Дія, динаміка, результат — ось стиль роботи Олександра Володимировича Бартенєва. Будь-якої роботи. Директорської, депутатської, спонсорської. Визначальною рисою Бартенєвського характеру є така: задумав корисну справу — відразу втілює її в життя без жодної розкачки. Хоч би як було важко, та коли вже узявся за щось — жили рватиме, але дійде до переможного кінця. Бо він за вдачею — боєць, переможець.
З моря — на землю: в бій!
Море увійшло в життя хлопчини з села з ліричною назвою Сестрьонка, що на Тамбовщині, чи не відтоді, як Сашко почав розмовляти. Сашків дід — Сергій Бартенєв —служив сигнальником на знаменитому крейсері «Аврора» й багато розповідав онукові про свій корабель, про далекі морські походи, про заморські країни, про морське братерство. У шкільні роки Сашко перечитав усі книжки про море, які були в їхній сільській бібліотеці. Найбільше йому подобалися твори Олександра Гріна, який був не тільки видатним письменником, а ще й моряком.
Після закінчення школи відмінника навчання, хорошого спортсмена, онука аврорівського моряка Олександра Бартенєва райком комсомолу рекомендував до Московського університету, та юнак не відступився від своєї мрії — стати моряком. Він так хотів ним бути, що, незважаючи на величезний конкурс (сімнадцять осіб на місце), успішно склав вступні іспити до Ленінградського вищого військово-морського інженерного училища.
В училищі, як і до того в школі, вчився відмінно, був старостою групи. Знаходив час і на серйозні заняття спортом, де досяг помітних успіхів — був чемпіоном Росії з академічного веслування. У цьому виді спорту, а також у морському п’ятиборстві став майстром спорту.
Випускника Ленінградського вищого військово-морського інженерного училища Олександра Бартенєва було направлено для проходження служби в Севастополь на протичовновий корабель «Альбатрос». Молодий офіцер зарекомендував себе з найкращого боку, й невдовзі його призначили інженером-механіком — командиром БЧ-5 (бойової частини № 5). Вимогливий і висококваліфікований офіцер був помічений командуванням Чорноморського флоту й призначений інженером-механіком у дивізіон тральщиків. А незабаром капітанові третього рангу Олександру Бартенєву довірили відповідальну посаду інженера-механіка на кораблях, що їх будували й ремонтували на феодосійському заводі «Море».
Одне слово, служба йшла нормально. Але напередодні розподілу Чорноморського флоту між Росією та Україною тодішнє командування флоту дедалі більше перетворювало його на дискусійний політклуб, який обстоював інтереси лише однієї держави, служив лише одній державі, хоча угодою між Росією та Україною флот до закінчення розподілу мусив однаково чесно служити обом державам. Насправді виходило так, що українські інтереси тодішнє командування Чорноморського флоту цілком ігнорувало.
Як чесний і принциповий офіцер, як людина, котра мешкала в Україні і вже зріднилася з цією землею, капітан третього рангу Олександр Бартенєв подав рапорт на звільнення в запас. Такий крок було здійснено чи не вперше високоранговим офіцером. Бартенєва вмовляли лишитися на флоті, в строю.
— А я, власне, й надалі лишатимуся в строю, —відповідав Бартенєв. — Тільки тепер з моря — на землю, і в бій на фронті цивільно-виробничому. Підшукаю собі роботу, де будуть потрібні мої інженерні знання. Не пропаду...
У 1994 році Олександра Бартенєва звільнили в запас. Було йому тоді 38 років. Дізнавшись, що на Феодосійському підприємстві із забезпечення нафтопродуктами, яке в повсякденні називали нафтобазою, є вакансії (оскільки люди звідти розбігалися, бо нафтобаза перебувала на межі банкрутства), Бартенєв прийшов туди найматися на роботу — на будь-яку. Сподівався на інженерну посаду, а йому, як щойно звільненому зі служби офіцеру, запропонували посаду заступника директора з охорони підприємства. Олександр Володимирович погодився на пропозицію, хоча й розумів, що робота це складна і навіть ризикована. Адже вся Феодосія знала, що лише лінивий не тягнув з нафтобази якщо не каністру бензину, то принаймні відро гасу на продаж. Та що там відро — крали автоцистернами!
Зупинити крадіїв, перекрити канали розкрадання пального й мусив Бартенєв. Багато ночей він, перевдягнувшись у парусинову куртку й старенькі джинси, обходив територію нафтобази, виловлюючи крадіїв (були серед них, на жаль, і дехто з охоронців підприємства). Розголос про сміливого керівника служби охорони нафтобази котився поміж людей. Бартенєву погрожували, але це аніскільки не зупиняло його у намірах навести порядок у збереженні народного добра.
Улітку 1995 року недавнього морського офіцера призначили першим заступником директора нафтобази, а в червні 1996 року Державний комітет з нафти, газу й нафтопереробної промисловості України призначив Олександра Володимировича Бартенєва директором підприємства, яке тоді перебувало у глибоченній економічній прірві.
Перше, за що узявся О. Бартенєв — наведення міцної дисципліни. П’яниць і гультяїв попередив: тиждень на виправлення! Хто знехтує попередження —буде звільнений з роботи. Характер директора вже знали: не поступиться, якщо поставив якусь вимогу. Більшості недавніх порушників дисципліни вистачило тижня, щоб узяти себе в руки. Ті, що сподівалися й далі працювати абияк, були звільнені.
Маючи грунтовну інженерну підготовку, Олександр Бартенєв узявся й за реконструкцію підприємства, чудово розуміючи, що це єдино можливий шлях до підвищення ефективності обслуговування танкерів. Але водночас ще треба було знайти нових постачальників нафтопродуктів. Бартенєв мотався по нафтовидобувних регіонах, дістався аж Казахстану, де уклав угоду на поставки нафти з Тенгізького родовища на своє підприємство, щоб саме через нього експортували казахське «чорне золото» в Європу і Америку. Трохи пізніше О. Бартенєв налагодив ділові контакти з російською нафтовидобувною компанією «ЮКОС» і уклав з нею довгострокову угоду. Налагодив також зв’язки з нафтопереробними заводами України.
Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами відтоді, як його в червні 1996 року очолив О. Бартенєв, стало одним із найкращих не тільки у Феодосії, а й у Криму і в Україні. Досить сказати, що при Бартенєві нафтоперевалка збільшилася майже у 20 разів, відрахування коштів до бюджетів усіх рівнів зросли у 18 разів, а заробітна плата переглядалася у бік зростання вісім разів і нині в середньому становить 1650 гривень на місяць!
Відповідальність депутата
Для невеликого міста це була серйозна і затяжна проблема, яку не могли раніше вирішити кілька депутатів попередніх скликань. На бульварі Старшинова розташовані два чи не найбільших у Феодосії житлових будинки: в одному близько двохсот квартир, у другому — ненабагато менше. Ці будинки років двадцять тому споруджували військові будівельники. Аби швидше вручити ордери офіцерам та прапорщикам, командування тодішнього Одеського військового округу квапило будівельний батальйон: ви там основні роботи завершуйте, а інший «дріб’язок» дотягнемо потім, коли люди заселяться.
Але серед «дріб’язку» були досить серйозні недоробки. Спочатку виникли проблеми з водопостачанням. А коли настала зима, з’ясувалося, що і з подачею тепла у квартири не все гаразд. Люди зверталися по допомогу не тільки у комунальні підприємства міста, а й до своїх депутатів. Марне. Аж поки депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим по округу, до якого входили і ці два «нещасливих» будинки, не обрали Олександра Бартенєва. Дізнавшись на зустрічі з виборцями про негаразди людей, він активно залучився до вирішення наболілої проблеми — і не тільки як депутат, а і як інженер. Протягом трьох місяців недоробки колишніх військових будівельників було ліквідовано.
Олександр Володимирович Бартенєв удруге поспіль обраний депутатом Верховної Ради АРК. Він чудово працював у кримському парламенті попереднього скликання, ефективно працює і тепер. Недарма депутати Верховної Ради АРК нинішнього скликання обрали його лідером депутатської групи «Стабільність», що нараховує 64 депутати (зі 100 в цілому) і слугує надійною опорою голові ВР АРК Борису Давидовичу Дейчу та прем’єр-міністру Криму Сергію Володимировичу Куніцину.
Як місцевий виборець засвідчую: депутатська група «Стабільність» справді надала стабільності й ефективності кримському парламенту. Порівнюю роботу попередньої Верховної Ради Криму з нинішньою — небо і земля! Безплідних, пустопорожніх політичних «розборок», як бувало раніше, нині й близько нема. А є результативна робота Верховної Ради АРК, очолюваної новим керівником. І цю спокійну роботу великою мірою забезпечує депутатська група «Стабільність», лідером якої є депутат із Феодосії Олександр Володимирович Бартенєв.
Я сам три скликання поспіль був депутатом Феодосійської міської ради, і з власного досвіду знаю: є депутати-роботяги і депутати-розмовники. Перші пруть свого депутатського плуга, рвучи жили, щоб принести людям якомога більше реальної користі. Другі — лише на словах дбають про народ. Депутат Верховної Ради АРК Олександр Володимирович Бартенєв належить до глибоко шанованої виборцями когорти депутатів-роботяг. Про його корисні справи добре знають не тільки у виборчому окрузі, не тільки у Феодосії, а й у районах і містах Криму, звідки до Бартенєва також приходять виборці по допомогу у вирішенні їхніх проблем. І він старається допомогти. Достатньо сказати, що з 580 виборців, які побували на прийомі у депутата О. Бартенєва тільки за 10 місяців нинішнього року, понад 300 — з-поза меж його виборчого округу. Невдоволених серед них немає.
Щедрість — поняття конкретне
Мама, Надія Антонівна, з дитячих літ навчала Сашка:
— Синочку, запам’ятай на все життя: немає більшого щастя і більшої радості, як допомогти іншому, коли ти можеш це зробити.
А батько, Володимир Сергійович, при цьому додавав:
— І ще одна порада, синку: не уподібнюйся до того, хто допоможе на копійку, а галасу здійме на карбованець.
Олександр Бартенєв завжди дотримувався й дотримується цих батьківських настанов.
...За сорок кілометрів від Феодосії у селищі Кіровському є міжрегіональний притулок для неповнолітніх. Ось що розповіла завідувачка цього дитячого закладу Діляра Мавлюдівна Аширова:
— Наш притулок був створений у листопаді 1997 року. Тут є діти з Керчі, Феодосії, Кіровського, Совєтського, Нижньогірського районів. Притулок був відкритий на базі дитячого садочка, який з 1974 року не ремонтувався. Усі його комунікації стали непридатні, а про обірвані шпалери, обшарпані стіни й говорити зайве. Всі меблі притулку — це залізні солдатські ліжка, списані стільці й шафи, двадцятирічної давнини матраси й ковдри, зовсім не було підодіяльників і рушників. Сумна картина.
Мене призначили на посаду завідувачки притулку в квітні 2001 року, — продовжувала Діляра Мавлюдівна. — Я зрозуміла: самій тут не впоратися, треба шукати спонсорів. Але до кого б не зверталася, ніхто не наважувався узяти над притулком шефство. Та сталося диво! Я краєм вуха чула від колег-педагогів про благочинні справи директора Феодосійського підприємства із забезпечення нафтопродуктами Олександра Володимировича Бартенєва. Приїхала до нього, розповіла про наші біди. А наступного дня він приїхав у притулок. Бартенєва вразило, у яких важких умовах перебувають наші діти. Невдовзі він оплатив усю вартість капітального ремонту притулку. Ми також замінили всі меблі. Діти тепер сплять на новеньких дерев’яних ліжках, у нас з’явилися шафи-стінки й м’які куточки, килимові доріжки, на вікнах висить тюль, скрізь квіти. Придбали новий посуд. Тепер у нас є кольорові телевізори, відеомагнітофон, відеокамера, музичний центр, комп’ютери. А недавно Олександр Володимирович подарував мікроавтобус «Газель», і ми тепер постійно возимо дітей у Феодосію на море. Радості вихованців притулку немає меж. Усі вони дуже люблять дядю Сашу, як щиросердно називають поміж собою Олександра Володимировича.
Можна навести чимало інших прикладів благочинної допомоги, наданої О. Бартенєвим людям і організаціям. Та обмежуся кількома пунктами з документа, що має назву «Благодійна допомога за 2001 рік по Феодосійському підприємству із забезпечення нафтопродуктами»: на пересадку нирки Олесі Є. — 10 тисяч гривень; на лікування малолітньої доньки Усеїна І. — 4 тисячі гривень; допомога Інституту нейрохірургії (Київ) — 7,8 тисячі гривень; на ремонт доріг у селищі Коктебель до курортного сезону — 200 тисяч гривень; на ремонт матроської лазні у бригаді морської піхоти Військово-Морських Сил України — 10 тисяч гривень і т. д. Загалом у цьому документі понад 300 позицій. Скажу лишень, що підприємство, очолюване О. Бартенєвим, з його ініціативи надає щорічно спонсорської допомоги в середньому на суму 6 мільйонів гривень. Отак!
Найпомітніший
Плідна виробнича, депутатська і широка благодійна діяльність Олександра Бартенєва зробили його, без перебільшення, найпомітнішою постаттю Феодосії. Його також добре знають у Криму і в Україні. Він кавалер орденів «За заслуги» ІІ й ІІІ ступенів, вручених Президентом України. Він — один із переможців VІ Міжнародного рейтингу «Золота Фортуна», нагороджений орденом «За розбудову України» імені Михайла Грушевського ІV ступеня, а саме підприємство стало володарем «Кришталевого Рогу Достатку».
Окремо слід сказати про орден Святого Миколи Чудотворця, яким О. Бартенєва нагороджено кілька тижнів тому. Це — вища нагорода Фонду міжнародних премій, котрий діє за підтримки ООН. Орден — срібно-золотий з діамантовими вкрапленнями і має напис «За примноження добра на Землі». Олександр Володимирович удостоєний його за велику благодійну роботу. Серед нагороджених раніше цим орденом — Мати Тереза, Кофі Аннан, Олесь Гончар.
Багато в Олександра Володимировича Бартенєва нагород. Й усі вони заслужені, всі вони — за його відмінну роботу, за благочинну діяльність. Усіма цими нагородами він дорожить, усі їх цінує. Але є ще одна нагорода, визначена простими людьми. Чотири рази поспіль (у 1998, 1999, 2000, 2001 роках) мешканці стародавнього приморського міста визнають О. Бартенєва «Людиною року Феодосії». Олександр Володимирович Бартенєв дуже дорожить цією високою громадською нагородою і старається зробити для Феодосії і для людей ще більше корисного. Він дотримується правила: робити добро — це найголовніше призначення кожного на нашій благословенній землі.
Валерій ТАРАСОВ, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України.
