Після Чорнобильської трагедії нас разом з переселенцями з ураженої «мирним атомом» території було більше 1600 душ. Сьогодні — майже на півтисячі менше. Сільрадівська статистика свідчить: щороку моїх земляків, включно з дітьми, помирає близько півсотні, а народжується менше десяти. Немовлят наші чорнобильські лелеки приносять все менше не лише від сплюндрованості краю, бідності, безробіття, дорожнечі на продукти й ліки, а й від повальної пиятики.
У багатьох хатах дітки постійно бухикають від нікотинового диму і стійкого запаху сивухи. В селах, селищах, райцентрі й навіть у столиці на кожному кроці прилавки вгинаються від пива, вина і горілки — слабкій людині пройти повз них важко. П’ють навіть ті, кому й закусити нічим, забуваючи годувати власних дітей.
Замість того, щоб рятуватися від нестатків роботою, крадуть. У нас навіть знак чорнобильської біди поцупили і здали на брухт, щоб похмелитися.
Щось із цією аномалією треба робити, бо догуляємося до того, що проп’єм і своє добре ім’я, і незалежність держави.
Луб’янка
Бородянського району
Київської області.
