Івана Гнатовича Кислюка я побачила з оцим плакатом на Хрещатику перед будинком міської адміністрації. Він — колишній воїн УПА, відсидів за радянських часів 10 років, 40 провів у Казахстані в засланні. Нині реабілітований. Отримує пенсію, але, щоб жити нормально, змушений підробляти: продає національну символіку на майдані Незалежності. Він і розповів мені, чому з колегами щодня протягом останніх шести місяців у робочі години приходить до Київської мерії.
Власне, проблема виникла, коли столичний майдан почали оновлювати, встановлювати пам’ятники і переробляти підземелля на європейський манір. Саме тоді з’ясувалося, що торгівля своєю символікою, книгами, пресою та музикою в нову концепцію не вписується. На відміну від іноземних кафе і бутиків. Припустимо, різномасті розкладки із прапорцями і значками справді мають не дуже стильний вигляд. Але ж чому тоді в оновленому підземному місті не знайшлося місця для бодай маленької крамнички національних сувенірів?
Інтереси і права розповсюджувачів у цьому протистоянні захищає заступник директора МП «Майдан» пан Гудзь, адже продавці є співробітниками цього підприємства. У вересні було надіслано звернення до Верховної Ради з проханням допомогти. Зібрано три тисячі підписів громадян, які згодні й надалі купувати наші сувеніри на цих розкладках. Та я і сама знаю, що лише тут можна знайти справді хорошу українську музику. До речі, від одного з пікетувальників почула цікавий вислів: «Якщо архітектура — застигла музика, то архітектура майдану — музика Поплавського!». Але, схоже, її не розуміють колишній солдат і ті, хто хоче бачити майдан Незалежності справді українським.
