Ярослав Домбровський — революціонер, що поклав своє життя на барикадах в дні Паризької комуни. Перед тим він писав до республіканського уряду: «Наші ветерани польських повстань організовуються в легіон для захисту Парижа. 200 чи 300 польських добровольців прагнуть служити справі Французької республіки, яка стала справою всього людства. Хай кожному з нас дадуть по хорошому коню, шаблю, карабін, штук 60 патронів, хорошу карту і з півсотні франків кишенькових грошей — і хай дозволять нам очистити околиці Парижа від ворожих розвідників».
Народився Ярослав Домбровський у листопаді 1836 року в Житомирі, в сім’ї військового. Дев’ятнадцятирічним іде в армію і вирушає з військом генерала Барятинського у похід проти повсталого Шаміля. Російська армія наступала через Кабарду, Сванетію, Осетію, Чечню і далі до Дагестану. Оточений Шаміль капітулював в аулі Гуніб. Домбровський був присутній при цьому.
Доля часто зводить його з видатними людьми. У Петербурзі, навчаючись в Академії генштабу, яку закінчив 1861 року, Домбровський відвідує «Літературний гурток», знайомиться з Костомаровим. Після навчання його направлено до Польщі, де напередодні заворушень він увійшов до керівного повстанського центру. У серпні 1862 року Домбровського заарештовано. Утік через два роки з Московської пересильної тюрми, подався у Францію, в «Демократичне об’єднання польської еміграції». Після повстання 1871 року йому довірено командування фронтом, згодом призначено головнокомандувачем збройних сил Паризької комуни. Поразки повстанців і сумного фіналу на кладовищі Пер-Лашез він не побачив: загинув 23 травня 1871 року під час барикадних боїв.
