Учителем я вирішила стати в ті часи, коли ця професія вважалася престижною. Тоді вчитель був шанованою людиною в суспільстві. Тепер йому незатишно навіть на своєму робочому місці.
Цього року зробили нововведення: всім педагогам урізали години до розмірів ставки, тобто до 18 годин на тиждень. І запросили до школи випускників вузів. Від дітей приховати неможливо, який нинішній рівень освіченості молодих фахівців. Приходить на урок «іноземка» і... помиляється в побудові елементарних речень. Семикласники її виправляють, за що потім і «отримують».
А знаєте, скільки вчителю платять за ведення кабінету? 76 копійок на місяць! Увесь навчальний рік треба утримувати кабінет у порядку. Але стільці такі старі, що доводиться їх ремонтувати кожного тижня. Учні несуть з дому болти, шукаємо фанеру, ДСП...
Тут яскраво виявляється подвійна мораль адміністрації школи. Вчителі підписують документ про те, що з учнів грошей не братимуть. І опиняються між двома вогнями — батьками та адміністрацією. Зробити ремонт за свою мізерну зарплату вчитель не в змозі. Тож змушений «запрошувати до співпраці» батьків, збирати гроші.
Я, вчитель молодших класів, дійшла до того, що набираю дітей сама. «У тебе є 18 осіб, — каже мені директор, — а треба, щоб було 30. Ось ходи і шукай. Не знайдеш — скоротимо».
Чому я досі працюю в школі? Доробляю до пенсії. А тому терплю.
Мелітополь
Запорізької області.
