Найпікантніше в цій історії те, що Петру Голубу обіцяв допомогти Леонід Кучма. Балотуючись удруге в Президенти, він спілкувався з дніпропетровцями на телебаченні в прямому ефірі. Додзвонився на ту передачу і Голуб. «Не хвилюйтеся, все буде гаразд», — заспокоїв його тоді Леонід Данилович.
А тепер Таромське — є такий мікрорайон у Дніпропетровську — кепкує і знущально запитує: «Ну що, голубе сизий, допоміг тобі Кучма?».
Хоч найцікавіше насправді інше: Голуб тут свого часу був дуже відомою людиною. Як спеціалісту з контрольно-вимірювальних приладів та налагодження всілякого надскладного технологічного устаткування йому мало знаходилося рівних. Багато новозведених виробництв запускали у Дніпропетровську тільки з його участю. І на останньому місці своєї постійної роботи, трубопрокатному заводі, Петро Голуб одержував на місяць майже дві тисячі тодішніх радянських рублів.
А потім був Чорнобиль. Серед перших Петро Іванович потрапив на атомну станцію. Перебував там 18 найпекельніших днів. Наслідки? Виразка шлунка, гастродуоденіт, гастрит, коліт, гепатит, панкреатит, пієлонефрит, енцефалопатія, гіпертонія, глаукома, кіста нирки, варикозне розширення вен... І втрата 70 відсотків працездатноті. А це — інвалід II групи і «чорнобилець» теж другої категорії.
Ясна річ, що призначили пенсію у зв’язку з інвалідністю. Але цих грошей катастрофічно не вистачає, щоб бодай якось лікуватися. Щомісяця втричі, вчетверо треба більше, ніж одержує. Ніхто ніде і нічим, скільки й куди б Голуб не звертався, не допомагав. Це й спонукало його самому вникнути в усі ті закони та постанови, які були прийняті в нас на захист постраждалих від Чорнобильської аварії. І чотири роки тому Петро Іванович несподівано для себе дізнався: мають йому, по-перше, постійно відшкодовувати втрачені заробітки, які він одержував у своєму цілком здоровому дочорнобильському житті, перед цим ще й виплативши, по-друге, 25 середньомісячних зарплат одноразово. Те й інше передбачено законом.
Так-от, п’ятий рік уже минає, як Голуб домагається, аби повернули йому заборговані компенсації та почали систематично виплачувати «поточні». Має з цього приводу кілька товстелезних томів листування з численними інстанціями від Дніпропетровська до Києва. Читати їх — одне задоволення. Всі чемно і доволі ввічливо погоджуються, що відшкодовувати втрачене чоловіку справді повинні, як «пити дати». Але задоволення щезає одразу, коли дізнаєшся, що на ділі так досі не відшкодували.
Чому? Версія, пов’язана з відсутністю «зайвих» грошей у державі, навряд чи тут імовірна. Так, на особистих прийомах Голуб не раз чув, що «тобі мають-таки виплачувати, але своїх грошей ти ніколи не діждешся». Але чув й інше. Що «коли поділиться, то знайдеться благодійник, який ці гроші виб’є». Тому найімовірніше, що вся річ тут — у сумі. Пригадуєте, скільки в середньому на місяць заробляв Голуб за «того життя»? Отож-бо! Це означає, що на даний момент, за всіма підрахунками, держава вже завинила йому 300 тисяч гривень. Добрі гроші, чи не так?
Саме, щоб їх виплатили, і обіцяв допомогти Голубу Леонід Кучма. А в Голуба сьогодні вже і немає на кого більше надіятися. Лікарі його попередили: якщо не займеться терміново своїм здоров’ям, як слід не лікуватиметься, то зиму може і не пережити...
Дніпропетровськ.
