Такою була тема і таку назву має резолюція учасників засідання «круглого столу», що відбулося у Києві за ініціативою міжнародної та українських в’язнярських організацій. Щоправда, резолюція була повніша: «Виплати всім категоріям жертв націонал-соціалістських переслідувань — запорука...» За справді великим круглим столом були представники українських організацій колишніх в’язнів, а також запрошені з Польщі, Білорусі, Росії. За ним були і кілька народних депутатів України. Що спонукало до проведення цього заходу?
Відомо: у нашій країні, як і в багатьох інших, здійснюють виплати колишнім примусовим працівникам та особам, постраждалим від іншої сваволі у роки націонал-соціалізму. Цю акцію проводять за ініціативи окремих промислових підприємств та підприємців ФРН і згідно із законом Німеччини «Про утворення фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє». Вона — вияв доброї волі Німеччини, прагнення її спокутувати вину перед тими, хто перебував у роки другої світової війни у створених гітлерівцями місцях примусового утримання, де вони зазнали утисків, принижень, жорстокої експлуатації і наруги. Вона мала б слугувати благородним ідеалам порозуміння і примирення між народами усіх країн, які фашизм втягнув у страшну бійню.
Та, як з прикрістю і образою констатували учасники цього зібрання, за рік з лишком, що минув після початку виплат, взаєморозуміння і примирення з жертвами нацизму не відбулося. Мало того, багато хто з них почувається скривдженим і приниженим. І, як підкреслив у своєму слові народний депутат України Петро Цибенко, порядок виплат, закладений у німецькому законі, спричинив суперечності між потерпілими.
Річ у тім, що Федеральний закон правомочними особами на одержання виплат визнав лише в’язнів концтаборів і гетто та примусових промиcлових працівників. Хоча в ньому зазначено: виплати здійснюються колишнім підневільним працівникам та постраждалим від іншої сваволі у роки націонал-соціалізму. І серед постраждалих «від іншої сваволі» немає наших громадян:
— яких використовували на примусових сільськогосподарських роботах;
— тих, хто дітьми віком до 12 років разом з батьками перебував у неволі, а також тих, що народилися там;
— в’язнів таборів, створених на окупованій території колишнього Радянського Союзу, в яких широко застосовувалася примусова праця;
— тих, хто дивом урятувався під час кривавих розправ окупантів з мирним населенням.
Щоб вийти із становища, породженого Федеральним законом, Український національний фонд «Взаєморозуміння і примирення» змушений перерозподіляти кошти — «відривати» від сум тих, хто працював на промислових підприємствах, і ділити їх між категоріями колишніх жертв, яких законодавці ФРН обійшли увагою.
Тому такий підхід учасники «столу» розцінювали як антиісторичний, антигуманний, як образу пам’яті загиблих, зневажання пережитих страждань нашими людьми у неволі. Незалежно від того, хто де перебував, кому скільки минуло років. І констатували: у відповідь колишні жертви фашизму висловлюють своє невдоволення, а на знак протесту дедалі більше й більше з них відмовляються від «нашкрябаних» мізерних виплатних сум.
Один із учасників Віктор Черепонін із Кременчука висловив своє невдоволення резолюцією, мовляв, вона м’яка. Вимагав чіткіше і жорсткіше визначити, що німецький фонд підходить до виплат однобоко. Пропонував: тим, хто дітьми був у неволі, треба платити так, як передбачено за місцем перебування батьків. Він нагадав, що Нюрнберзький процес найбільш постраждалими у роки другої світової війни визнав дітей. І ставив ще таке питання: чому Німеччина не відшкодовує нашим колишнім невільникам матеріальні збитки?
Учасники «круглого столу» були одностайні: у законі ФРН є суперечності. Самі себе запитували: чому ще до прийняття німецького закону не домоглися бажаних формулювань у ньому? І самі собі відповідали: прийняття закону — національна справа кожної держави. Жодна країна не може втручатися в цей процес. Скажімо, якби народні депутати України сприйняли поради, вимоги громадських організацій, окремих громадян інших держав, який закон їм приймати?
А під час тривалих переговорів ще до прийняття закону йшлося про фінансові обсяги майбутніх виплат. Тим паче, пропозиції організацій колишніх в’язнів, зокрема, України, чомусь не сприймали і не брали до уваги взагалі. Це нехтування підтвердив і склад Опікунської ради німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє». У ньому представлено багато міжнародних організацій колишніх жертв фашизму. Немає лише жодного представника від громадськості країн Східної Європи, хоча саме тут найбільше одержувачів виплат. Геть знехтувано, приміром, Міжнародну спілку колишніх малолітніх в’язнів фашизму, яка діє на території країн СНД і Балтії. Вона репрезентує інтереси мільйона ще живих жертв нацистських переслідувань усіх вікових категорій, багатьох національностей та всіх видів утримання в неволі. До того ж ця організація, зареєстрована в Україні зі штаб-квартирою у Києві, — єдине громадське формування у Східній Європі.
Присутні на «круглому столі» представники організацій колишніх в’язнів Білорусі — Ніна Лич, Польщі — Вітольд Добський, Росії — Микола Дрожинський у своїх виступах висловили підтримку громадським організаціям України і обурювалися: колишні невільники не мають часу чекати, треба припинити переконувати німецький фонд і вимагати від нього дій.
З особливою увагою було сприйнято виступ першого секретаря, керівника консульсько-правового відділу Посольства ФРН в Україні Роланда Шіссау. Він визнав важливість цього заходу, висловив розуміння відповідальності його країни. І погодився: справді, потрібна глибока експертиза закону Німеччини. І хоча роль посольства в цьому питанні невелика, та воно сприятиме розв’язанню порушених проблем.
Представник посольства повторив це і кореспонденту «Голосу «України» на моє повідомлення, що його висловлювання будуть опубліковані в газеті.
У своїй резолюції учасники «круглого столу» звернулися до Верховної Ради України з проханням направити до бундестагу ФРН листа стосовно внесення змін і доповнень до Федерального закону про створення фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» на основі змісту даної резолюції. Кабінет Міністрів попросили звернутися до уряду ФРН з проханням ініціювати внесення необхідних змін і доповнень до закону. Водночас попросили наш уряд доручити Міністерству закордонних справ провести попередні консультації з МЗС Румунії, Угорщини, Фінляндії щодо виплат тим громаданям України, які під час війни перебували у місцях примусового утримання, створених для мирного населення органами окупаційної влади зазначених країн — союзниць нацистської Німеччини. Адже ці громадяни не підпадають під дію прийнятого у ФРН закону.
Віддаючи належне виплатній ініціативі ФРН, приймаючи її як знак доброї волі Німеччини, прагнення до взаєморозуміння і примирення, учасники зібрання підкреслили: справжні взаєморозуміння і примирення з жертвами нацистських переслідувань можливі лише за умови врахування інтересів усіх, а не окремих категорій постраждалих.
Народні депутати України, що взяли участь у засіданні «круглого столу» і, зокрема, його ведучий Ігор Шаров, пообіцяли всіляко підтримати вимоги прийнятих резолюції і звернення до німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє».
P. S. 28—30 жовтня у Дніпропетровську відбулася зустріч керівників міжнародної, національних та регіональних організацій жертв нацизму країн СНД та Балтії — понад сто осіб, які одностайно підтримали резолюцію «круглого столу».
