Бюджет-2003. Втрачені ілюзії

Шостий рік поспіль, працюючи в парламенті над черговим держбюджетом, згадую щоразу іронічного мудреця, який колись назвав цей процес мистецтвом рівномірного розподілу розчарувань. Звісно, з огляду на нинішню економічну ситуацію в країні, систему оподаткування виробництва, що дестабілізує його, покладати надміру великі сподівання на бюджет-2003 можуть лише безнадійні оптимісти. Втім, навіть у такій складній ситуації, часто-густо є реальний вихід з багатьох заплутаних лабіринтів. Принаймні реальна можливість для того, щоб реалізація бюджету була співзвучна задекларованому економічному курсу держави. Економічна політика набуває соціальної цінності лише тоді, коли економіка слугує і народу, і кожній людині зокрема. Критерій оцінки тут один: поліпшення життя, зростання реальних грошових доходів людей.

Наша країна проголосила соціальну спрямованість економічної політики. Але якщо уважно проаналізувати проект державного бюджету на 2003 рік, імовірність реалізувати такий курс стає сумнівною. Уряд заявляє про зростання економіки наступного року, а рівень зарплати фактично заморожують: проект бюджету передбачає залишити її мінімальний розмір на рівні 165 грн. Навіть менше половини прожиткового мінімуму. Але прожитковий мінімум — це науково обгрунтована і затверджена Верховною Радою України сума коштів, необхідна для того, щоб людина придбала найдешевші продукти, облаштувала найпростіший побут. Менше — це вже не життя, а животіння.

Переконаний: нині можна і треба переглянути статті майбутнього бюджету, щоб збільшити мінімальну зарплату в першому півріччі наступного року до 171 грн. (50 відсотків прожиткового мінімуму), а в другому — до 342 грн. А ще — встановити неоподатковуваний мінімум на рівні мінімальної зарплати.

Варто замислитися: держава не спроможна гарантувати навіть половину прожиткового мінімуму — того, щоб людина могла не вмерти від голоду та холоду. Та ще й оподатковує його! До того ж у проекті бюджету на наступний рік урядом передбачено низку норм, які однозначно погіршують і так не бездоганний чинний порядок соціальної допомоги громадянам. Зокрема, аж ніяк не підтримають найбідніші верстви населення запропоновані 80 гривень разової допомоги — відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам». Якщо в подальшому залишаться такі темпи соціальних бюджетних витрат, то стратегія боротьби з бідністю буде на папері, а відтак — не виведемо країну з руйнівного протистояння.

Далі. Україна зіткнулася з гострою демографічною проблемою. Торік народилося на 8 тисяч дітей менше, ніж позаторік, а кількість населення щороку зменшується більш ніж на 300 тисяч. Логічно і правильно було б уряду вдатися до термінових ефективних заходів, які поліпшили б становище молодих сімей, зменшили матеріальний тягар для батьків при народженні дітей, їх вихованні. Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» встановлено одноразову допомогу новонародженим — у розмірі узаконеного прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Нині це 307 грн. Та всупереч цьому закону нинішнього року уряд обкраяв ці виплати до 200 грн. і вперто обстоює ту саму мізерію в проекті нового бюджету. Хіба це не нонсенс?

Такими діями ми самі у власному домі запускаємо механізм демографічної бомби, руйнівна дія якої значно страшніша за Чорнобиль. Ось чому наша депутатська група «Народовладдя» наполягає вже в першому півріччі наступного року збільшити суму державної виплати при народженні дитини до 342 грн., до прожиткового мінімуму, а в другому півріччі — до 684 грн. Для бюджету лише 108 млн. грн., зате спинимо загрозу вимирання населення.

З цим пов’язана ще одна проблема — доступність і рівень медичного обслуговування. У світі на охорону здоров’я витрачається близько 8 відсотків валового внутрішнього продукту (ВВП). У країнах з низьким і середнім рівнем доходів ці витрати становлять близько 4 відсотків. У нас проектом бюджету-2003 на охорону здоров’я передбачено всього лишень 3,19 відсотка ВВП. Наша медицина сьогодні в такому стані, коли можна без лукавства говорити про відсутність медичного захисту як такого: за цими витратами на одного громадянина ми аж стоодинадцяті у світі, і лише восьмі — серед країн колишнього СРСР.

Ми впустили у свій дім епідемію туберкульозу —хворобу лише найбідні-ших держав: щороку від нього втрачаємо понад 10 тисяч людей. А за темпами поширення СНІДУ ми практично попереду Європи: в деяких регіонах на 100 тис. населення — 200 ВІЛ-інфікованих! Загалом, за неофіційними даними, цією страшною недугою в нас уже вражено близько 50 тисяч людей. Спинити цю загальнонаціональну моровицю можуть лише повнокровні державні інвестиції в медицину. Переконаний, у бюджеті наступного року вкрай необхідно збільшити витрати для подолання епідемій туберкульозу та СНІДУ.

Серед невідкладних заходів — розвиток медичної науки та впровадження в закладах охорони здоров’я сучасних технологій, які забезпечать профілактику захворювань. З огляду на це наполягаємо вдвічі збільшити витрати на діагностику і лікування захворювань із застосуванням експериментальних та нових медичних технологій у клініках науково-дослідних установ і в вищих навчальних медичних закладах Міністерства охорони здоров’я та Академії медичних наук — з 157,34 млн. до 314,68 млн. грн. На жаль, наші обгрунтовані пропозиції не враховано.

Глибинні руйнівні процеси відбуваються і в освітянській сфері — в основі, фундаменті національного інтелектуального потенціалу. Світ прямує до постіндустріального суспільства з інформаційними технологіями. Ми декларуємо прихильність до такої стратегії. Але це самообман. Законом України «Про освіту» встановлено граничну межу фінансування галузі — не менше 10 відсотків ВВП. Насправді у бюджетах 2000—2002 років ці обсяги не перевищували 4 відсотків, а в урядовому варіанті видатків зведеного бюджету наступного року освіті знову готують крихти —12,69 млрд. грн., близько 5 відсотків ВВП. Упродовж останніх п’яти років постійно не вистачало коштів, щоб добудувати 1100 шкіл.

Замислімося: 4300 сільських населених пунктів, в кожному з яких проживає 20 і більше школярів, не мають шкіл. А Міністерству освіти і науки на 2003 рік передбачають виділити лише 2,2 млрд. бюджетних гривень — на 15,4 відсотка менше, ніж минулого року. Знаючи, що тільки на модернізацію середніх шкіл необхідно майже 3 млрд. грн., можна вже сьогодні передбачити очевидні проблеми та й температуру соціальної напруги, що лихоманитиме галузь далі.

Неодмінна умова поступу середньої освіти — запровадження новітніх технологій, оснащення сучасною обчислювальною технікою з доступом до Інтернету. Адже лише з істинних джерел світових досягнень повноцінно розвиватимуться наші діти. На жаль, ці джерела сьогодні наглухо загачено не лише для дітей, а й для педагогів: 63 відсотки вчителів і 37 відсотків викладачів вищих навчальних закладів не знають комп’ютера, до Інтернету мають доступ відповідно 22 відсотки та 46 відсотків. І якщо до цього додати, що наші навчальні заклади забезпечено фаховими періодичними виданнями лише на 36 відсотків, що з наявних у світі 28 тис. наукових журналів у нас передплачують лише тисячу найменувань, навіч —непоправні втрати нашої освіти.

Сільська школа — згусток усіх освітянських проблем. Якщо в міських школах України до комп’ютера мають доступ 33 відсотки, а до Інтернету — 12 відсотків дітей, то в сільських — відповідно 12 відсотків і 5 відсотків(!). У містах комп’ютерними класами обладнано понад 60 відсотків шкіл, а в селах — лише 28,9 відсотка. Саме тому інформатизація сільських шкіл має стати зоною особливої уваги держави, інакше інформаційний голод, який нині вже деформує сільську освіту, завтра наглухо зачинить перед талановитою сільською дитиною двері вищих навчальних закладів, а відтак — породить у суспільстві страхітливий непереборний розкол.

Натомість програма інформатизації навчальних закладів, комп’ютеризації сільських шкіл провалюється: з необхідних для розв’язання цієї проблеми 450 млн. бюджетом-2002 було заплановано 50 млн. грн. Фактично профінансовано лише 10 відсотків передбаченого програмою. Самі себе обманюємо! За наполяганням депутатської групи «Народовладдя» у проекті бюджету на 2003 рік витрати на здійснення цієї програми збільшено під час першого читання з 4,1 млн. до 154, 1 млн. грн. Але навіть тоді на одну школу припадатиме лише трохи більше 10 тис. грн. — 36 грн. на одного учня. У здавалося б перенасичених інформаційними технологіями США щорічні загальні витрати на інформатизацію сягають 1200 доларів на учня. Втім, на друге читання проекту бюджету уряд знову зменшує фінансування зазначених програм. Чи не абсурд?

Потрібен жорсткий контроль, щоб не повторилася цьогорічна ситуація: запис зробили, а кошти не виділили. Саме цю статтю слід зробити захищеною.

Не можна вважати достатніми зусилля уряду і щодо фінансування витрат на заробітну плату та передбачені законодавством виплати працівникам освіти. Нині вчитель отримує близько 280—300 грн. (82 відсотки прожиткового мінімуму працездатної особи). І це тоді, коли середня зарплата в Україні сягає 400, а в промисловості перевищує 500 грн.! Порівняймо: в Естонії ще 1999 р. випускник вищого педагогічного навчального закладу отримував близько 200, а досвідчений педагог-методист — понад 400 доларів. Така дискримінація в оплаті праці знецінює саму педагогічну роботу. Нині у середніх школах — 7,4 тис. вакантних місць, зокрема, 4,8 тис. — на селі. А це, безперечно, відбивається на освітньому рівні молоді, підриває інтелектуальну основу нації.

Вчителі — без перебільшення — найосвіченіші люди країни, безпосередньо причетні до формування світогляду й інтелекту нашого майбутнього — дітей. І неприпустимо, щоб їхня платня була нижчою за зарплату працівників інших галузей. Не можна скасовувати передбачені законодавством пільги та доплати освітянам. Але з огляду на скрутний стан у економіці, ми пропонуємо відновити поступово у 2003 році виплати, передбачені статтею 57 «Закону про освіту». Це зупинить руйнівні процеси в освітянській сфері.

Сьогодні, як ніколи, наша доля прямо залежить від суспільного розуму, від інтелектуального потенціалу. Втім, голодний пайок, на якому роками животіє вітчизняна наука, лише підтверджує гірку іронію старої мудрості: уряд не розв’язує проблем — він їх фінансує... Незрозумілим є заплановане у проекті бюджету порівняно з 2002 роком зниження на 15,8 відсотка видатків для фундаментальних досліджень у системі Міністерства освіти і науки і на 27 відсотків — для державних науково-технічних програм. Витрати на фінансування Національної академії наук з урахуванням інфляції зростають аж... на один відсоток. Скорочуються робочі місця, припиняють існування наукові школи, талановиті вчені почуваються зайвими в суспільстві — немає можливостей проводити наукові дослідження. Особливо в тих напрямах, які потребують експериментальної технічної бази. Виділених коштів ледве вистачає на виплату зарплати, а про розвиток матеріальної бази годі й казати. Впродовж 1992—1995 рр. з України емігрувало 265 докторів наук (40 відсотків — фізико-математичних та медичних, 20 відсотків — технічних). Ще 700 докторів і кандидатів наук, чверть з яких — перспективні фахівці віком до 40 років і третина — віком 41—50 років, залишили країну за 1996 — 1999 рр. Після трирічного зниження рівня еміграції висококваліфікованих фахівців у 1999 р. почався новий її сплеск: за межі України виїхало 136 докторів і кандидатів наук — на 16,2 відсотка більше, ніж у 1998 р.

Ми переконані: щоб спинити катастрофічний відтік інтелекту, держава зобов’язана збільшити наступного року бюджетні витрати на потреби Національної академії наук України — з 565,4 млн. хоча б до 1,23 млрд. грн., до 0,5 відсотка ВВП. А натомість в проекті бюджету заплановано на 8,1 млн. грн. зменшити витрати на державні науково-технічні програми та наукові частини державних цільових програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Вже стало недоброю традицією щорічно обкраювати витрати на науку — від 0,82 відсотка ВВП у 1992 до 0,28 відсотка — в 2002 році.

Це безперспективний шлях. Потрібно значно нарощувати затрати на фундаментальну науку та освіту, до того ж вони мають бути найзахищенішою статтею бюджету — як життєво важливі для економічного і соціального поступу.

Передбачаю докори моїх опонентів: добре, мовляв, критикувати, а де взяти гроші на ці трати. Згода, жити треба за можливостями і розраховувати на реальні бюджетні кошти. Тому збільшити фінансування за напрямами, які ми вважаємо пріоритетними, на наш погляд, можна, знизивши податковий тиск та перерозподіливши бюджетні кошти.

Наприклад, до зведеного бюджету планують отримати 10,14 млрд. грн. від податку на прибуток підприємств. Якщо навіть зберегти минулорічний норматив оподаткування прибутку, то з огляду на запланований обсяг ці надходження мають становити 13,8 млрд. грн. Отже, бюджет уже завбачує рівень недоплати — 3,66 млрд. грн. Виходить, ми передбачаємо не економічне зростання, а навпаки — занепад? Уряд пояснює це наявністю пільг та віднесенням частини прибутку на збитки попередніх періодів. Але таке пояснення неприйнятне. Тому пропонується збільшити запланований розмір надходжень податку на прибуток до держбюджету за рахунок поліпшення податкового адміністрування.

Далі. Проектом бюджету передбачено надати 100 млн. грн. Держощадбанку України — на випадок, якщо той втратить норматив платоспроможності. Виходить, поправляють справи за рахунок бюджету, себто людей. То чи не краще врешті розібратися, куди використовуються банківські кошти, а не покривати безгосподарність за рахунок людських грошей? Ми вже маємо сумний приклад з банком «Україна». А поліпшити показники Ощадбанку можна інакше — підвищити відповідальність банківських чиновників, оп-тимізувати його діяльність.

Невичерпним джерелом додаткових коштів залишається тіньова економіка, а також ліквідація податкових недоплат та пільг. За оцінками фахівців, лише за рахунок коштів, які обертаються в тіні, та скасування пільгових схем можна щорічно додатково спрямовувати до бюджету 10—12 млрд. грн. І розв’язати багато нагальних проблем країни.

Щодо податкових недовиплат, то хіба не парадоксально, що український бюджет потерпає від галузей, які в більшості країн є чи не головним джерелом його наповнення, — паливно-енергетичного комплексу. Зокрема, торік НАЕК «Енергоатом» списано 1,5 млрд. грн. заборгованості перед бюджетом, а за 6 місяців поточного року податкова заборгованість «Енергоатому» вже сягнула 1,2 млрд., а НАК «Нафтогаз України» — 1,5 млрд. грн.

Треба невідкладно ліквідувати інститут пільг: часто ними користуються приватизовані підприємства. Тільки в першому кварталі поточного року їхній обсяг досяг майже 12,8 млрд., а прямі втрати від цього перевищили 7 млрд. грн. Хіба не резерв для фінансування науки, освіти, соціальної сфери?

Отже, врахувавши бодай частину цих пропозицій, уряд міг би знайти не мільярди, а десятки мільярдів гривень, які можна було б використати на фінансування соціально спрямованих статей.

Який висновок можна зробити після першого читання проекту державного бюджету на 2003 рік? Головний — формуються передумови поглиблення соціальної напруги, погіршення матеріального стану людей, подальшого розшарування населення. Щоб не допустити цього, треба розв’язати нагальні проблеми реструктуризації економіки, пріоритетного фінансування соціальної сфери, науки, освіти, медицини. Інакше Україна опиниться на шляху в нікуди.

Р. S. Коли статтю було підготовлено, ми отримали проект бюджету, поданий Кабінетом Міністрів на друге читання. Важко збагнути, чим керувався уряд, вилучивши більшість поправок і змін, внесених народними депутатами під час першого читання, прийняття яких стало б позитивним зрушенням. «Доопрацьований» проект бюджету лише загострює економічний спад, погіршення рівня життя людей, інші соціальні проблеми.

Бюджетна політика, орієнтована на пріоритет цифр, а не людських потреб, не здатна створити передумови для соціального поступу, забезпечити інноваційний розвиток економіки. Вона може лише множити борги. А отже — і людське розчарування.