Репресована правда

Його написано на основі віднайдених в архівах документів рідними комбрига — начальником Полтавського обласного управління земельних ресурсів Григорієм Шарим та інженером-краєзнавцем, нині пенсіонером з Дніпропетровська Олександром Фесенком. Понад п’ятнадцять років вони намагаються відновити чесне ім’я комбрига для свого роду та для історії України, однак політичної реабілітації не добились і понині.

— Одразу після різдвяних свят 1899 року в сім’ї Сави Шарого народився син, якого назвали Антоном, — розповідає Григорій Шарий. — Та невдовзі батьки померли, і круглих сиріт Антона та його брата Олександра виховувало все село Погоріле (тоді Золотоніського повіту Полтавської губернії, під час будівництва Кременчуцького водосховища воно було затоплене, а його мешканців переселено в село Темченки, що на Черкащині). Тямущий Антон склав екстерном усі предмети за курс гімназії і на початку 1918 року вже працював керуючим справами Всеукраїнської ЦВК Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. Він перший в Україні в Золотоноші підняв повстання проти німецьких окупантів. Був начальником штабу Звенигородсько-Таращанської повстанської армії, делегатом ІІ з’їзду комуністів у Москві. На початку 1919 року створив окрему військову Придніпровську бригаду — «бригаду Богунського». Тоді взяв і собі такий псевдонім. На її рахунку чимало вдало проведених бойових операцій із розгрому денікінських військ, різних банд та загонів мародерів. Бригада Богунського мала тоді понад п’ять тисяч багнетів, бронепоїзд. Це була велика сила в центрі України. Так тривало аж до 21 липня 1919 року.

Того дня до Полтави приїхав Левко Троцький, тодішній голова Реввійськради РРФСР, для організації відсічі денікінському наступу з півдня. Напередодні військова бригада Шарого-Богунського визволила Костянтиноград (нині Красноград Харківської області), отож виклик з фронту до Троцького на нараду комбриг сприйняв як належне. Та до своїх побратимів він так і не повернувся. Особисто Троцький чи хтось із його підлеглих розстріляв Шарого-Богунського. Без суду і слідства. У знайденій в архіві головної військової прокуратури СРСР телеграмі сказано: «Богунський нами розстріляний. 31 липня 1919 рік. Місто Кременчук. Військовий офіцер радянських військ Аралов». Згодом у статті газети 14-ї армії Троцький назвав Шарого-Богунського «бандитом»...

— У мене є підстава вважати, що першопричиною була позиція Леніна, яка призвела не тільки до трагедії в долі Шарого-Богунського, а й до повороту в історії громадянської війни в Україні. Ось як охарактеризував «поточний момент» нарком закордонних справ в Україні Д. Мануїльський: «Весною 1918 року дядько виступав разом з нами, а в 1919 році — повернув проти нас». Вибухом бомби стала підписана і Шарим-Богунським відозва «До селян і робітників України» Ревкому України і його військового штабу, оприлюднена навесні 1919 року. Ось лише окремі цитати: «Ці панки називали себе «комуністами» й почали грабувати бідне населення України та вивозити все із спекулятивними цілями для Росії. Таким чином, ми опинились під п’ятою різних надісланих до нас комісарів, які поводяться у нас ще гірше, як царські пристави. Нарешті терпець народові урвався і почалося повстання... Ми домагаємось такого: Україна мусить бути незалежна національно-культурно, економічно, а щодо федерації, то така повинна бути вільна, цебто без всякого примусу і гніту з боку інших націй... Для нас немає партії, є класові інтереси селянства та робітництва... Влада в Україні повинна бути з місцевих людей, українців (всіх живущих на Україні), нам не потрібні окупанти та спекулянти на комунізм... Совітська Росія нам повинна допомагати, але за нашою згодою й теж без втручання в наші хатні справи... Комуни силою ніхто не повинен заводити... ніхто не має права знущатися над вірою народу...»

Леніна не так лякав справжній Петлюра, як свій «червоний Петлюра». Відкрито дати наказ придушити повстання вожді більшовиків не могли, тому пішли на хитрість і лицемірство. За завданням Леніна в Україну хутко примчав Троцький, ніби викорінювати партизанщину. Та це було маскування. Справжня мета приїзду — винищення українських військових офіцерських кадрів, які підтримували повстання. Підтвердження того — таємна інструкція Троцького: «Одночасно необхідна чистка командного складу в українських частинах, де ще дуже багато петлюрівських, партизанських, отаманських елементів, таких, як Богунський, Лопаткін та інші». Можна вважати, що це був прямий наказ до репресій. У першу чергу розстріляли головного військового повстанця Шарого-Богунського, а за ним ще 30 військових українських офіцерів...

Арешт Богунського, як засвідчило донесення чекістів, «надзвичайно популярного серед червоноармійців», звісно, викликав подив у полках бригади. Політком Гайдамака, який змінив комбрига, на військових мітингах твердив, що Шарого-Богунського направлено на навчання до Академії Генштабу в Москву. Та йому ніхто не вірив, бо стало очевидно, що він зрадив побратима і перебіг у підлабузники та брехуни до Троцького. А ось перший полк під командуванням Лопаткіна одразу після арешту комбрига підняв бунт: «Сьогодні заарештували комбрига, завтра — командирів полків і батальйонів. Тоді ротних, а потім і червоноармійців кидатимуть до в’язниці... За таку владу, яка розстріляла комбрига, полк більше воювати не буде...»

Бунтівний полк розгромив в’язниці в Полтаві та Кременчуці, але Шарого-Богунського не виявили. Хотіли розстріляти і самого Троцького, але той вчасно сів у бронепоїзд і накивав п’ятами до Москви. Полк Лопаткіна відступив до Золотоноші, більшовицькі війська оточили і вибили його, а Лопаткін сам пустив собі кулю в лоб... У 1927—28 роках у місцевій пресі йшла офіційна кампанія розвінчування Шарого-Богунського як «петлюрівця». Молодший брат Олександр заходився це спростовувати, але за таку «діяльність» був заарештований і засуджений до десяти років «соловків»...

Кримінальну справу на комбрига була заведено... після його смерті. Військовий прокурор писав так: «Комбриг Богунський весною 1919 року став на шлях зради радянської влади, вступив у антирадянську змову з керівником банди Зеленим, запеклим націоналістом Грудницьким... (всього 24 чоловіка). Ця група виступала за повалення радянської влади на Україні...»

У 1990 році Григорій Шарий, тоді депутат Верховної Ради Союзу РСР, добився дозволу від КДБ ознайомитись із кримінальною справою Шарого-Богунського. Під наглядом двох офіцерів. У семитомній справі вдалося натрапити на оригінал відозви, не тільки підписаної Шарим-Богунським, а й з поправками тексту, зробленими його рукою. Інші документи засвідчували, що він обіймав пост головнокомандувача військ у повстанському уряді Всеукраїнського революційного комітету, який очолив Грудницький — колишній голова Золотоніського політвиконкому. Виходить, що Шарий-Богунський вчасно прозрів і не захотів далі брати участь в окупації України російськими більшовиками.

Вожді радянської влади боялися навіть мертвого Шарого-Богунського і зробили все, щоб його ім’я було забуте в історії країни. Образно кажучи, розстріляли і пам’ять про нього.

— Ніде правди діти, — продовжує Григорій Шарий, — і я особисто до 90-го року згадану відозву вважав антирадянською, мотиви причетності до неї комбрига помилковими, а написане військовим прокурором — фальсифікацією. А тепер бачу, що глибоко помилявся. Новітня історія змусила по-іншому поглянути і на наш родовід. З’ясувалося, що на Запорозькій Січі був козацький кіш Шарих. Наш далекий родич, учений Іван Шарий, організовував студентів на бій із більшовицькими військами Муравйова. А сам був розстріляний як «ворог народу» в 1932 році. Щоб реабілітувати Шарого-Богунського, рідні зверталися до Військової колегії Військового суду СРСР, прокуратури Союзу, Комітету державної безпеки, до військової прокуратури... І звідусіль одержували відповіді: «націоналіст», «петлюрівець»...

Післямова вченого

Полтавець, доктор історичних наук Олексій Нестуля, добре обізнаний з викладеним матеріалом, адже був офіційним рецензентом першого друку місцевої журналістки Ванди Лист про долю Антона Шарого-Богунського. Він також не розуміє, чому офіційна наука досі оминає ім’я талановитого молодого полководця, «провина» якого перед більшовицьким режимом полягала лише в тому, що він бачив Україну вільною і незалежною. І також сподівається, що ця публікація сприятиме офіційній і широкій політичній реабілітації справжнього героя громадянської війни...

Полтавська область.

Р. S. Переконаний, викладені факти мають стати предметом розгляду Генеральної прокуратури України для реабілітації Антона Шарого-Богунського. Принагідно зверну увагу, що кримінальну справу за № 2804 з перевірки законності й обгрунтування розстрілу комбрига Шарого-Богунського постановою окремого відділу КДБ СРСР від 29 квітня 1990 року призупинено на підставі відсутності доказів злочину...