Шановні колеги !
Сьогодні навіть затяті прихильники «більшості» мають визнати безперспективність калькування цієї ідеї за зразками минулого парламентського скликання з огляду на правові, організаційні, політичні, морально-етичні та інші відомі проблеми її формування і діяльності.
Разом з цим те, що відбувається у Верховній Раді, здатне лише поглибити прірву розчарування і роздратування між народом і його представниками в парламенті. Довгі роки основна відповідальність за суспільні негаразди, прорахунки й навіть злодіяння різних органів і посадових осіб влади вміло перекладалася саме на Верховну Раду, яку нерідко оголошували центром політичної нестабільності. Чи розумно, на фоні такої репутації, штучно створювати умови недієздатності законодавчого органу самими парламентаріями, коли цілком можливе органічне поєднання продуктивної законодавчої діяльності з цивілізованою політичною боротьбою за нові владні плацдарми?
Звертаюся до вас з такою пропозицією. Для організаційного забезпечення входження парламенту в сталий та ефективний законодавчий процес пропоную невідкладно провести міжфракційні консультації на предмет створення парламентської коаліції. На відміну від «більшості», яка претендує на перерозподіл керівництва комітетами, негайний поділ урядових портфелів, визначає місце і статус «меншості» і таке інше, парламентська коаліція має бути добровільним депутатським об’єднанням з метою реалізації конкретної програми дій при збереженні стабільності всіх існуючих організаційних засад діяльності парламенту. Складові програми дій парламентської коаліції легко сформулювати. Зокрема, значною мірою можна орієнтуватися на зміст п.4 «Угоди про утворення та основні засади діяльності постійно діючої парламентської більшості у Верховній Раді України четвертого скликання» від 27.09.2002 року. Зрозуміло, відкинувши п.4.1. Підписати угоду про утворення парламентської коаліції має, окрім представників фракцій і груп, персонально кожний народний депутат, готовий працювати в коаліції.
Ми всі свідомі того, що «ключовою проблемою політики є питання демократичного устрою: як організувати наші політичні інститути так, щоб погані й некомпетентні правителі не мали можливості завдати нам непоправної шкоди, або як нам організувати політичні інститути так, щоб ми завжди могли без кровопролиття позбутися поганих і некомпетентних правителів». Так стверджував Карл Поппер.
Нагальну необхідність демократизації української влади постійно декларують представники основних парламентських сил. Саме ця ідея має стати орієнтиром і основним чинником наших наступних дій.
Після позитивного висновку Конституційного Суду України щодо проекту закону України «Про внесення змін і доповнень до Конституції України» ми маємо унікальний шанс перейти від розпачливих, часто нещирих закликів змінити владу, власне, до реального вирішення цієї проблеми. Під проектом закону про зміни до Конституції України стоять підписи представників практично всіх політичних сил, наявних у парламенті. Верховна Рада отримала карт-бланш від Конституційного Суду на докорінні зміни співвідношення повноважень у системі влади і перехоплення ініціативи в складній політичній ситуації. Є час сприймати обставини такими, які вони є, а є час діяти. Щоб не залишитися «юрбою героїв», що грає роль статистів, ми маємо діяти негайно.
По-перше: створити парламентську коаліцію. Пам’ятаймо, що готовність до переговорів свідчить про гідність, відповідальність і мудрість, а не легкодухість. Ми здатні перейти до нової страгегії в умовах, що істотно змінилися.
По-друге: необхідно починати зі змін до Конституції України. Я готовий двічі проголосувати за проект змін: на цій і на наступній сесії, як це передбачено Конституцією. Закликаю всіх вас до такого ж кроку.
Після внесення змін до Конституції України всі інші дії парламенту будуть органічно лягати в канву нових координат політичних, економічних і соціальних пріоритетів.
На мій погляд, означені заходи здатні створити умови вільного вибору для всіх політичних сил, готових працювати заради інтересів людини і суспільства, для тих, хто не бажає бути політичним знаряддям в чужих ігрищах, хто здатен поважати і враховувати волю та прагнення інших суб’єктів парламентської діяльності.