У суботу Президент України Леонід Кучма своїм указом відправив у відставку уряд Анатолія Кінаха. Власне, колишній склад Кабінету Міністрів фактично принесений у жертву майбутній політичній реформі. Як і очікувалося, глава держави вніс подання у парламент на прем’єрську посаду на керівника Донецької обласної державної адміністрації Віктора Януковича.
У п’ятницю Голова Верховної Ради України Володимир Литвин на Форумі творчої молоді сказав, що, найімовірніше, кандидатура керівника Донецької облдержадміністрації набере в парламенті щонайменше 250 голосів. Але це стане відомо тільки після голосування народних обранців.
Водночас можна стверджувати, що Анатолій Кінах був приречений на відставку. Не через погану роботу уряду, а тому, що уряд став заручником політичної ситуації. Відсутність сталої підтримки парламентаріїв зіграла поганий жарт з урядовцями ще минулого року, коли приймався проект Державного бюджету на поточний рік. Йдучи на вибори, народні депутати попереднього скликання продемонстрували небачену щедрість і збільшили доходну частину державного кошторису на суму 4 мільярди гривень. Сьогодні урядовці вже відверто заговорили про необхідність скорочення державних видатків. А глава держави наголосив, що на них лягає персональна відповідальність за невиконання бюджету поточного року і дехто мав би написати заяви про свою відставку.
Конфігурація політичних сил у новому складі Верховної Ради різко змінилася після виборів Голови і його заступників. Найбільша мегафракція «Єдина Україна», у складі якої Анатолій Кінах був під другим номером у виборчому списку, дуже швидко розійшлася по партійних квартирах. Понад те, поглибилися суперечності не тільки з опозиційно налаштованими фракціями, а й між колишніми партнерами по виборчій коаліції.
Отож у цій ситуації уряд не лише мав дбати про виконання поставлених завдань, а й відшукати новий алгоритм співпраці виконавчої гілки влади із законодавчою. Тим паче вже під кінець роботи першої сесії дедалі чіткіше стали проявлятися ознаки внутріпарламентської кризи. Мало того, запропонований Кабінетом Міністрів механізм взаємодії двох гілок влади не виправдав себе і дуже швидко вичерпав свій потенціал. Зайнявши крісла в наглядових радах державних структур, отримавши дорадчий голос у колегіях міністерств, народні обранці не поспішали прийти на допомогу урядовцям.
Відсутність правових механізмів формування коаліційного уряду, а ще — небажання прем’єра брати участь у політичних торгах не тільки не сприяли розв’язанню внутріпарламентських проблем, а й заблокували проходження через Верховну Раду вкрай необхідних законопроектів. Загострення протистояння позначилося і під час обговорення проекту головного фінансового документа на наступний рік, і довкола проекту закону про боротьбу з відмиванням брудних грошей.
Для того, щоб вийти з патової ситуації, і було запропоновано сформувати коаліційний уряд. Одразу визначилися чотири головні претенденти на прем’єрське крісло. Однак більшість оглядачів, у тому числі автор цих рядків, схилялися до думки, що найбільше шансів перемогти в цій гонці має діючий керівник уряду. Але команда Анатолія Кінаха не зуміла переконати колег-законодавців у тім, що саме він здатний об’єднати зусилля урядовців і народних депутатів для подолання кризи довіри, скажемо так, яка склалася у Верховній Раді у ставленні до нинішнього складу уряду.
З огляду на цю проблему більшість керівників фракцій і зупинили свій вибір на Вікторові Януковичу. Тим паче що вже давно чимало говорилося й писалося про контакти і переговори донецької еліти з предствниками фракції «Наша Україна». Інша річ, якими тривкими виявляться ці домовленості. Особливо з огляду на те, що дехто вже почав свою передвиборну кампанію, не чекаючи навіть 2004 року.
Власне, минулий тиждень дав чимало поживи для роздумів щодо оцінки організаційних, аналітичних, фінансових можливостей української еліти. Водночас можна констатувати, що у часову пастку потрапили не урядовці — вони програли свій поєдинок, не народні депутати і навіть, як цього прагла опозиція, не глава держави. У «чорну діру» всеукраїнських політичних відносин провалюються насамперед пересічні громадяни, в яких немає акцій високорентабельних підприємств, рахунків за кордоном тощо. Нинішні маневри довкола прем’єрського крісла ще раз наочно продемонстрували передовсім необхідність конституційних змін і посилення солідарної відповідальності урядовців і парламентаріїв.
