Часи, коли вітчизняні текстильники і швейники пришивали закордонні ярлики на свою продукцію, вже позаду. На ринку верхнього демісезонного одягу, трикотажних і текстильних костюмів, піджаків, спідниць тощо переважає продукція українських підприємств. Зокрема, й тих, що входять до корпорації «Текстиль Україна», яку очолює генеральний директор Віталій ВОЙНА.
— Віталію Дмитровичу, ви закликаєте стати під свої знамена дрібні й середні підприємства тоді, коли нібито вигідніше працювати одноосібно. Хоча б з огляду на те, що легше встигати за модою...
— Це логічно, проте згубно за нинішніх економічних реалій. До того ж, погодьтеся, минулорічні очікування оптових і роздрібних торговців трикотажними та текстильними виробами не справдилися: обсяги продажів не перевищують рівень минулого маркетингового сезону — приблизно 200—210 мільйонів доларів. А тим часом внутрішній попит на дешевий одяг задовольняє третьосортний, здебільшого нелегальний імпорт з Китаю або Таїланду — зазирніть лишень на речові ринки країни. І потім, ви й самі знаєте, з якою пересторогою наші швейники ставляться до внутрішнього ринку. Причина одна — відсутність потужної системи оптово-роздрібної торгівлі. Ми пропонуємо об’єднуватися для того, щоб її створити.
— Що на сьогодні являє корпорація «Текстиль Україна»?
— Це одна з найпотужніших в країні структур з виробництва текстильної продукції. Ми заснували її у Києві ще в 1999 році. Нині вона об’єднує низку прядильних, текстильних, трикотажних, галантерейних, килимових і швейних підприємств, науково-дослідні інститути з переробки натуральної і штучної сировини, торговельний дім. Це майже сім тисяч кваліфікованих працівників, які працюють в усіх базових регіонах України — Києві, Харкові, Одесі, Сімферополі, Рівному, Умані (Черкаська область), Коростені (Житомирська область), Дубровиці на Рівненщині...
— Якщо не помиляюсь, текстильна фабрика «Веретено» певний час не працювала через брак сировини...
— Так було доти, доки вона не увійшла в корпорацію. До речі, там уже відмовилися від давальницької сировини, виготовляють власну пряжу. Це не дивно. Ми маємо не лише висококваліфікований персонал, який швидко знаходить спільну мову з іноземними партнерами з бізнесу, а й дуже добре розвинену інфраструктуру. Інтереси корпорації представляє мережа дочірніх підприємств, які вивчають кон’юнктуру ринків, координують поставки і збут синтетичних та хімічних волокон, акрилових і поліефірних ниток, пряжі, поліетилену високого та низького тиску, і для власного виробництва, і для замовників.
Корпорація має недержавну форму власності, зате перебуває постійно у сфері інтересів Мінпромполітики, користується заслуженим авторитетом у банківських та фінансових колах країни, на ринках Росії, Білорусі, Польщі, Румунії, країн Прибалтики. Я не кажу вже про чисельні благодійні акції, які вона проводить з Фондом Збройних Сил України «Співчуття» та Фондом ветеранів МВС України. До слова, ми володіємо неабияким пакетом державних замовлень Міністерства оборони України.
— Але, схоже, найбільшої слави зажило під вашою орудою ЗАТ «Український килимовий комбінат», продукцію якого шукають у торговельній мережі країни.
— Саме так. Слава акціонерного товариства, в якому корпорація володіє 55 відсотками акцій, вже полинула далеко за межі Харківського регіону. Його килими лежать у високих приміщеннях Верховної Ради, Кабінету Міністрів, господарських судів і держадміністрацій. Серед замовників — галузеві відомства і готельні комплекси. До того ж харківський килим — це ще одна стаття нашого експорту. Сьогодні, наприклад, у розпалі переговори про велику поставку виробів до Німеччини.
— Секрет успіху в німецькому устаткуванні?
— Я б сказав ширше — у послідовному курсі на технічне переозброєння підприємства. Адже вже на початку наступного року тут встановлять нову лінію для прикінцевого доведення до кондиції килимів загальною вартістю 3,5 мільйона гривень, візьмуться за модернізацію очисних споруд...
— Створюється враження, що ваші підприємства майже не зачепила криза в легкій промисловості...
— Так не можна сказати. Криза істотно загальмувала економічний розвиток. І текстильники, і швейники і нині гостро відчувають нестачу оборотних коштів, які ми продовжуємо втрачати вже на кордоні у вигляді сплачених податків та мита. Але ми практично не зупиняли роботу, шукали шляхи підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, брали участь у всіх галузевих ярмарках, обстоювали свої інтереси на тендерах для виробників, які виконують держзамовлення з пошиття одягу чітко встановленого зразка...
Створена за нашою участю холдингова компанія «Текстиль України» об’єднала довкола себе низку швейних підприємств. Її мета — зосередити доведення пошиття верхнього одягу, який виготовляється в рамках держзамовлення, на одному підприємстві. І що важливо — за рахунок власної сировини.
— Як я розумію, спиратися на потенціал внутрішнього ринку — ваша політика?
— Атож. І, власне, в цьому і наша заслуга, бо попри кризу, нам все-таки вдалося зберегти цілісну інфраструктуру підприємств, трудові колективи. Ми прагнемо привести виробництво відповідно до потреб внутрішнього ринку, розширити асортимент і покращити якість текстильної продукції. Для цього будемо захищати кожен майновий комплекс від розбазарювання і банкрутства. Зараз, до речі, готуємося до участі в конкурсі з викупу цілісного майнового комплексу ЗАТ «Криворізька вовнопрядильна фабрика», яка нині визнана банкрутом, але на якій рано ставити хрест. Вона ще здатна випускати трикотажну пряжу для внутрішнього ринку країни. Головна мета корпорації — відновити наші ринки якісною текстильною продукцією вітчизняного виробництва з розширеним асортиментом продукції і виведенням вітчизняних підприємств на проектні потужності.
