Закон на те й закон, щоб не лише карати, а й захищати. Кожен громадянин має законне право на гуманне ставлення до себе з боку правоохоронних органів. Принаймні так повинно бути у цивілізованому суспільстві. На превеликий жаль, у нашому житті ще іноді спостерігаємо інше: цинічне ставлення до затриманих з боку посадових осіб, які, за своїм службовим становищем, зобов’язані охороняти людську гідність, честь і здоров’я громадян. Далі йтиметься про прикрий випадок, до якого більш як два місяці прикута увага широкого кола громадськості.

Наприкінці серпня у райвідділі міліції Кременчука був затриманий Володимир Матицин, заслужений працівник промисловості України, кавалер багатьох державних, громадських та церковних нагород, почесний громадянин Кременчука, колишній голова правління ЗАТ «Укртатнафта». Після обвинувачення у вчиненні господарських злочинів його супроводжено у слідчий ізолятор тимчасового утримання, винесено постанову про обрання для нього запобіжного заходу — утримання під вартою.

Адвокати В. Матицина вважають, що вказану постанову винесено незаконно, з порушеннями кримінально-процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, а справи, інкриміновані Володимиру Матицину, не витримують критики. Сподіватимемося, що істину врешті буде встановлено. Це тільки питання часу. Але зараз виникла проблема, яку треба вирішувати негайно.

Володимир Матицин — пенсіонер, має проблеми зі здоров’ям. Що взагалі не дивно, адже йому довелося керувати складним підприємством у нелегкі для країни часи, починаючи з 1987 року. Перебудова для багатьох керівників виявилася серйозною перевіркою. Тоді, коли навколо руйнувалися і розпродавалися за безцінь підприємства, Матицин усі сили віддавав для того, щоб зберегти на ЗАТ «Укртатнафта» матеріально-технічну базу і кваліфікований персонал. Навіть представником прокуратури було визнано, що Матицин дуже багато робив для Кременчука і має велику повагу серед людей.

На жаль, під час обрання стосовно Володимира Матицина виду запобіжного заходу думку трудових колективів підприємств, цехів, установ, громадських організацій, депутатського корпусу не було враховано. Трудові колективи 39 підприємств, установ, благодійного фонду, госпіталю ветеранів війни провели збори, в яких взяли участь 2 286 громадян.

Було прийнято 42 постанови про поруку за належну поведінку Матицина та його своєчасне прибуття до органу дізнання, до слідчого та суду. Крім того, 43 керівники підприємств заявили про особисту поруку. І вони цілком заслуговують на довіру, серед них — перші керівники київського заводу «Арсенал», ВАТ «Укрнафтохімпроект», спільних підприємств «Фобос», «Кредо», ТД «Укртатнафта», банків. Із заявою про поруку до Полтавського апеляційного суду звернулися 14 депутатів Кременчуцької міської ради та три народні депутати України.

Під час проведення допитів у Володимира Матицина стався серцевий напад. Лікарі «швидкої допомоги», яку викликали особи, котрі супроводжували Матицина, наполягали на негайній госпіталізації. Але свідчення медиків про те, що стан хворого є не просто важким, а загрозливим для його життя, залишилися без уваги.

7 вересня апеляційний суд Полтавської області прийняв рішення про звільнення Матицина з-під варти за умови внесення застави. Через дві доби заставу було повністю внесено, однак Матицина так і не випустили. Весь час він перебував у лікарні під вартою.

Нарешті Матицин був обстежений фахівцями Полтавського обласного клінічного кардіологічного диспансеру. Результати показали необхідність негайного переведення хворого до Київського НДІ кардіології імені Стражеско. Отримавши направлення, працівники міліції перевозять його... до слідчого ізолятора № 3 Дніпропетровська.

Важко навіть уявити відчуття людини з хворим серцем, яку піддають неодноразовим нічним перевезенням, і коли замість НДІ кардіології, куди її направив лікар, вона знову опиняється у слідчому ізоляторі!

Полтавське обласне бюро судово-медичних експертиз на підставі відповідної постанови слідчого проводило комісійну судово-медичну експертизу. Її висновок підтвердив наявність у Матицина тяжких захворювань, потребу лікування в умовах спеціалізованого кардіологічного закладу та неможливість перебування в слідчому ізоляторі.

Правильність висновку експертизи може викликати у слідчого сумнів, але висновки лікарів, зокрема судово-медичних експертів, яких було попереджено про кримінальну відповідальність за результати досліджень, є незмінними протягом тривалого часу і мають істотне юридичне значення. Мало того, суддя особисто переконалася в тяжкому захворюванні Матицина під час допиту його в палаті лікарні — допит було перервано на вимогу лікаря, який стежив за станом пацієнта.

На думку адвокатів В. Матицина, його перебування в СІЗО — це фактично дія, якою навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати відомості чи визнання, покарати за дії, які вчинив, чи у вчиненні яких підозрюється, а також залякати. Коли це заподіюється державними посадовими особами або іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їхнього підбурювання, чи з їхнього відома, чи за їхньої мовчазної згоди, то це вже визнається катуванням відповідно до статті 1 Конвенції проти катування та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26.01.1987 р.

Як відомо, Комітет ООН проти катувань ще п’ять років тому стосовно України прийняв зауваження, що особливе занепокоєння викликають численні повідомлення про випадки застосування катувань під час попереднього слідства, стан місць попереднього ув’язнення, який принижує гідність, спричиняє страждання, є шкідливим для здоров’я.

Нині дружина Володимира Матицина, друзі та знайомі звертаються до численних організацій, намагаючись довести, що людині, яка віддала країні здоров’я, треба принаймні не вкорочувати віку. Справою В. Матицина зацікавився Національний комітет Товариства Червоного Хреста України, який звернувся до начальника Управління медичного забезпечення та контролю за санітарно-епідеміологічним станом Державного департаменту України з питань виконання покарань О. Гунченка з проханням перевести хворого до спеціального лікувального закладу. Хочеться вірити, що справедливість і милосердя переможе. Тільки б не було пізно.