Редактори дитячих газет «Зірка» та «Перемена» надіслали відкритого листа Президентові України, Голові Верховної Ради, Прем’єр-міністру, голові Комітету ВР з питань свободи слова та інформації, Уповноваженому ВР з прав людини та керівникові Держкомінформполітики.
Цитуємо скорочено: «За всю історію наших газет (а «Зірка» й «Перемена» — найстаріші дитячі видання ще колишнього СРСР) до вищих посадових осіб звертаємось уперше. Бо щаслива доля, якої два роки тому Президент побажав «Зірці», вітаючи її із 75-річчям, може обірватися вже днями. А 15 грудня, коли виповниться 80 років «Перемене», вітати буде просто нікого. Питання гамлетівське: бути чи не бути? Не виходили наші газети лиш в роки гітлерівської окупації! А тепер нам це загрожує. Бо видавництву «Преса України», яке з 2002 року друкує «Зірку» й «Перемену» в кредит і вчасно платить зарплату, ми вже заборгували понад 203 тис. грн.
Чому б’ємо на сполох лиш тепер? Бо звикли вірити словам високоповажних людей, рішенням і постановам уряду, законам України — а всі вони гарантували нашим газетам державну підтримку.
1999 року на нараді редакторів провідних видань України Ви, Леоніде Даниловичу, пообіцяли виділити на розбудову «Зірки» й «Перемены» 2 млн. грн. Ми раділи, уявляючи наші газети семиколірними й на хорошому папері (як у Росії, Білорусі), планували друкуватися двічі на тиждень...
Та гроші (після багатьох нагадувань) ми отримали аж через півроку, і не по мільйону, а лиш по 40 тисяч (боргів «Зірка» й «Перемена» мали тоді по 65 тис. грн.). Це при тому, що Закон про Держбюджет гарантував: бюджетні призначення на 2002 рік на підтримку преси спрямовуються виключно на підтримку дитячих періодичних видань.
Ми терпляче чекали. А 1 червня, в Міжнародний день захисту дітей, дочекалися скасування постанови 1994 року «Про заходи державної підтримки преси». Голова Держкомінформполітики Іван Чиж пояснив, що постанова втратила чинність, а підтримку дитячій періодиці гарантує нова редакція Закону «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», ухвалена 2001 року. І запевнив, що зробить усе, аби передбачені Держбюджетом кошти для дитячих видань таки надійшли за адресою. Це сказано на початку червня. А нині «Зірці» й «Перемене» відповідають, що Іван Чиж мало не щодня оббиває пороги Кабміну в надії одержати хоч якісь кошти. А ми стоїмо на порозі загибелі. Видавництво «Преса України» більше не може нас фінансувати, і ми не маємо права на нього ображатися, навпаки, дякуємо за те, що стільки часу нас утримувало. А монстр на ім’я «секвестр», схоже, не знає пощади до бюджетних дотацій дитячій пресі.
В одному інтерв’ю А. Кінах казав: «Якби у ставленні один до одного і до світу ми залишалися щирими й чистими, як діти, світ був би набагато кращим».
Слова Анатолія Кириловича точно пояснюють, чому «Зірка» і «Перемена» для нас — не просто робота і чому ми віддаємо їй усе життя. Це при тому, що заробітки в нас найскромніші серед інших ЗМІ — як тоді, коли «Зірка» й «Перемена» мали мільйонні тиражі і приносили державі мільйонні прибутки, так і нині. Ми мріємо про статус держпрацівників. Це б гарантувало певний соціальний захист хоч у пенсійному майбутньому. Але для цього треба «Зірку» і «Перемену» визнати державними дитячими виданнями: хіба їх вік, близький до столітнього, не підстава для цього?
Не вважаємо свої видання ідеальними. Але нам не соромно за нинішню «Зірку» і «Перемену»: школа дитячої журналістики, гартована десятиліттями, означає багато. А вічні істини — людяність, пізнання роду, гармонія в душі і відчуття батьківщини — навіть в епоху комп’ютерів вимагають постійного діалогу з читачами.
Мати мільйон передплатників, як колись, нині нереально. Бо третина із цього мільйона наших дітей не відвідують школу, закривається чимало сільських шкіл. Не всі батьки в змозі передплатити дитячі газети. А тим, хто здивовано перепитує: «А що, «Зірка» й «Перемена» ще живі?» — підтвердити своє існування ми не можемо: без грошей видання не прорекламуєш.
Ми не знаємо, як ще довести вам, вельмишановні добродії, наділені владою і високими повноваженнями, що закривати дитячі газети не можна. Бо хіба нормально, коли батьки позбавляють навчання своїх дітей, а сімейний бюджет спрямовують на себе? А держава — це та сама сім’я, тільки набагато більша...
З повагою і надією на захист і підтримку, редактори «Зірки» Л. Яновська та «Перемена» Н. Лобода».
Підготував Віктор ГРИНЕВИЧ.
