Ніхто не сумнівається, що найкращий транспорт для нашої країни — це міцний велетенський джип, спроможний попри всі ями і калюжі тримати правильний напрямок, без наслідків поглинаючи удари підвіскою і своїм виглядом наводячи страх на надто знахабнілих сусідів по транспортному потоку. Але такі зручні і практичні авто у нас чомусь переважно в столиці, а провінції залишається обирати собі інші колеса — не такі великі, але доступніші.
Мешканець української глибинки, задумавши придбати автомобіль, одразу піддається спокусам з боку численних офіційних дилерів і маклерів найвідоміших фірм, які охопили своєю діяльністю навіть районні центри. Але нових машин тамтешні громадяни справедливо побоюються. Більш-менш прийнятні «Таврії» та «Славути» вітчизняного виробництва за ціною 2,5—3 тисячі умовних одиниць хоча й найдоступніші, та найменш придатні до експлуатації там, де грунтівки вже закінчуються, а нормальні шляхи ще не починаються. Втім, нашій людині в містечку або селищі потрібна універсальна техніка. Щоб можна було поставити у багажник картоплю в ящиках, цемент у мішках, насипати цегли або замість усього цього прийняти в салон компанію рибалок-любителів у кожухах і з добовим запасом горілки.
Якщо в тебе бажання саме такі, шановний покупцю, твій курс — на авторинок. До того ж краще обрати не найближчий, а головний у вашому регіоні: на ньому мають бути ширший вибір і менший «розкид» цін. Однак відразу візьми до уваги попередження: придбаний на авторинку автомобіль обміну і поверненню не підлягає. (Хоча теоретично така можливість усе-таки є, її реалізація обійдеться дорожче за саму покупку.)
Вторинний ринок у згаданому нами діапазоні цін (2—3 тис. у. о.) поповнюється, в основному, за рахунок «убитих» іномарок 80-х років випуску (завезених ще до того, як під прапором захисту вітчизняного виробника було перекрито всі кордони для дешевих іномарок-«десятирічок»), а також — російськими «ВАЗами» часів нашої незалежності.
Вибрати серед них передньопривідну «дев’ятку» чи «вісімку» за такі гроші можна, і цього треба прагнути. Адже їх, як найпрестижніші, частіше міняють господарі, а значить, вони в ліпшому стані. Через що, однак, доведеться викласти максимум з визначеної нами цінової «вилки». Задньопривідна вазівська «класика» моделей 04, 05, 06, 07 у «живому» стані коштує від двох тисяч у. о., але до таких треба ставитися максимально уважно. Як найдешевші у своєму класі, їх часто купували для службових щоденних роз’їздів або для нещадної експлуатації в приватних справах. Це означає, що за три-чотири роки така машина може бути зношена вкрай. Вартість майбутнього ремонту, звичайно, виливається в таку копієчку, що краще одразу залучити до участі у покупці експерта-ремонтника або перейти до розгляду наступної категорії машин, що продають. Маються на увазі ті нечасті зразки, про які так полюбляють складати легенди завсідники авторинків. Це приватні автомобілі радянської епохи, що за 20—25 років ледве «набігали» половину ресурсу — 50—70 тисяч кілометрів. Такі екземпляри трапляються дедалі рідше, але хтось їх ще знаходить — припалих пилом, стоячих на дерев’яних колодках (щоб «відпочивали» ресори і пружини) у гаражах ударників комуністичної праці та колишніх номенклатурників, які за свого активного життя переважно користувалися «персоналками» з водієм. Це можуть бути «Волга», та сама задньопривідна вазівська «шістка» або зовсім бадьорий і невмирущий «Москвич». Вони завжди знайдуть свого покупця, хоча багатьох відлякує саме їх «вік»: у випадку неретельного догляду корозія тихо робить свою руду справу навіть під час тривалого перебування в гаражі. Якщо ваші амбіції не домінують над прагматизмом, можна спробувати пошукати таку машину на ринках чи за оголошеннями, хоча зазвичай першими їх виявляють перекупники.
Залишається ще одна група транспортних засобів, які хоча і є найменш престижними, можуть бути доволі надійними. Йдеться про машини, здебільшого вітчизняні, які вже пройшли капітальний ремонт. Їх ціна не перевищує ліміт 1,5—2 тисячі у. о., а надзавдання покупця під час купівлі зводиться до з’ясування секрету: для себе чи для продажу ремонтував продавець свою чотириколісну власність. Річ у тім, що на будь-якому лотку авторинку завжди є особлива група запчастин — для машин «на продаж». Такі комплектуючі коштують удвічі-втричі дешевше нормальних, але і служать вони не більш як півроку.
Якщо, шановний майбутній автомобілісте (а в те, що ти ним станеш, треба неодмінно вірити), ти трохи злякався наведених цифр і викладок, не поспішай — позбирай ще трохи грошей. Щобільше в тебе їх буде, то кращі шанси придбати надійні колеса. А тим часом можна їздити громадським транспортом — до речі, так робить чимало іноземців, які не наважуються водити свої авто нашими шляхами.
