її назад. Тепер донька ловить її на льоту. Такі «забавки» глядач оцінює, затамувавши подих.

Батько Варі справжній атлет: широкі плечі, гартовані м’язи, відповідно вага — трохи більше ста кілограмів. Ніколи б не повірив, якби не побачив на власні очі, що тендітна донька може втримати його на спині, стоячи при цьому на колінах і обіпершись об підлогу ліктями. Юрій стає їй на спинку не сам, бере на плечі ще й маму, а в руки аж дві гирі. «Тазові кістки в людини надзвичайно міцні, — пояснює Юрій, — але їх треба розвивати, тоді вони, як стверджують учені медики, здатні витримати вагу навіть у кілька тонн».

Тіло у дівчинки не тільки гнучке, а й дуже міцне. Під час одного з номерів Варя лягає горілиць, кладучи при цьому ноги на один стілець, а голову на другий (стільці розсунуті на відстань Вариного зросту). На неї всідаються двоє-троє чоловік, але навіть після цього тіло залишається, як струна.

Трускавець для Акулових уже сьоме місто, де вони на кілька місяців кидають якір. Так заробляють на хліб. З виступів, власне, і живуть. Дуже допікають переїзди. Юрій пояснив, що все їхнє циркове знаряддя важить більше 500 кілограмів. Переправляють контейнер здебільшого залізницею. А це не тільки клопітно. Гроші потрібні. Ще й немалі. Іншого виходу, як не крути, для них нема. Варі теж нелегко. Щоразу мусить звикати до нових дітей у класі. Але вона молодчинка: стільки шкіл змінила, а оцінки отримує одні й ті самі — «відмінно» й «добре». Тато й мама не перестають з нею займатися. Навіть улітку, крім тренувань, обов’язковими були щоденні заняття. Предмети батьки розподілили між собою залежно від власних уподобань. Юрію, скажімо, ближче до душі історія, а мова й література —Ларисин клопіт: вона за дипломом український філолог, як кажуть, і карти в руки.

Акулови особливо вдячні директору Сімферопольського цирку: Борис Борисович Тезіков, кажуть, дав їм притулок у найскрутніші часи. «Було так, що хліба не мали за що купити...» Ще вони виступали в Дніпропетровську, Одесі, Харкові. Юрію ця справа близька ще й тому, що у свій час у Кривому Розі протягом десяти років вів циркову школу. Чому так часто змінюють міста? У цирку є свої неписані правила: одні й ті самі номери можна показувати не більше 3—4 місяців. Далі вони «проїдаються», і глядач перестає «годувати» артистів. А для Акулових, повторюю, це на сьогодні єдиний вид заробітку.

У День народження Варі батько залишився без роботи

Юрій не хоче називати колектив, де його несподівано залишили без засобів до існування у дуже непідходящий період. Вини за собою не відчуває. До роботи, каже, завжди ставився відповідально. Пити ніколи не пив. Дисципліну не порушував. Але не до вподоби став начальству — і опинився за ворітьми.

Каже, що почувався, як ніколи, пригніченим. «Дружина у пологовому відділенні, а я не можу навіть передачу занести. Ні копійки в кишені». Спасибі, Ларисина мати виручила. Вона і таксі оплатила, щоб породіллю з немовлям привезли додому. Точніше, до гуртожитку, де вони мали кімнату. З важким серцем згадують ті часи. Перебивалися з хліба на воду. Тому в декретній відпустці Лариса довго не затрималася. Перший раз, коли залишила дитину на чоловіка, летіла після уроків додому ніг не відчуваючи. Боялася застати дитину в сльозах. Відчинила двері, а з кімнати чується сміх. Юрій підкидає доньку вгору, а вона аж заходиться від задоволення.

— Варя моя тінь, — не без гордості каже Юрій. — За прожитих нею десять років можу на пальцях однієї руки порахувати дні, коли не був поруч з нею. Варя не знає, що таке дитячий садок. Воно й краще. У гурті важко розвинути особистість. Хто виріс у казармі, той уже не стане особистістю. Інша справа сім’я.

Сподобалося його порівняння: «Сім’я — це маленька церква, — казав Юрій. — Що сповідується батьками в сім’ї, те сповідуватиме дитина на вулиці». Одного разу, коли прогулювався з донькою, вона так розхитала візочок, в якому сиділа, що ледве не перекинула його. «Он яка в тебе сила!» — подумав тоді Юрій. Каже, що саме цей випадок став для нього поштовхом розвинути те, що закладено природою в дитині. «Кожній дитині батьки щось повинні дати, —переконаний він. — Не взутися-вдягнутися, це само собою, а те, що формує особистість».

У півтора року батько вперше вивів Варю на сцену. Вона виступала разом з дітлахами з циркової школи «Трюкачі». Було це в них у Кривому Розі. Маленька Акулова виконувала вправу «голова в руку»: батько утримував її голівку, поки робила стійку. А перший рекод зі штангою зафіксовано, коли їй було чотири роки. Юрій особливо вдячний Валентину Петровичу Данилову, тренеру спортклубу «Богатир». За те, що звернув увагу, що дозволив взяти участь у змаганнях (кубок Кривого Рогу з важкої атлетики), що, врешті, зафіксував результат — 105 кілограмів у триборстві з пауерліфтингу. Це був перший офіційно зареєстрований результат виступів Варі Акулової у спортивних змаганнях.

Не всі однозначно ставляться до того, що робить маленька Варя. Сам бачив, як під час виконання нею на сцені згаданих вище складних вправ деякі жінки в залі хапалися за серце, інші — затуляли очі. Після участі в одній популярній телепередачі за них узялися, як мовиться, всерйоз. Акулови кажуть, що із записаного двогодинного матеріалу глядачі так і не дізналися про жодне з досягнень Варі. Замість цього з екрана висловлювалися лікарі, педагоги, психологи. Всі вони майже в один голос повторювали, що такі заняття для дівчинки шкідливі.

Схоже, саме телепередача наштовхнула на думку членів Комісії у справах неповнолітніх при міськвиконкомі у рідному місті Акулових на підготовку матеріалів про... позбавлення їх батьківських прав. Повідомлення про необхідність з’явитися на засідання комісії стало для Лариси і Юрія громом серед ясного неба. Спершу вони мали намір доводити свою правоту. Але зрозуміли, що це марна справа. Тому й не були присутні на засіданні. Без них, схоже, питання не стали розглядати.

Лариса: — Жінка завжди була і повинна залишатися сильною. Скільки прикладів є в історії, що підтверджують мою думку! Так було, починаючи з давніх часів. А нині хіба не те саме? Кому потрібна жінка з болячками? Мені особисто подобаються силові види спорту. Сама колись займалася боксом. Хочу такою ж виховати доньку.

Юрій: — Жіноча важка атлетика уже стала олімпійським видом спорту. У нашій країні вона ще дуже мало розвинута. Водночас результати жінки показують на рівні тих, що їх мали чоловіки у 50—60-х роках минулого століття. І при цьому вони залишаються матерями, дружинами... Ми з дружиною хочемо, щоб такою ж сильною виросла наша донька. Але при цьому я перед кожним тренуванням запитую її: «Ти хочеш цим займатися, тобі це подобається?» Варя робить усе добровільно, а не з примусу, як декому здається.

Результати у важкій атлетиці, пояснює Юрій, багато залежать від того, що спортсмен покладе у шлунок. Забезпечити повноцінне харчування Варі батьки, на жаль, поки що не можуть. «Ми не голодні, але купувати щодня соки, вітаміни не по кишені». Варя у перервах під час тренувань любить ласувати звичайнісінькою «Мівіною», запиваючи її водою. «Не дивуйтеся, — каже Лариса, — вона виросла на макаронах». Дівчинка підтвердила, що найбільше їй справді подобаються макарони. «Особливо, коли їх відварити, а тоді підсмажити на сковорідці, — розповідає із захопленням Варя, — зверху полити сметанкою та ще й цукром посипати...»

Донедавна вони економили на всьому. Збирали гроші на квартиру. Від міськвиконкому, зрозуміли, даху над головою не дочекаються. На добротну квартиру стягнутися не вдалося. Купили невеликий будиночок. Але ж його ще потрібно ремонтувати, а тоді обставити меблями. Ні грошей, ні часу не вистачає. Як завжди, багато часу займають тренування. Варя при допомозі батька продовжує розвивати свої здібності до діаметрально протилежних видів спорту — маю на увазі важку атлетику й акробатику.

— Варя вже могла б займатися у Росії в Центрі олімпійської підготовки, — каже Юрій. — Але я не пристав на запропоновані умови.

У минулому році дівчинка брала участь у фестивалі силових видів спорту в Санкт-Петербурзі. Росіяни одразу ж звернули на неї увагу. Ще б пак! Варя показала дорослий результат, встановивши тим самим рекорд Росії. Батькам запропонували залишити дівчинку для подальших занять у Центрі олімпійської підготовки. Юрій з Ларисою думали-гадали, але не змогли на таке погодитися. Залишитися самій — Варя на таке теж була незгодна. А бути разом з батьками — на такі умови не йшли керівники центру.

Недавно з міста на Неві Акулови отримали листа. Відомий у минулому борець Георгій Корхов просить надіслати матеріали про українську силачку. У Санкт-Петербурзі створюється музей богатирів. У ньому планують розповісти і про Варю Акулову.

 

Трускавець—Вінниця.