Це крісло ми зняли в зоні. Здається, тут щойно сидів казковий дідок-лісовичок. Утім, йтиметься про людей, котрі займаються саме лісом. Бо зона — це передовсім ліс.
Хоч для більшості з нас це насамперед саркофаг на ЧАЕС, покинута Прип’ять, Чорнобиль, КПП на в’їзді, занедбані промислові об’єкти, кладовища радіоактивної техніки, порожні дороги і колючий дріт. Уява, переповнена стереотипами, при цих словах малює урбаністичний пейзаж техногенного занепаду, знайомий нам із голлівудських антиутопій. Насправді слідів перебування людини в зоні небагато. І з кожним роком їх стає дедалі менше. А наше уявлення про неї не зовсім відповідає дійсності.
Зона — це насамперед ліс. Ліс, який тут був завжди. Принаймні задовго до того, як «група товаришів» дійшла висновку, що цьому унікальньому куточку природи просто необхідна атомна станція. І коли кількість людей на цій території різко скоротилася, ліс знову вступив у свої права. Нині про наявність більшості населених пунктів, особливо влітку, можна здогадатися лише за дороговказами вздовж траси. Самі села поглинула природа. Відвідуючи їх, не можна не здивуватися, наскільки ефемерною є наша присутність на землі. Досить на півтора десятка років залишити територію, на якій люди жили століттями, без втручання, і сліди їхнього перебування розчиняться в навколишньому лісі.
Але зона — це не острів, і людина не може повністю відсторонитися від розв’язання проблем, що виникають тут і пов’язані, в тому числі, і з її перебуванням. Завдання очищення постраждалих територій, тривалий, розрахований на десятиліття процес, полягає найперше в збереженні та відновленні лісових масивів. Займається його розв’язанням державне спеціалізоване лісове підприємство «Чорнобильліс».
Воно охороняє ліси від пожеж, незаконних вирубок, браконьєрства, захищає від хвороб та шкідників, утримує в нормальному санітарному стані. В сусідній Білорусі в зоні відселення працює лише одна організація, аналогічна «Чорнобильлісу», яка несе всю відповідальність за стан справ. А в нас наявність кількох, не залежних один від одного, підрозділів лише ускладнює взаємодію між ними, зменшуючи ефективність роботи, спрямованої на загальний результат.
Узяти, приміром, боротьбу з пожежами. Пожежною безпекою на ЧАЕС займається власна служба. Воно й зрозуміло: атомний об’єкт зі своєю специфікою та вимогами. Крім того, близько 300 осіб зі своїм командуванням, підпорядкуванням та оснащенням займаються гасінням пожеж у населених пунктах. Плюс пожежні підрозділи «Чорнобильлісу» (76 осіб на пожежно-хімічних станціях (ПХС), що покликані боротися з лісовими пожежами.
Паралельне існування двох останніх структур, одна з яких відповідає за пожежну безпеку населених пунктів, не може не дивувати. Крім Чорнобиля, населені лише кілька сіл, у яких працюють бази організацій і живуть вахтовики та самосели. Решта — не більш як позначки на карті. Їхніми єдиними мешканцями є тварини: кабани, лосі, вовки, олені, лисиці, козулі... Почуваються вони настільки впевнено, що, приміром, поява кабанів безпосередньо в Чорнобилі є на сьогодні певною проблемою. Нещодавно на оперативній нараді в адміністрації зони відчуження було навіть ухвалено спеціальний документ, який зобов’язує директора «Чорнобильлісу» Миколу Калетника, цитую, «... вжити заходів із запогігання проникненню диких тварин (кабанів) на територію міста Чорнобиль».
На практиці на загоряння за межами міста реагують обидві служби. Якщо врахувати, що села переважно розташовані посеред лісових масивів, то службам ПХС «Чорнобильлісу» хочеш не хочеш доводиться локалізовувати пожежі, що там виникають. Поточного року із 105 лісових пожеж державні пожежні органи брали участь у гасінні лише одинадцяти. Дві організації виконують одне завдання, але підпорядковані різним відомствам, мають паралельні командування, структури постачання, систему спостереження й оперативного контролю. Цілком очевидно, що управління двома аналогічними структурами не лише зменшує ефективність їхньої діяльності, а ще й обходиться дорожче. І це при тому, що бюджетне фінансування весь час скорочують.
Якщо 2001 року на закупівлю матеріалів для забезпечення виробничої діяльності та охорону праці «Чорнобильлісу» було асигновано 828,4 тис. гривень, то нинішнього — лише 100,9 тис. (12%). Сума ця, ясна річ, не відповідає затратам. Порівняно з 1998 роком обсяг рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства, зріс у десять (!) разів. Тільки на закупівлю пального для автотранспорту підприємство витрачає 60 тисяч гривень на місяць, не кажучи вже про спецодяг, запчастини тощо.
От і виходить, що «Чорнобильліс» змушений сам заробляти кошти. У який спосіб? Підприємство продає деревину, отриману внаслідок санітарних вирубок, та пиломатеріали. Щоб не допустити поширення радіації за межі зони, продукція проходить потрійний дозиметричний контроль. Що собівартості продукції не знижує. Крім того, для роботи потрібна спеціальна техніка, а на підприємстві навіть бензопили в дефіциті.
І все-таки, перекриваючи скорочення бюджетного фінансування, вже нині «Чорнобильліс» заробив майже 650 тисяч гривень. У подальшому виробничу діяльність плановано розширювати. Зрозуміло, не на шкоду основній роботі. А її у зоні — на десятиліття. Ліс тут був завжди. І залишиться назавжди, поглинувши, згодом, нечисленні свідчення і людської праці, і людського безрозсудства. Тож він завжди потребуватиме догляду і захисту. І людей, здатних його захистити.
