П’ять років тому, 14 листопада, на своє перше засідання зібралися члени новообраної Центральної виборчої комісії, затверджені напередодні тодішнім складом Верховної Ради України.
Наш кореспондент розмовляє з головою комісії Михайлом Рябцем. І не тільки про пройдений шлях. А й про майбутнє.
— Центральна виборча комісія формувалася, з одного боку, нібито не на порожньому місці, а з другого —вам фактично довелося починати все з чистого аркуша. Що найбільше запам’яталося?
— Запам’яталися ті жалюгідні матеріальні умови, в яких починала свою діяльність ЦВК. У комісії практично не було навіть залу для проведення засідань. Коли ми 14 листопада 1997 року розпочали перший робочий день, то в розпорядженні одинадцяти членів ЦВК і працівників апарату було десять робочих кабінетів. Без належної системи зв’язку. Не було навіть друкарської машинки, ксерокса.
Спасибі ВР, яка тоді надала нам посильну допомогу в розв’язанні багатьох проблем.
Процес становлення ЦВК був непростий. Почнемо з того, що на момент нашого призначення в Україні не було навіть закону про Центральну виборчу комісію. Було кілька положень про цей орган у законі про вибори народних депутатів України, прийнятому в 1997 р. Непростим виявився і процес формування ЦВК. ВР приймала рішення про призначення членів ЦВК у кілька етапів. Ці люди працюють і сьогодні.
— Пригадується, і в день виборів й напередодні були різноманітні прогнози щодо від’єднання електроенергії для того, щоб “підрихтувати” результати виборів. Пригадується також розчарування тих спостерігачів, які були в ЦВК, частини журналістів-колег, коли вони побачили на моніторі, що результати голосування фактично збігаються і з соціологічними дослідженнями, проведеними напередодні виборів, і з результатами опитування в процесі голосування. Що ви в цей момент відчували?
— Якщо ми повернемося до 1997 року, то, ще раз хочу підкреслити, про систему інформаційно-аналітичного забезпечення виборів ми могли тільки мріяти. На той час у ЦВК було лише чотири комп’ютери другого покоління, які подарувала нам на прохання народних депутатів Міжнародна фундація виборчих систем. Згодом за кілька місяців нам вдалося не лише придбати необхідну комп’ютерну техніку, а й створити (я б не сказав на той час, що європейського рівня) систему інформаційного забезпечення наших співвітчизників про перебіг виборчого процесу.
Нагадаю, уже в 1999 році на виборах Президента України попередні результати голосування в першому турі ми оприлюднили через сім годин після закінчення голосування. А про результати другого туру ми повідомили через чотири години після закінчення голосування.
— Ви, крім президентських, удруге провели парламентські вибори. Чи є істотна різниця у використанні «чорних» технологій, адміністративного ресурсу, зловживання фінансами на виборах 1998-го і на виборах 2002 року?
— Насамперед хотів би сказати, що відповідно до закону про ЦВК ми наділені правом внесення пропозицій до парламенту для вдосконалення законодавства про вибори та референдум у нашій державі. На реалізацію своїх повноважень ми за час своєї п’ятирічної діяльності розробили та направили до Верховної Ради 23 законопроекти, спрямовані на вдосконалення виборчого законодавства та законодавства про всеукраїнський та місцеві референдуми, іншого законодавства, стосовного до організації виборчого процесу.
Звичайно, лише законом про вибори чи то народних депутатів, чи то Президента України неможливо мінімізувати вплив адмінресурсу на виборчий процес. Отож сьогодні виникає нагальна потреба внести зміни до законодавства про адміністративну відповідальність за порушення, що допускають посадові особи, органи виконавчої влади, місцевого самоврядування під час проведення виборчих кампаній.
— Ще одним суб’єктом виборчого процесу стала судова гілка влади. На виборах-2002 вона попсувала нерви деяким кандидатам і дещо змінювала хід передвиборної боротьби.
— Ми видали збірник рішень судів, ухвалених за результатами розгляду скарг суб’єктів виборчого процесу під час виборів народних депутатів України у 2002 р. Цей збірник дасть можливість і практикам, і науковцям, і народним депутатам України інакше поглянути на окремі рішення деяких судових інституцій.
А будь-яке рішення, так само як і наше рішення, може бути оскаржене. Тоді це дасть змогу забезпечити об’єктивність у діяльності не лише організаторів виборів, а й судових інституцій. Наголошую — це моя особиста точка зору.
— Зрозуміло, не можна обійти мовчанкою, особливо в розмові з вами, одну з таких істотних проблем, як перехід від змішаної системи виборів до пропорційної системи.
Як ви гадаєте, чи не стане цей закон підставою для того, щоб у сесійній залі опинилися 450 киян?
— Ми повинні, обираючи ту чи іншу виборчу систему, орієнтуватися на те, щоб громадянин мав право голосувати не лише за політичну партію або блок політичних партій, а й за конкретну особу. І тоді це дасть можливість провести до парламенту представників регіонів. Треба визнати, мешканці в регіонах мало знають тих лідерів, які сьогодні живуть у Києві. У такому випадку кожна партія чи блок, формуючи свій список, прагнутимуть того, щоб у списку були представники політичної еліти регіонів.
Я глибоко переконаний, що така система дасть змогу визначати справжніх партійних лідерів і, з другого боку, сприятиме появі представників регіональної політичної еліти у парламенті. Є й ще одна цікава деталь. Якщо приймуть такий закон про вибори, не завжди партійні лідери або їх заступники зможуть пройти у парламент, хоча партія і подолає відповідний бар’єр.
— Певно, перший крок до структуризації суспільства вже зроблено, оскільки Конституційний Суд дав “зелене світло” законопроекту кількох народних депутатів про внесення змін до Конституції. Відповідно до нього тепер вибори відбуватимуться за пропорційною основою, Кабінет Міністрів і Центральна виборча комісія формуватимуться Верховною Радою.
— З одного боку, мене це радує, а з другого... Поки що ми можемо казати про декларацію намірів, бо до прийняття відповідного закону про внесення змін до Конституції потрібно пройти тривалий і важкий шлях. І дай Боже, щоб парламент спромігся внести ці зміни до Конституції, а згодом — на реалізацію цих змін прийняти законодавство, яке потрібне нашій державі. У тому числі і про порядок формування ЦВК.
Але з огляду на п’ятирічну діяльність комісії хочу сказати, що Центральна виборча комісія має формуватися не лише законодавчим органом влади. Для забезпечення справжньої незалежності ЦВК та кожного члена потрібна система стримувань і противаг між різними гілками влади, які мають брати участь у формуванні цього державного органу.
Розмову вів Володимир КОРОЛЮК.
