Династія Гіреїв, що звалась нащадками Чингісхана, створила Кримське ханство (XV-XVІІІ ст.). То була держава не лише воїнів, а й поетів та митців.
У Криму є кілька національно-культурних товариств народів, котрі мають свою державність, академічні наукові й культурні заклади в метрополіях, а отже, й опору для подальшого розвитку. А корінний народ півострова досі нічого подібного не мав.
Кримські татари, давній народ, який ще двісті літ тому населяв Кримське ханство — могутню державу, живуть сьогодні на своїй землі, з якої майже стерто пам’ять. Бо історико-культурні цінності, залишені татарами на батьківщині під час депортації, знищували. Палили навіть твори Леніна татарською мовою!
Кримська земля ще зберігає пам’ятки зодчества, на сільських весіллях ще звучать старовинні мелодії, у скринях (як було й в українських дівчат) зберігаються довоєнні дівочі вишиванки з посагів. Усе це треба повернути до життя, дітям передати. Рушдіє-мектеб — так звалися школи, в яких з початку ХХ століття навчали дітей. У Сімферополі така школа збереглася. І тепер тут знову вчаться кримські татари — дорослі й малі. А головне — створено Кримськотатарський культурний центр (далі — просто Центр). Ним керує Айдер Емиров.
Центр дебютував виставкою робіт татарських художників. Двадцять шість митців представили свої твори. Деякі з них, зокрема Мамут Чурлу, Енвер Ізетов, — знані й шановані, учасники міжнародних вернісажів. Але завжди в каталогах значились як узбецькі художники. Тож перша виставка на рідній землі, у Центральній виставковій залі Криму, була для них найдорожча. Вона мала успіх. Відтак Комітет у справах депортованих народів пообіцяв подбати про створення постійнодіючої галереї кримськотатарського малярства.
Центр проводить традиційні свята, міжнародні конференції (одна з них присвячена ювілеєві Ісмаїл-бея Гаспринського). Центром також організована перша на півострові кримськотатарська бібліотека. Книжки для неї надсилали з діаспор, що є по цілому світу.
Ще одна акція закладу — міжнародна науково-практична конференція з питань писемності татар. Ця проблема дуже важлива. Бо три етнічні групи народу мають відмінності у мові: південнобережна близька до турецької, гірська має джерела в кипчако-половецькій мовній групі, а степова — в кипчако-ногайській. Цього ніхто давно не досліджував, це фактично «біла пляма» в кримськотатарській культурі. Є кілька поглядів і на майбутнє писемності: від дальшого використання кирилиці до прийняття латини у варіанті, вживаному в Туреччині (з доданням літер на позначення звуків, характерних для татарської мови, чи без цього).
А за цією проблемою постає інша: треба видавати підручники, книжки.
Донині на державний облік узято зовсім мало пам’яток кримськотатарської культури. Це визнані світом архітектурні споруди, крім них — не більше двох десятків пам’яток археології, історії, мистецтва. А їх на кримській землі ще багато. Однак для низки об’єктів і досі не вироблено критеріїв оцінки. Це, насамперед, покинуті після відомих подій 1783-го, 1853—1856-го, 1920-го, 1944 років населені пункти, які так і не відродилися потім. На наших очах, унаслідок будівельних, меліоративних та іригаційних робіт, гинуть давні культурно-господарські комплекси, цвинтарі, що не дочекалися статусу пам’яток. Разом із ними зникають і відомості про історію кримськотатарського народу, його етногенез.
Що треба зробити найперше? Скласти реєстр пам’яток, домагатися їх охорони державою. Провести археологічні розкопки, етнографічні, фольклорні експедиції. Нині дослідження починають науковці Сімферопольського держуніверситету імені М. В. Фрунзе, культурно-просвітницькі товариства, музеї. Крига ніби скресла. Однак Верховна Рада Криму ухвалила взяти на облік майно республіки. Відтоді всі пам’ятки стали «майном», на яке поширюється Закон України «Про підприємництво». На підставі цього Управління культури Ради Міністрів автономії перетворило на «орендне підприємство» видатну національну пам’ятку Хан-сарай (що в Бахчисарайському історико-культурному заповіднику). Хан-сарай передано в повне господарське відання працівників заповідника на чолі з його директором Є. Петровим. Той визначив вартість ханського палацу XVІ століття й могил кримськотатарських ханів, названих у документах «виробничими засобами основного виду діяльності», сумою 677 тисяч гривень. Щоправда, не зазначено, скільки коштує кожна могила окремо. Все це згідно зі статутом «підприємства» буде поставлено на комерційну основу, даватиме прибуток. Майно й приміщення музею за тим-таки статутом можна передавати в оренду, навіть за межі Криму. Одне слово, план, справді, підприємницький, комерційний, зиск у ньому — передусім. А тим часом архітектурний комплекс Бахчисарайського палацу потребує термінової консервації і реставрації.
Та хіба тільки він? Дюрбе в Бахчисараї править за склад для базару, архітектурний комплекс Юсуповського палацу з двома мечетями використовують під школу-інтернат, дюрбе кримських ханів і могила Гаспринського опинилися на території психоневрологічної лікарні. Все це руйнується, гине на очах.
...На святі татар курбан-байрамі, яке проходило в центральному парку Сімферополя, багатьох вразила виставка творів ужиткового мистецтва. Яка нинішня доля цього мистецтва?
На початку століття кожна татарка і ткала, і вишивала. Знати найбільше національних орнаментів було почесно. Вишивка кримськотатарського народу складна різноманітністю сюжетів, швів, вона витончена, ніжна. Існували артілі, вироби яких славилися в цілому світі. Кримське ханство мало майстрів-золотарів, зброярів. Процвітало і килимарство. У фондах Бахчисарайського музею зберігаються (до речі, вкрай погано) килими, які за два і більше століть не втратили яскравих барв. Багаті етнографічні збірки мають музеї Москви, Петербурга, Ялти.
З усіх ремесел у народі живе лише килимарство — ним займалися і на висланні. Решту треба відроджувати. В Москві живе народна художниця Зулейха Бекирова. Вона вишивала колись у євпаторійській артілі «Орнек» (орнамент). Зараз працює у Кримськотатарському культурному центрі і вчить давньому ремеслу дівчат. До речі, художник Мамут Чурлу підготував гру-конструктор, яка веде дітей у світ традиційних кримськотатарських орнаментів.
Нині в Центрі кілька ткацьких верстатів, надісланих діаспорою з Туреччини. Звідти запрошують майстрів, щоб допомогли відродити килимарство.
Є вже перша артіль гаптарів — бахчисарайське мале підприємство «Орнек». Вироби його майстрів — головні убори, пояси, виконані за ескізами професійних художників, — дуже гарні. Але й дуже дорогі: ні тканини, ні ниток не дістати. «Орнек» планує оживити й золотарство, карбування. До діла залучається найперше молодь.
...На які кошти існує Центр? Починав він з нуля, з великого завзяття татар, які повернулися до рідного краю. Були членські внески, доброчинні пожертви організацій, діаспори. Тепер є приміщення, хоч і тісне та старе, є деяке технічне обладнання. Центр заробляє сам, розвиваючи госпрозрахункову діяльність.
Кошти потрібні для підтримки діячів національної культури, особливо старшого віку, тих, хто живе на висланні. Бо звідки, як не з дому, чекати допомоги, скажімо, 87-літньому Усейн-ага Куркчі, відомому мовознавцеві, учневі Бекира Чабан-заде? На Узбекистан чи Україну сподіватися не доводиться. Центр дбає і про майбутнє: добирає і відправляє студентів на науку до Туреччини, готує вчителів (їх бракує), має вже два видання — газету «Мерабе» та часопис «Салгир».
У всіх справах він співпрацює з Меджлісом, Комітетом у справах депортованих народів, освітянами, науковцями.
