Проект стагнації

При цьому нафтогазова промисловість постійно нехтувала власними потребами, задовольняючи своїми ресурсами потреби всієї економіки та суспільства. Стало правилом, що галузь виконувала поставлені перед нею державні завдання в умовах постійного дефіциту коштів на капіталовкладення. Особливо це стосується підприємств, які займаються видобутком, транспортуванням та реалізацією природного газу. Цілком можливо, що в умовах загальної кризи це було до певної міри виправдано, але без кінця так тривати не може. Сьогодні таке ставлення загрожує існуванню галузі. І це не перебільшення, адже плани з реконструкції та розвитку нафтотранспортної системи і забезпечення видобутку вуглеводнів в Україні систематично не виконуються. У НАК «Нафтогаз України» після сплати всіх податкових платежів просто не залишається коштів для капіталовкладень. Зокрема, потреба «Нафтогазу України» з капіталовкладень виконувалася: у 1998 році — на 88%; у 1999-му — на 79%; у 2000-му — на 74%; у 2001-му — на 65%; у 2002-му — на 47%. Динаміка просто катастрофічна. При цьому майже на еквівалентну суму зростає недоїмка за платежами до бюджету.

Як наслідок, постанова Кабміну від 21.06.2001 № 665 і Національна програма «Нафта і газ України до 2010 року» залишаються на папері. Основні виробничі фонди в потрібних обсягах не оновлюються і працюють на знос. Наприклад, із 216 родовищ вуглеводнів, які сьогодні експлуатує НАК «Нафтогаз України», 70% уже старі (працюють від 10 до 58 років) і майже вичерпані (з них видобуто до 80% розвіданих запасів вуглеводів). Але для пошуку й розробки нових родовищ немає коштів. Тож якщо не змінимо ситуацію, незабаром розпочнеться неухильне скорочення українського видобутку природного газу та нафти, можливі серйозні аварії на зношеному обладнанні трубопровідних систем та підвищення цін на імпортоване з Росії «блакитне паливо».

Неважко уявити, що станеться з українською економікою, коли її становий хребет — нафтогазова промисловість — переживе такий катаклізм. Але відвернути його не так просто, бо у «Нафтогазу» для цього просто не залишається коштів. Та й звідки їм узятися?

Податкові зобов’язання перед нафтогазовою галуззю встановлюються без урахування її виробничих можливостей та реального фінансового становища. Так, у 2001 році сумарні платежі до бюджету на підприємствах видобутку і транспортування природного газу становили 65% їх валового доходу. У 2002 році ця цифра також перевищить 60%.

Крім того, з 1999 року НАК «Нафтогаз України» власним коштом утримує від зростання ціни на природний газ для населення і бюджетних організацій та установ. При цьому для деяких із цих організацій (наприклад, підприємств комунальної теплоенергетики) ціни на газ узагалі не підлягали державному регулюванню.

Сьогодні витрати НАК «Нафтогаз України» від продажу природного газу, отриманого як плата за транзит територією України, відшкодовуються на 60%, у зв’язку з чим компанія щорічно недоодержує близько 4 млрд. гривень, необхідних для її розвитку.

Однак і це ще не все. «Нафтогаз України» повинен погасити боргові зобов’язання перед ВАТ «Газпром» (у 2003 році це 1 млрд. 200 млн. 711 тис. грн.) та перед Міністерством оборони України (181,5 млн. грн.).

Раніше цей тягар компанія витримувала за рахунок коштів, які мали б спрямовуватися на капіталовкладення. Але надалі робити це просто злочинно, бо галузь почне швидше втрачати конкурентоспроможність. Тому необхідно або підвищувати відпускну ціну на природний газ для споживачів, або зменшувати податкове навантаження, котре протягом останніх чотирьох років постійно зростає й паралізує фінансово-господарську діяльність підприємств галузі, блокує можливість їх розвитку та технічного переозброєння.

Перший варіант малоприйнятний, бо лише спровокує зростання неплатежів за спожитий газ. Тому треба зменшити податкове навантаження на нафтогазову галузь.

До цього спонукають і такі розрахунки. У видобутку природного газу (в умовах чинного оподаткування) сума доходів підприємств галузі наступного, 2003-го, року становитиме 2 млрд. 129 млн. грн. Проте після сплати всіх податкових платежів (а це 1 млрд. 12 млн. грн.), після виробничих та різних операційних витрат і амортизації очікується фінансовий дефіцит у сумі 50,7 млн. грн. Як у цій ситуації говорити про капіталовкладення в пошук і освоєння нових родовищ?

Стосовно транспортування природного газу, то тут сума платежів до бюджету становить понад 70% від загальної суми вартості товарної продукції та послуг. Тобто сума платежів до бюджету майже дорівнює сумі доходів. А якщо врахувати необхідні виробничі витрати, то компанія знов опиняється «в мінусі». Збитки в транспортуванні газу очікуються в розмірі 546,5 млн. грн.! І це в умовах, коли вітчизняна газотранспортна система потребує негайної реконструкції та капітального ремонту. З урахуванням невиконаних робіт у попередні роки, в 2003 році для реалізації програми реконструкції, переоснащення ГТС потрібно 2 млрд. 575 млн. грн. Інакше Україна швидко втратить статус і прибутки однієї з найбільших у світі газотранспортних країн. Зрозуміло, що НАК «Нафтогаз України» ніколи не знайде кошти для таких інвестицій, бо навіть не має чим компенсувати збитки після сплати всіх податків.

І це лише частина проблем, які стоять перед НАК «Нафтогаз України». Загалом потреба в капітальних інвестиціях по компанії на наступний рік — 5,6 млрд. грн. Проте й це тільки 73% від потрібного обсягу капіталовкладень, передбачених Національною програмою «Нафта і газ України до 2010 року».

Тому ігнорувати ці проблеми під час розробки щорічних державних бюджетів, як це було раніше, небезпечно. Подальше «проїдання» стратегічної галузі неминуче призведе до її клінічної смерті. Адже надмірний податковий тиск підірве її фінансову спроможність, а далі розпочнеться обвальний спад виробництва.

Розуміння цього вже є. Під час розгляду державного бюджету України в першому читанні лунали пропозиції, що враховують фактичний стан справ.

По-перше, треба знизити рентну плату з 28,9 до 14,45 гривень з 1 тис. кубометрів газу. Адже економічний сенс ренти — це перерозподіл надприбутку нафтогазової галузі на користь держави. Проте звідки взятися цим надприбуткам, якщо родовища вже виснажені, а весь видобутий газ реалізується за регульованими державою цінами? Як наслідок, газовидобувні підприємства не в змозі вийти зі збитків і знайти кошти для капіталовкладень. Це призведе до того, що власний видобуток упаде, і доведеться шукати ще більше коштів для імпорту природного газу з Росії. Зменшення ренти залишить у підприємств до 200 млн. грн., що дозволить пробурити 45—50 нових свердловин і збільшувати видобуток газу на 1,5 млрд. кубометрів щороку. Не кажемо вже про те, що в Україні справляння ренти, по суті, відбувається явочним порядком. Адже рента є обов’язковим платежем, котрий, відповідно до Закону України «Про систему оподаткування», може бути правомірним лише за умови прийняття Верховною Радою спеціального закону. Закону ще нема, але ренту незмінно включають до складу доходів держбюджету.

По-друге, в бюджеті на 2003 рік треба встановити нульову ставку ПДВ з операцій за ввезення газу на митну територію України, а також з продажу газу, крім його реалізації населенню та бюджетним організаціям. Це припинить зростання недоїмки платежів до бюджету, яка фактично не може бути погашена НАК «Нафтогаз України» через постійну заборгованість споживачів перед компанією та надмірний податковий тиск. З другого боку, і держбюджет нічого не втратить, оскільки значно зменшиться сума відшкодування ПДВ підприємствам-виробникам, у тому числі експортерам.

По-третє, необхідно зменшити плату за транзит природного газу через Україну до 500 млн. грн. замість запланованих 2 млрд. 243 млн. грн. Це дасть змогу віднайти кошти для реконструкції та ремонту газотранспортної системи. Наприклад, для заміни застарілих газоперекачувальних агрегатів на сучасні вітчизняні виробництва. Повна їх заміна дозволить щороку економити близько 1 млрд. кубометрів газу, або 80 млн. доларів, та, знову ж таки, дати роботу вітчизняним виробникам цих агрегатів. Так само, хочемо ми чи ні, а з часом доведеться реконструювати трубопроводи. Чи думають про це ті, хто пропонує і в 2003 році кошти від транзиту спрямувати будь-куди, тільки не на модернізацію системи, котра ці гроші заробляє?

По-четверте, у НАК «Нафтогаз України» відсутні кошти для будівництва магістрального газопроводу Глібівка—Сімферополь—Севастополь (40 млн. грн.) і початку будівництва газопроводу Ялта—Форос—Севастополь (ще 15 млн.). Кошти для цього потрібно передбачити в держбюджеті.

Крім того, надання не забезпечених бюджетним фінансуванням пільг та субсидій з оплати спожитого газу вже призвело до збитків газозбутових організацій НАК «Нафтогаз України» в сумі понад 100 млн. грн. Тому треба передбачати цільове фінансування з держбюджету цих пільговиків за рахунок погашення податкової недоїмки «Нафтогазу» перед бюджетом.

Ігнорування цих пропозицій та неврахування їх у державному бюджеті на 2003 рік започаткує кінець вітчизняної нафтогазової галузі, і стане неможливим фінансувати не тільки її розвиток, а й елементарне відтворення діяльності на існуючому рівні. Народні депутати та уряд мусять пам’ятати про це під час розгляду проекту державного бюджету України у другому читанні. Бо коли б не довелося вже у близькому майбутньому посипати голови пепелом.