Мова, втім, не лише про це місто, а й про попередження небезпечних природних катаклізмів загалом

Версія перша

«Сама лише голова Дюка височітиме над хвилями...»

Так в одному зі своїх інтерв’ю сказав, пророкуючи можливе сповзання в море всієї історичної Одеси, кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент Євген Штенгелов. І додав: «Причім, боюся, це може статися у найближчі десятиліття».

Євген Степанович після тривалих досліджень і спостережень дійшов висновку, що час виникнення не тільки екстремальних геологічних подій, а й більшості суто технічних, здавалося б, катастроф обумовлений «короткоперіодичною циклічністю розвитку сучасних розломів Землі». Планета наша постійно пульсує, мов живий організм: вісі розломів за 20-добовий пульсаційний цикл, названий малим, встигають зі стиснутого стану перейти в розширений, а потім знову повернутися до початкового.

Моменти максимального розширення осей розломів учений назвав пульсаційними піками. З 20-добових малих циклів складаються 527,6-добові великі цикли. Так ось: історична статистика, мовляв, свідчить, що виникнення багатьох таких несхожих, здавалося б, між собою екстремальних подій (називають загибель під вулканічною лавою Помпеї, зіткнення «Титаніка» з айсбергом, тунгуський феномен, чорнобильська катастрофа) припадає саме на час пульсаційного піку, що перебуває в центрі великого пульсаційного циклу. Бо в цей час, мовляв, відбуваються не просто пов’язані з пульсацією Землі природні катаклізми — вони прямо впливають на психічний стан людей, виводять з ладу різноманітні прилади тощо.

Свого часу, каже Євген Штенгелов, відбувся «дрейф континентів». Зовсім у недалекому історичному минулому, у XІV столітті, від Чорного моря відділилися, бо піднявся з морської безодні Пересип, Куяльницький та Хаджибейський лимани, утворилася Одеська затока, що формується й по досі. Активізація процесів виникнення розломів і тріщин призвела до формування величезного, площею майже 4 квадратні кілометри, зсуву, що може почати рухатися. Тоді на 2—4 метри під товщу моря сповзе не тільки Одеський порт, а й Приморський бульвар з Потьомкінськими сходами та пам’ятником Рішельє (Дюку) над ними, оперний театр і навіть вулиці Дерибасівська та більша частина Пушкінської.

Отака перспектива! А про те, що вона може бути не така вже й далека, свідчить те, мовляв, що за десятиліття спостережень швидкість опускання земної поверхні в зоні розломів (їх на території Одеси Є. Штенгелов назвав чотири) сягає 1—2 і навіть більше сантиметрів на рік. Під час пульсаційних піків і може статися оте сповзання. Євген Степанович, керуючися розробленим ним же геофізичним методом, свого часу назвав навіть конкретні найвірогідніші дати руйнівних для Одеси геологічних явищ. Деякі з тих дат, на щастя, минули без видимих глобальних катаклізмів, на деякі, скажімо, 24 лютого 2003 року, очікуємо.

Версія друга

«Для утворення такого зсуву умов немає»

Це думка відомих в Одесі фахівців-геологів Юрія Шашоріна та Валентини Тюреміної. Вони, хоча й погоджуються з тим, що визначальну роль у розвиткові екогенних геологічних процесів, зокрема зсувів, відіграють післяпонтійські тектонічні рухи, вважають, однак, що для виникнення зсуву розміром 4 квадратні кілометри геоморфологічних та геологічних умов у районі Одеси немає. Відсутня передусім відповідна висота схилу — місто розташоване над поверхнею моря, в максимальних точках, на висоті лише якихось там 40—50 метрів. Серйозно обмежує утворення великих зсувів доволі розвинута на території Одеси мережа балок та ярів, що розрізають схили. Внаслідок будівництва протизсувних споруд припинено, по суті, дію такого чинника, як абразія, тобто руйнування берега морськими хвилями.

Фахівці посилаються на дані Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства: за 25-річний термін спостережень розміри окремих зсувних тіл жодного разу не перевищували 0,4 квадратних кілометра навіть на незакріплених ділянках узбережжя. Та й то пов’язані оті зсуви не так з неотектонічними чинниками, як з «рукотворними»: руйнуванням гірських порід.

Версія третя

«Все може статися через мільйони літ»

У районі Чорного моря, стверджує віце-президент Одеської обласної астрологічної асоціації Андрій Зрєлов, зароджується глобальний євроазійський рифт, тобто величезний розлом земної кори. Його початком є дві глибочезні — понад 2 кілометри —улоговини на дні моря. Отже, можливо, що за певних обставин Причорномор’я таки пірне під воду. Та статися таке може через мільйони років.

Морський геолог посилається на «дрейф континентів», коли внаслідок утворення велетенського рифту відійшли одна від одної Африка і Південна Америка (справді, спробуйте з’єднати на карті їхні, відповідно, західний і східний береги — вони за обрисами утворять єдине ціле), на відокремлення від Африки острова Мадагаскар. А тепер постає виразна загроза розколу африканського материка навпіл — він поступово перерізається глибокими й вузькими щілинами, що заповнюються водою. Це також дія глобального рифту.

Процеси ці розтягуються на сотні тисяч і мільйони років.

Версія четверта

«Передбачати деформації земної кори можна»

Так вважає одеський учений Борис Капочкін, за унікальним, запатентованим методом якого свого часу було з точністю до кількох годин передбачено землетрус на Камчатці. Він уже багато років спостерігає за виділенням газів ендогенного походження, тобто тих, що виходять на поверхню внаслідок геофізичних процесів у надрах землі. І на цій основі прогнозує «поведінку» підземної стихії.

Отже, Одеса, передусім її низинний мікрорайон Лузанівка, розташована на вузлі перетину двох величезних розломів Землі —Одесько-Сиваського та Головного Чорноморського, де виділення підземних газів особливо інтенсивне. Це криє в собі неабияку загрозу. Яку саме і в які терміни? Все можна спрогнозувати, потрібні лише порівняно незначні кошти. Яких ніхто не виділяє. Вчений працює, по суті, на голому ентузіазмі. Навіть коли запропонував прислужитися своєю технологією в Донбасі, де раз по раз трапляються аварії з людськими жертвами внаслідок викидів метану (саме цей газ найчастіше й виривається з надр землі), то почув у відповідь: «Тільки власним коштом». А його метод, стверджує Б. Капочкін, дав би змогу передбачити викиди газу й запобігти нещасним випадкам. Цілком імовірно спрогнозувати й посилення сейсмічної активності гірського масиву Вранча в Румунії, що нерідко трясе Одесу та все західне Причорномор’я. Більшість землетрусів виявляє тут себе досить слабко, та бувають випадки й небезпечні: у 1801, 1940 та 1977 роках сила коливань сягала тут 6—7 балів. Можливі повтори. Коли, якої сили? Чи можуть оті землетруси вплинути й на зсувні процеси у Причорномор’ї, на інтенсивність виділення тут ендогенних газів? А чи тільки тріщатимуть по швах старі будинки? Питання це поки що залишається відкритим.

Реалії:

То чи можна зупинити зсуви?

Навіть категоричний Євген Штенгелов вважає: можна! Треба тільки взяти місто, точніше — підгрунтя, на якому воно стоїть, у величезну горизонтальну раму. Найефективніше — розташувати з’єднані між собою кріплення у виробках вапняків понтійського ярусу. А з’єднувати стояки й ригелі в єдину раму варто в момент максимального стиснення розломів... З цього приводу Є. Штенгелов має навіть відповідні розробки і креслення. Від нього, однак, чиновники відмахуються, як від надокучливого дивака.

Доктор географічних наук Юрій Шуйський, наприклад, слушно зауважив, що вся історія Одеси — це історія боротьби зі зсувами. І проблема ця постає дедалі гостріше. Нерідко — через бездумну господарську діяльність людей.

Не без їхньої участі, приміром, прогресують підтоплення територій, перезволоження грунтів, а внаслідок цього — просадка споруд, бо забиті сміттям чи й відсутні зовсім зливові колектори, течуть труби водогонів. Надто зношені, потребують ремонту чи й заміни берегозахисні та протизсувні споруди, а також хвилеломи і траверси. На це потрібні гроші, а в міста їх обмаль.  Але ніяких грошей не потребує погодження проектів забудови земельних ділянок, що їх виділяє міська влада, з Управлінням інженерного захисту територій. Так ні ж, його часто обходять. Зовсім погано, що в різних законах по-різному трактується поняття «прибережна зона» — ось і спробуй там регламентувати будівництво чи іншу господарську діяльність людей. Одеса сьогодні навіть не має сейсмографа, а це все одно, зазначив іще один авторитетний вчений (саме за розробку проблем тектоносфери Землі удостоєний у 1996 році Державної премії України в галузі науки і техніки) професор Ігор Зелінський, «що бензозаправка без пожежного крана». (Після того, як цей матеріал вже був написаний і підготовлений до друку, із сумом дізналися, що серце Ігоря Петровича Зелінського перестало битися.) А до війни у місті було аж три сейсмографи, та їх вивезли окупанти. Відтоді й переносять придбання вкрай потрібного приладу «до кращих часів»...

Одеса.