Ритуал чаювання існує в багатьох країнах. І Україна —не виняток. Проте у нас не всі п’ють чай у чітко визначений час, як в Англії, і тим більше ніхто не витрачає на цю церемонію аж чотири (!) години, як у Японії.
«Ритуалу чайних церемоній вчаться багато років, — розповідає читачам «ГУ» професор ікебани і майстер чайної церемонії Ямада Мідорі. — Знання чайної церемонії підвищує соціальний статус і є хорошою рекомендацією в суспільстві. У ній яскраво втілена національна естетична традиція, суть якої у прагненні довести до повної довершеності справу, якою займаєшся». Проте, як з гіркотою констатувала Ямада Мідорі, 80 відсотків сучасних японців не знають, що це таке.
Не спати!
Тим часом прагнення досконалості властиве будь-якому японцю, незалежно від того, створює він електронну техніку чи пригощає чаєм. Недоробки або брак викликають у нього почуття невдоволеності собою. Цим, мабуть, і пояснюється зв’язок національних традицій і японського економічного дива.
Побут в Японії зведено до рангу мистецтва або науки. Привнесення елементу ритуальності у будь-яку дію є закономірним вчинком, звільняє людину від споконвіку властивих їй сумнівів, жалю, ілюзій. Правила проведення чайних церемоній суворо обов’язкові для всіх учасників. Приготування чаю, оформлення чайних кімнат, навіть теми бесід і кількість їх учасників чітко визначені, а традиції передаються століттями.
Ритуальне приготування і сервіровка столу для «зеленого чаювання» грунтується на постулаті філософії дзен-буддизму «живи однією миттю». Ритуал придумали японські монахи у XІІ столітті — чай допомагав їм не засинати під час медитації. Ця безсловесна мудрість, шепіт звуків мають змусити людину забути про суєту мирську, допомогти їй знайти душевний спокій.
Усі — в сад!
Невелика компанія, що збирається на чайну церемонію — від чотирьох до шести осіб, — спочатку веде суворо регламентовані розмови про природу, поезію. Ні в якому разі при цьому не обговорюються курс єни до долара або урядова криза. Потім триває прогулянка садом, після чого гості заходять до чайної кімнати, їм подають легку закуску. Після цього гості ненадовго залишають приміщення і чекають запрошення на наступну «серію» таїнства.
Кульмінація дійства відбувається у повній тиші. На моє запитання, чому японці не розмовляють за чашкою чаю так, як ми, про все потроху, викликає зустрічне запитання: «А чому мовчать під час медитації?..».
Майстер чітко відпрацьованими жестами якось по-особливому складає серветку, якою протирає всі інструменти чайної церемонії, великі піали з товстими стінками ополіскує кропом, неквапливо дерев’яною лопаткою туди насипають порошковий зелений чай. Потім наливається кріп і все ретельно збивається маленьким вінчиком, схожим на помазок, яким наші чоловіки користуються під час гоління. Зазначу, що всі предмети, необхідні для чайної церемонії, виконані з натуральних матеріалів. У результаті тривалого священнодійства, під час якого Ямада Мідорі щось ледве чутно про себе примовляє, виходить чай — густувата піниста рідина насиченого зеленого кольору гіркувата на смак. Японці завжди п’ють його без цукру, але вприкуску з крихітними цукровими цукерками. Часто вони бувають у вигляді японського символу щастя — черепахи.
«Отцвели уж давно хризантемы в саду...»
Чи є на світі ще народи, в яких вистачає терпіння так готувати чай? Відповіддю на моє запитання слугує таємнича посмішка Ямади Мідорі.
До речі, чайну церемонію в Японії проводять не тільки жінки. Відкрили її, нагадаємо, чоловіки. А вивчається ця премудрість з дитинства. В Японії мирно співіснують різні школи, де навчають, як готувати чай. Майже півтора десятка таких шкіл працює за межами Краіни Східного Сонця.
Мистецтво чаювання, як і ікебани, нерозривно пов’язане в японців з порами року. «Найврожайніша» на свята чаювання — осінь, адже 9 вересня — свято Хризантеми, а 15-го — Місяця. У листопаді відбувається найголовніша чайна церемонія. Вона називається свято Нового чаю.
Річ у тім, що чай в Японії збирають у травні, потім його спеціальним способом настоюють, він, як вино, бродить.
І як результат багатьох складних, відпрацьованих протягом тисячоліть процесів — той самий зеленуватий порошок, що заварюють на чайних церемоніях.
Мова Ямади Мідорі дзюрчить, як струмочок, і переді мною раптом постає картина, описана в хокку поета Басе «В монастирі»
П’є свій ранішній чай
Настоятель у спокої
поважному.
Хризантеми в саду.
