Гетьман — прізвище в Естонії відоме. Його власник — заступник директора АТ «Масеко» — пам’ятає про своє українське коріння і про родичів, які нині мешкають на Поділлі, але тривалі історичні екскурси не любить. Не має часу. Забезпечувати виробництво і, головне, збут продукції найбільшого в Естонії підприємства з виготовлення рибних консервів та пресервів — це вам не фунт ізюму продати. В один із днів перебування в Україні президента Естонської Республіки Арнольда Рюйтеля Віктор Гетьман зміг приділити нашому кореспондентові час лише дорогою з одного виробничого корпусу до іншого.
Розмова почалася із визначення «масштабу явища»: «То скільки рибних консервів постачає маленька Естонія (1,3 мільйона мешканців) на величезний український ринок?».
— З кожним роком поставки зростали і торік ми продали 14 800 тонн шпротів. У середньому по дві банки на одну українську душу.
— А як вдалося забезпечити такі потужності, адже ви постачаєте продукцію не лише в Україну?
— Наше виробництво базується на колишніх Талліннському та Пярнуському рибокомбінатах, є ще фабрика в Нарві.
На них працюють приблизно дві тисячі людей, це найбільше рибне виробництво в Естонії. Культура виробництва і вимоги до якості дуже високі. Всі фабрики сертифіковано, вони мають «єврономер».
Щодня виробляємо 250 тисяч банок шпротів. Є й інша продукція із кільки-салаки, оселедців, сардинелли, сардин, скумбрії.
— Як давно ви працюєте з Україною?
— Україна для нас — традиційний ринок ще з радянських часів.
— Як удалося його втримати? Адже після розпаду Союзу більшість зв’язків розірвалися?
— У вашій країні багато розумних, грамотних бізнесменів, які створили оптові компанії і роздрібну мережу майже в усіх регіонах України. А ми не почали ділити комбінати, а навпаки, об’єднали їх.
— Із динаміки поставок видно, що російська криза «сприяла» переходові частини продукції з російського ринку на український.
— Так. До того ж у ці роки було укладено угоду про вільну торгівлю між нашими країнами, що дало змогу уникнути митних зборів. Виграли не лише ми, збільшивши збут, а й кожний покупець в Україні. Адже за таку саму продукцію із Латвії доводиться платити на 15 відсотків більше.
— Як ви оцінюєте перспективу розвитку українського ринку риби?
— Я гадаю, що можливе збільшення збуту традиційного виробу — шпротів. Це унікальний продукт і його виробляють лише на узбережжі Балтики. Свого часу Талліннський рибокомбінат намагався виготовити шпроти із каспійської кільки, але нічого не вийшло, бо балтійська жирніша і має іншу структуру. Завдяки цьому смак наших шпротів, як казав Райкін, «спесифический».
Наші консерви не містять консервантів. Завдяки особливій технології ми гарантуємо їх зберігання два і більше років за кімнатної температури.
— Чи закуповуєте ви для своєї продукції українську сировину, наприклад, рослинну олію?
— Українська рослинна олія гарної якості, але, на жаль, її виробники не сертифіковані за європейськими вимогами. Купуєму борошно, крупи, цукор, якість яких вища за аналоги. Намагаємося купити все, що нам потрібно, в Україні, щоб партнери мали можливість розширити збут продукції.
— Часто українським підприємціям докоряють за порушення фінансової дисципліни.
— Про наших партнерів цього не скажеш!
— Представник керівництва вашої фірми Гелен Уус була в Україні в складі делегації, яка супроводжувала президента Естонії. Якщо все йде добре з розповсюдженням вашої продукції, то яке її завдання? Презентаційні функції?
— 2004 року Естонія може стати членом Євросоюзу. Кому як, а нам це загрожує проблемами. Тоді буде розірвано договір про вільну торгівлю з Україною, бо діятимуть уже правила єдиної Європи. Ми дуже хотіли б, щоб обидва уряди порушили перед ЄС питання про запровадження перехідного періоду на 3—5 років, протягом якого договір залишався б чинним хоча б стосовно виробів із кільки та салаки. Адже збільшення мита до 20 відсотків — норма ЄС — відіб’ється на українському попитові. Пригадуєте: по дві банки на душу населення?.. Нашу пропозицію підтримує посольство України і особисто посол Микола Макаревич.
Співрозмовник зупинив машину на фабриці і одразу повіяло «специфічним» рибним духом. У ворота заїзжджали рефрижератори з сировиною, за стінами корпусу вагонетки з нанизаною на рожени кількою безперервно пірнали в тунельні печі, тисячі ніжних пальчиків складали рибинки в банки, французькі автоклави-стерилізатори поглинали кубометри загерметизованих упаковок.
За місяць їх відкриють на українських кухнях.
