Про це знає заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації Леонід Турчин
Посаду, яку Леонід Аркадійович нині обіймає, спеціально для нього й «придумали» — заступник глави виконавчої влади області з реформування житлово-комунальної сфери. Але сам Турчин вважає, що його повноваження ввели саме задля порятунку цієї сфери і в інтересах усього міського населення регіону.
Своя «клітка» серед чужих поверхів
Переважна більшість мешканців міст приватизувала своє житло. Одначе все інше, що за межами помешкань, уже не їхнє. Під’їзди, ліфти, горища, підвали, водо- і газопроводи, опалювальні системи і електролінії, внутрішні подвір’я та тротуари-доріжки тощо належать кому завгодно, лише не власникам квартир. І самі багатоповерхові будинки, в яких квартири приватні, не належать де-факто і де-юре власникам цих квартир. То чи мають вони з усіх точок зору і умов існування приватне житло?
А суто особисте, сімейне життя кожного з нас — це передусім родинне вогнище у вигляді власного помешкання. Власної домівки, захищеної від будь-яких незгод, якщо хочете. Коли ти в ній цілковитий господар і утримуєш її, як сам бажаєш чи можеш. І порядки у ній заводиш, які сам волієш і вважаєш за потрібне.
Погодьмося, що з цих міркувань хай і приватизовані, але в «чужих» будинках і «нічиєму» оточенні квартири не можна вважати затишними і привітними, надійними «сімейними гніздами».
Та й про яке благополуччя можна говорити саме тепер, коли «неприватизовані» житлово-комунальні тили городян перетворилися на сферу суцільної біди? Люди кажуть, що комунальники — ті самі ЖЕКи вкупі з міськводоканалами чи тепломережами — давно довели до банкрутства довіру до них. Надають, мовляв, послуги, не гарантуючи ні їхню якість, ні повноту. Зате плату вимагають ого-го яку, часом і за ті «блага», яких насправді ніхто не отримує. І якщо комунальники, рятуючи себе, і надалі домагатимуться ще вищих тарифів, вони незабаром можуть залишити без житла чи не дев’ятеро з кожних десяти мешканців приватизованих «комунальних» квартир...
То що у такому разі пропонує Леонід Турчин, котрий розпочав на Дніпропетровщині справжнісіньку «комунальну революцію»? Він каже, що піде зі своєї «надуманої» посади або й зовсім ліквідує її, коли «зробить цей революційний процес незворотним».
Спочатку ближче познайомимося з ним. За першою і основною своєю спеціальністю Леонід Аркадійович —елементарний інженер-сантехнік. Багато літ поспіль проектував каналізаційні мережі для «швидкопанельного» житлового будівництва. Платили мало. Тому підробляв, наймаючись у вільний від роботи час наглядати за сантехнічними вузлами в житлово-будівельних кооперативах. Пам’ятаєте, були такі у нас: люди за власний кошт зводили, а потім за свої кровні і доглядали та утримували житло. Тепер Турчин свідчить — уже тоді й зрозумів, як насправді повинно бути, щоб люди по-людськи жили в «комуналках».
Та потім настали нові часи, і Турчин одним із перших у Дніпропетровську зважився на приватний бізнес. Ні, не злощасна комерція привабила його. Донедавна Леонід Аркадійович очолював виробничу фірму, яка сама почала будувати стільки житла, скільки не будують усі разом колишні тутешні трести та комбінати. А насамкінець несподівано для багатьох створив і першу альтернативну приватну житлово-експлуатаційну контору у Дніпропетровську...
— Уся біда в тому, — каже Леонід Аркадійович, — що житлово-комунальна сфера — єдина галузь в Україні, яку досі не торкнулися ринково-економічні перетворення. З одного боку, в незмінному вигляді — постачальники газу, води, тепла і електроенергії та усілякі ЖЕКи, ЖЕО і міськжитлоуправління. Вони продають послуги на умовах, коли власники квартир як покупці їхніх послуг так і не дістали можливостей впливати, що і як, за які ціни їм споживати. Хіба не абсурд?
Монополіст диктує — встигай сплачувати
Ми опитали кільканадцять дніпропетровців, котрі мешкають на житлових масивах Перемога, Сокіл, Тополя і Червоний Камінь, а також у центрі міста. Уявіть, жоден не сказав доброго слова на адресу комунальних служб. «Коли ми платимо ЖЕКам — викидаємо гроші на вітер», —упевнена пенсіонерка Віра Миколаївна з «четвертої» Перемоги. Вона на обох руках загинала пальці, перераховуючи, що, на її думку, має робити, але не робить ЖЕК. Біля будинку і чорт ногу зломить, такі занедбані внутрішні тротуари і дороги. У під’їзди страшно й гидко заходити, бо вони десятиліттями не ремонтуються. Вночі не освітлюються. А стосовно тепломереж та водоканалу Наталя Коваленко з Сокола мовила так: «Якщо хтось ще сумнівається, що в нас є комунальна мафія, той хай пильніше придивиться, за що платить дедалі більші гроші — за тепло і газ у своїй квартирі чи за їх марнотратство поза межами квартири?».
Ми спробували заперечити, трохи пом’якшити: маєте, певно, на увазі, що «Дніпрогаз», «Дніпротепломережі» і міськводоканал залишаються незворушними монополістами? «Ні, — сказала жінка, — стали рекетирами, яким до труднощів земляків жодного діла нема».
— А я і не заперечував би цій жінці, бо на її боці велика частка правди, — заявив раптом Леонід Турчин. — Живу у власній квартирі, її сяк-так опалюють узимку, справді стягуючи чималі гроші, а я сам собі у цій ситуації нічим зарадити не можу... От спробуйте ви піти в дирекцію тих самих тепломереж і навіть обережно заїкнутися, що умови, на яких у ваше помешкання подається тепло, вас не задовольняють — що вам там заспівають? Отож!
Оберіть собі постачальника
Однак погоджуватися з Турчином, наче все зміниться, як за помахом чарівної палички, коли виникнуть альтернативні не лише ЖЕКи, а й постачальники або й виробники для побутових потреб тепла, світла чи води, на нашу думку, теж передчасно і необачно. А Леонід Аркадійович наполягає на своєму буде попит — будуть і пропозиції, і квит. Але щоб з’явився цей жаданий попит, потрібні, каже він, реальні покупці послуг. Не ніби покупці, не примусові, а таки реальні й повноправні. Як ті, хто на базарах вибирає харчі або крам у магазинах. Ось де собака заритий. Ви це розумієте?
То ідея Турчина, а точніше, його мрія —перетворити усі міста регіону на міста житлових кооперативів. Коли кожен багатоповерховий будинок —не що інше, як міні-підприємство, яке споживає енергоносії та інші ресурси. З повним «дебетом-кредитом», тобто з повними розрахунками, скільки того й того треба та скільки насправді споживається. І коли мешканці цього «підприємства» у складчину збирають енні суми грошей, то вони мають чітко знати, на які саме потреби вони витрачаються. Якщо на те, аби прибиралися і охайно утримувалися під’їзди — то саме на це. Час кожному городянину збагнути, що його приватизоване житло — це не «ізольована» квартира, а й, скажімо, підвал під будинком. То чому в ньому загниває і смердить вода й заводиться усіляка всячина, у тому числі й пацюки?
Виходить, зауважуємо ми Турчину, що людям, які живуть тепер у приватизованих квартирах- «клітках», ви пропонуєте пройти ще й через обігрів, воду і каналізаційні труби, чи як? Адже будинок-підприємство чи будинок-кооператив — це коли є згуртований власник—господар...
— Важко і складно? — Чуємо зустрічне запитання. — Згоден. Це вже не «моя хата скраю», а все «моя хата». Таке тепер життя, і від нього нікуди не сховатися. А поки не буде свідомого покупця-споживача житлово-комунальних послуг, який сам вибиратиме і диктуватиме свої умови та вимоги тим, хто надає ці послуги, доти добра чекати не доводиться.
От він і створює покупців комунальних послуг, формуються у всіх багатоквартирних будинках товариства або асоціації власників під гаслом: «Власники всіх приватизованих квартир, єднайтеся! А далі й карти в руки — точніше, карти фінансово-господарської діяльності окремо взятих житлових будинків. В яких, як і належить, фіксуються всі надходження і видатки. Поки що за такими правилами працює чотири альтернативні та чотири експериментальні «роздержавлені» ЖЕКи в обласному центрі. І це добрий початок.
Адже товариств і асоціацій власників набагато більше — уже шість чи й сім десятків. Хоч як критикує, хоч як скептично сприймає дехто в області ідею об’єднання власників приватних квартир-«кубиків» і ставить під сумнів усю «реформу Турчина», однак якщо не щодня, то щотижня виникають нові осередки власників житла. Уже і в Нікополі, Кривому Розі та Дніпродзержинську. Процес справді пішов.
І шкода, що Леонід Аркадійович не написав ще досить актуальної праці, скажімо, під заголовком «Про кооперацію в житловому комунальному господарстві». Стверджують, правда, що для реорганізації сфери в масштабах усієї України Дніпропетровська область буде базовою...
Кореспондент «ГУ» побував в одному товаристві власників «неіндивідуального» 16-поверхового будинку. Його юридична назва — «Набережна Перемоги, 48». То це товариство уже відмовилося від послуг ЖЕКу. Електрика, сантехніка і прибиральниць люди за помірну плату знайшли поміж собою. Набагато дешевше і ефективніше. З опаленням та подачею гарячої води складніше. Але не виключено, що настане час, перейдуть на автономне забезпечення своїх квартир.
Не такий і страшний чорт, як його малюють. Гроші завжди знайдуться, якщо знати, що вони не вилетять у трубу, а підуть у справу і розв’язуватимуть проблеми свого дому. А поки що товариство згадало: у нас же є антимонопольне законодавство, і з приводу розмірів тих самих тарифів на компослуги, які без права заперечувати і коригувати нав’язують комунальники, можна поговорити і в суді...
А голова іншого аналогічного товариства —мешканців будинку номер сорок по проспекту Миру —Юлія Захарова наче підвела риску. Пертурбація Турчина, сказала вона, аж ніяк не прожект і не афера, і тим паче не чергова «кампанія». Це єдина надія городян з багатоквартирних помешкань. Бо якщо жити, то справді тільки у своєму домі. Мій дім, сказали ще древні, моя фортеця.
Дніпропетровськ.
