Олег Володимирович Блохін, заслужений майстер спорту, видатний форвард, народився 5 листопада 1952 року в Києві у родині прекрасних людей — Володимира Івановича Блохіна та Катерини Захарівни Адаменко (заслуженого майстра спорту, відомої української легкоатлетки). У футбол почав грати в ДЮСШ «Динамо» 1962 року у групі тренера Олександра Васильовича Леонідова. Найкращий футболіст країни 1973, 1974, 1975 років, найкращий футболіст Європи-75.
У київському «Динамо» провів 432 матчі, забив 211 м’ячів. Семиразовий чемпіон і п’ятиразовий володар Кубка СРСР. Дворазовий володар Кубка кубків (у фінальних матчах 1975 і 1986 років у швейцарському Базелі та французькому Ліоні, де динамівці з однаковим рахунком — 3:0 — обіграли відповідно угорський «Ференцварош» та іспанський «Атлетіко», Блохін забив по м’ячу), володар Суперкубка УЄФА-75. Усі м’ячі у ворота мюнхенської «Баварії» (перемоги «Динамо» — 1:0 і 2:0) забив наш ювіляр.
У складі збірної СРСР провів 112 матчів і забив 42 м’ячі. Дворазовий бронзовий призер олімпійських ігор (1972 і 1976 років), учасник фінальних турнірів чемпіонатів світу 1982 і 1986 років. Грав за збірні ФІФА та УЄФА у різних благодійницьких матчах у Дортмунді, Барселоні, Празі та Нью-Йорку.
Після того, як завершив виступи за «Динамо» (Київ), ще кілька сезонів провів у клубах Австрії та Кіпру. Тренерська діяльність пов’язана лише з Грецією, де очолював клуби «Олімпіакос», АЄК та «Іонікос».
Нині Олег Володимирович більше переймається політикою. Він — народний депутат України.
Писати про таких людей, як наш шановний ювіляр, ой як непросто. І ні в кого, погодьтеся, це не вийде краще, ніж сама гра Блохіна — іскрометна і яскрава, яка підносила мільйони людей на хвилях справжнього блаженства.
Футболістом він був від Бога — швидкий, технічний, забивний, класний. Самотужки міг вирішити долю матчу. Але мав талант командного гравця.
Його блискучу кар’єру безхмарною не назвеш. Чого лише варті недолугі звинувачення на адресу Блохіна з Москви 1982 року по завершенні чемпіонату світу. Тупі чинуші зробили з народного героя... ворога. Навісивши на нього всіх «собак». Та він вистояв, не принизив себе дискусіями з пристосуванцями до спорту.
На Блохіна почали ходити ще тоді, коли він з’явився у складі дублерів рідного клубу. Там він довго не затримався і став повноправним учасником глобальних подій, важливою планетою у футбольній сонячній системі, яка й досі має неабияку силу тяжіння. Пригадаймо хоча б недавні події, коли дощового холодного вечора на трибунах НСК «Олімпійський» зібралися десятки тисяч вболівальників, щоб привітати Блохіна і його друзів із багатьох країн — учасників і гостей матчу зірок.
На пам’яті ще один епізод. До редакції однієї з київських газет надійшов лист із Тернопільщини від батьків маленького хлопчика, котрому в Києві успішно було зроблено операцію на серці. Коли малюк після наркозу розплющив очі, він не покликав маму, а запитав, де він. Дізнавшися, що у столиці, запитав ще: «То тут живе Олег Блохін?». Отримавши ствердну відповідь, хлопчина щасливо усміхнувся. Показав того листа і Блохінові. Розчулений Олег і його тато одразу відписали юному прихильнику і надіслали сувеніра.
Не стверджуватиму, що характер у Блохіна — мед. Але ніхто не заперечить його вірність у дружбі, чесність і порядність, уміння співчувати й казати у вічі тільки те, що думає.
Блохін — людина, котра пам’ятає добро, може бути вдячною. Він з теплом розповідає про всіх своїх партнерів, суперників. А особлива його шана і вдячність — Валерієві Васильовичу Лобановському. Їхні стосунки не завжди були безхмарні. Але велике бачиться на відстані. І Блохін дуже цінує вплив великого тренера на його долю.
У сьогоднішнього покоління прихильників футболу — нові кумири. Це природно, як і плин самого життя. Але Олег Блохін — суперзірка — назавжди залишиться в золотій книзі світового футболу.
Сьогодні щиро вітаємо Олега Володимировича. Сто літ, королю!
