Жоден райцентр Вінниччини не може похвалитися такою кількістю пам’яток архітектури, як Тульчин. Їх тут налічується більше десяти. Чи не найсильніше враження справляє витвір французького зодчого Лакруа — палац графа Потоцького. На жаль, названій пам’ятці архітектури ХVІІІ століття не знайшлося місця у списку тих, що включені до державної програми їх фінансової підтримки. Місцева влада вважає це помилкою і сповнена бажання виправити її. Поки що мешканці міста, а також гості, що звідусіль «приїздять до Потоцьких», спостерігають таку картину: відреставровану центральну частину й праве крило, що милують око, і — порожні вікна занедбаної лівої частини будівлі.
Реставрація тривала 12 років. Знайшовся ентузіаст, який домігся її проведення. Неспроста в Тульчині кажуть, якби не Циганюк, палац так і залишався б складським приміщенням, під яке був пристосований раніше. Заслужений працівник культури України Василь Циганюк на той час очолював місцеве культосвітнє училище (нині він директор Вінницької обласної центральної бібліотеки). «Поки зрушили камінь з місця, кого лишень не запрошували подивитися палац!..» Головними виконавцями робіт були спеціалісти з «Укрпроектреставрації». Разом з ними плече підставили Міністерство культури та Товариство охорони пам’яток архітектури. З 1980 до 1992 року було затрачено 3,7 мільйона радянських карбованців.
Палац знову ожив. На пропозицію і прохання Циганюка в його залах почали навчатися учні училища. Зали настільки унікальні, що за їхнім оформленням можна прочитати всю давньогрецьку міфологію. Потоцькі, як записано в архівних матеріалах, мали рідкісну бібліотеку. Циганюк загорівся бажанням і теж створив «невеличку» книгозбірню. Тільки Іван Стаднюк, він родом із сусіднього Немирівського району, подарував 1547 томів книг із власної бібліотеки. 700 із них були з дарчими написами авторів. Ще тоді, за радянських часів, бібліотека мала відкритими для користування твори Грушевського. Василь Циганюк передав на зберігання документ, якому ціни не було, — генеалогічне дерево родини Потоцьких. «Він потрапив до мене випадково, — каже Василь Федорович. — Під час перебування в селі Печора, цього самого Тульчинського району, один з місцевих жителів похвалився тим, що має речі з будинку Потоцьких. Серед них виготовлений друкарським способом життєпис Потоцьких до тринадцятого коліна».
Відновити колекцію картин, зібраних Потоцькими, навіть за великого бажання неможливо: для цього треба мати роботи Тиціана, Ван-Дейна, Моленара. Але картинну галерею у палаці створили. На прохання тульчинців відгукнувся ще один земляк — ректор Академії мистецтв, народний художник Андрій Чебикін.
Хоч як прикро, нині, за словами співрозмовника, навряд чи вам покажуть бодай частину зібраних експонатів. Пам’ятка архітектури, на його думку, знову переживає занепад. Приміщення активно використовують для проведення в них різноманітних застільних заходів. Про належний догляд годі й казати: раніше екскурсанти ходили у бахілах, тепер... Циганюк не береться прогнозувати, що чекає в майбутньому споруду.
Представники влади налаштовані оптимістичніше.
Євгеній Фолюшняк, голова Тульчинської райдержадміністрації:
— Мені як гуманітарію боляче за те, що так і не вдалося завершити реставраційні роботи. За нашими підрахунками, для цього потрібно ще приблизно таку ж суму коштів, що вже затрачено. Зрозуміло, що їх у нас немає. Організації, до яких зверталися по допомогу, теж не можуть нас підтримати. Вирішили покликати на допомогу земляків Потоцьких. З цією метою у вересні нинішнього року запросили в гості польську делегацію в складі істориків, митців, студентів, а також Генерального консула Польщі в Україні Кшиштофа Свідерика. Щоправда, під час розмови поляки наголошували на необхідності розшукати когось із родинного крила Потоцьких, мовляв, то найкращий варіант знайти спільника. Спробуємо й такий варіант. Тим паче що в цьому нас підтримує обласна державна адміністрація.
Віктор Коцемир, голова Вінницької облдержадміністрації:
— Моя перша поїздка в Тульчинський район запам’яталася відвіданням палацу Потоцьких. Раніше мені тут не доводилося бувати, в області працюю недавно. Здається, що в цьому монументальному приміщенні вражає навіть сама аура. Ці враження доповнила розповідь про історію палацу. Тому я цілком на боці місцевої влади — відновити пам’ятку архітектури можна лише спільними зусиллями двох країн. Можливо, ми вийдемо на наше Міністерство закордонних справ, аби нам посприяли у налагодженні контактів із зацікавленими людьми в сусідній державі.
Вінницька область.
