Проти Ломова є прийоми: чиновницьке «харакірі»,або Як зразковий офіцер не забажав стати казковим багатієм

У державі на найвищому рівні оголошено судову реформу. Як правило, у таких випадках погляди сфокусовуються на низових установах — як там сприйняли нововведення. Відступити від правила «провокують» верхи. Автомобіліст порівняв би ситуацію з рухом «на ручникові», коли газуєш, а замість швидкості лише сморід палених гальм.

Низи, а точніше, суд Шевченківського району Києва, свою справу зробили так, як ніхто. Мало сказати: у конфлікті полковника і генерал-полковника (заступника міністра) суд визнав правоту нижчого за званням і посадою. Так після майже трирічної епопеї звільнений полковник-ракетник Олександр Ломов домігся реабілітації й отримав правові підстави повернутися до лав Збройних сил України.

Уявімо собі офіцера стратегічних військ, за плечима якого військове училище і академія в Москві, освоєння кількох поколінь ядерних ракет, більш як 28 років військової служби, переважно проведених у підземеллі біля стартової кнопки бойового ракетного комплексу, де одна помилка здатна спричинити всесвітній ядерний апокаліпсис. Офіцера, який на зорі нашої незалежності зробив непростий життєвий вибір: повертатися до рідної Росії чи залишатися у Вінниці, повіривши у розбудову самостійної демократичної Української держави... Хіба вина України, а не її окремих чиновників, що з ним так повелися?!

...Чиновницького «харакірі» — ганебного звільнення за службову невідповідність — зразковий до конфлікту офіцер-ракетник зазнав через власне небажання... казково, але протиправно розбагатіти на унікальній посаді начальника Центру забезпечення реалізації Договору між США і Україною про ліквідацію стратегічних ядерних озброєнь. Місце «хлібне»: керівники малих і великих комерційних структур, залучених до ліквідаційного процесу у 43-й ракетній армії, ішли до Центру по довідки для нечуваної податкової «індульгенції». Але замість того, щоб порадувати ліквідаторів-бізнесовців із числа генеральських дітей, а заодно і себе, полковник Ломов «став у позу»: мовляв, відповідно до міжнародних документів, право на несплату податків до держбюджету мають лише ті фірми, які безпосередньо уклали контракти з визначеним США генеральним підрядчиком ліквідаційного процесу та спроможні самостійно виконувати контрактні роботи.

А батьки-генерали йому у відповідь приблизно таке: «Вважаємо непристойним учити своїх начальників правилам листування, навіть тоді, коли вони роблять це неправильно» (ми не приколюємось — документ достеменний!).

Після цього викинутий на вулицю полковник-ракетник упродовж трьох років оббивав пороги найрізноманітніших державних установ у пошуках справедливості. Підкошувала смерть матері, хвороба дружини, добивали несправедливі відмовки прокурорів і суддів. А таки витримав — домігся у столиці суду, який не побоявся взятися об’єктивно з’ясувати істину в конфлікті між полковником і генерал-полковником.

Але полковника і досі не поновлено на військовій службі. Державна виконавча служба Солом’янського району Києва (установа Міністерства юстиції) не може виконати жодного з шести виконавчих листів на адресу Міністерства оборони. Виходить, ім’я якогось непутящого чиновника в оборонному міністерстві важить більше Імені Держави, яким ухвалено судове рішення. Дійшло до абсурду: виконавча служба посилається на те, що їй невідомі рахунки МО в установах банку, а саме винне відомство їх не повідомляє...

Нас підштовхують шукати пояснення у слабкодухості оборонного відомства, його неповазі до закону. А не хочеться, бо ж ідеться не просто про багатотисячний колектив людей, для яких офіцерська честь має бути над усе. (Що й підтвердив міністр оборони В. Шкідченко, подавши, на відміну від своїх попередників, рапорт про відставку одразу після скнилівської трагедії.) Скоріше за все, справа гальмується на підходах до міністерського кабінету. А раз так, то залишається апелювати до сумління і солідарності колеги по перу — начальника прес-служби МО підполковника К. Хівренка, щоб він таки доніс цей матеріал до очей міністра.

Слідом за столичною Фемідою нині настав час випробувань і для Замостянського райсуду Вінниці, де полковник Ломов і екс-заступник міністра оборони генерал-полковник Міхтюк на зустрічних курсах відстоюють свою честь і гідність. Генерал високо ставить свою честь навіть після того, як інший київський суд визнав, що одне з найобразливіших для чесного офіцера словосполучення «мафія в лампасах» не дає командармові і його компаньйонам по роззброєнню стратегічної армії підстав вважати себе ображеними. Цього разу генерал вважає себе оббріханим без отих слизьких словосполучень.

А тому каємось: не встигли до решти опублікувати журналістське розслідування про ганебне обеззброєння третьої у світі ядерної держави України і хвацьке збагачення на цьому жменьки підприємливих генеральських дітей з Вінниці (повертаємо вас до серіалу «Капітуляція»). Певні, що після продовження публікацій зміліли б як генеральські амбіції, так і суддівські сумніви.

Утім, маючи що сказати про ліквідаційний процес у 43-й РА, ми з поваги до принципу незалежності судової гілки влади визнали за доцільне не втручатися у вінницький судопроцес. Сподіваючись на таку само повагу до Феміди з боку інших державних гілок. І помилилися.

...Для встановлення істини, бажаної, сподіваємось, як для полковника, так і для генерал-полковника, Замостянський суд Вінниці цілком резонно воліє отримати у своє розпорядження один з головних у справі паперів — підсумковий документ Ради національної безпеки і оборони (РНБО), який є результатом роботи створеної за розпорядженням глави держави (він же Верховний Головнокомандувач!) спеціальної комісії. Бо саме за допомогою зафіксованих у документі фактів учасники процесу могли б дійти висновку про те, чи справді полковник принизив честь і гідність генерала, чи ж навпаки.

Причім, завбачливий голова суду В. Байдак, випереджаючи відповідь про конфіденційність матеріалу, просить, у разі неможливості надати йому цілісний документ, відповісти на сформульовані в запиті чіткі й однозначні запитання стосовно безпосередньої ролі командування 43-ї РА (генералів Міхтюка, Бушуєва) у ліквідаційному процесі.

У відповідь вінницькому судові РНБО і СБУ однозначно підтверджують, що Президентом України схвалені результати роботи комісії з перевірки використання міжнародної технічної допомоги на ліквідацію СЯО і що за дорученням уряду матеріали підсумкового документа передано Генеральній прокуратурі «для надання правової оцінки дій командування 43-ї ракетної армії, у тому числі і дій, про які Ви наголосили у своєму запиті». Але замість документа про ліквідаційні грішки генералів 43-ї ракетної (на них і акцентує увагу полковник Ломов) обидві високопоставлені установи радять вінницькій Феміді звернутися по необхідну їй інформацію до Генпрокуратури.

Суд мусив пристати на раду. Причім, у листі на ім’я тодішнього в. о. Генпрокурора пана М. Гарника так само мудро-завбачливо просив прискорити відповідь, бо зволікання «перешкоджає розгляду даної справи». Тим паче, що суду потрібна лише інформація, а не правова оцінка дій, наведених у підсумковому документі.

«Прискорена» відповідь прокурорського відомства за підписом заступника начальника управління військпрокуратур А. Васяновича приголомшила: оскільки документ під грифом «таємно» і є «об’єктом права власності» РНБО, то звертайся, шановний суде, до РНБО. Коло замкнулося!

Офіцери-ракетники, які упродовж десятиліть служби мали справу з паперами щонайсуворішої секретності, безсило розводять руками. Якщо РНБО не послалося на конфіденційність підсумкового документа, то чому високопоставлені чиновники його приховують від суду? Якщо документ таємний, то чому він потрапив до... всесвітньої інтернетівської мережі, де з ним може ознайомитися навіть малописьменний недоросток з якогось африканського племені? Так-так, хочете вірте, хочете ні, але в Інтернеті за адресою: http://www. raketa43. nm. ru/ надибаємо звіт під грифом президентської адміністрації, озаглавлений як «Підсумковий документ перевірки використання допомоги, що надається українській стороні згідно з Угодою між Україною і Сполученими Штатами Америки щодо надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також запобіганні розповсюдження зброї масового знищення». І чорним по білому: про «подвиги» командування 43-ї РА у сприянні комерційним структурам своїх дітей, невзятті на облік наданих американцями матеріально-технічних засобів на 3,7 млн. доларів тощо. І навіть убивчий висновок: «За сприяння заступника міністра оборони України В. О. Міхтюка та його заступника з озброєнь В. М. Бушуєва був утворений механізм, який дозволив їх близьким родичам отримувати прибутки від діяльності українських комерційних підприємств, що брали участь у процесі ліквідації СНО у нашій державі. Такі дії згаданих осіб є порушенням антикорупційного законодавства».

Саме про наявність цих та інших промовистих рядків у підсумковому документі хоче довідатися суд. Посвячені люди кажуть, що інтернетівська копія цілком відповідає оригіналу. Не сумніваємось.

А коли це так, то як такий документ міг потрапити під гриф конфіденційності? Стаття 6 Закону «Про державну таємницю» чітко гласить: не може бути віднесена до державної таємниці інформація про неправомірні дії державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування і посадових осіб». Невже ж суд, з одного боку, а РНБО, генпрокуратура, СБУ — з другого мають на увазі різні документи?

Але хоч так, хоч інак, а Замостянському суду Вінниці від того не легше. На відміну від недоростка з джунглів, він не може вважати документ предметним доказом, бо інтернетівський продукт не є публікацією ЗМІ. А без цього як оголошувати остаточний вердикт?..

Отака придибенція на рівному місці: очі бачать, та руки не дістають. Доки суд не винесе вердикту, полковник і генерал-полковник почуватимуться щонайменше ображеними. Суд — не в меншій калюжі: чому він досі не отримав того, що має світове «павутиння»? А ми всі разом у якій калюжі? Ніяк не второпаємо, звідки паленими гальмами тхне, коли нас запевняють, що судова реформа успішно рухається уперед.