Природа була несправедлива до цієї жінки. Вона народилася з вадами обличчя. В селі за господарськими клопотами на це не звертали уваги. Коли пішла до школи, плач доньки чули дуже часто. Батьки вирішили зробити операцію. Лікарі бідкалися: чому пізно звернулися, адже повністю усунути дефекти протягом першого року життя легше та й сліди від операції були б мінімальні, а тепер... Шрами після операції залишилися. Утім, дівчина росла симпатичною, якщо не помічати їх... Подруги так і робили, а от хлопці дівчини сторонилися, та й вона уникала їх.

Після школи вирішила вчитися на медичну сестру. І тут, у Києві, зустріла Його. Обіцяв одружитися, щойно закінчить дівчина училище. Та, дізнавшись, що вагітна, швиденько дорогу до неї забув. Народила дівчинку Яринку. Батьки забрали дитину в село, і донька змогла закінчити навчання, влаштувалася на роботу.

І знову зустріч — у лікарні познайомилася з Сергієм. Він мешкав у райцентрі, мав будинок. Почали жити сім’єю. Правду кажуть: кохання очі застилає. Не помічала Лідія, що лінькуватий чоловік виявився. І коли вже його батьки почали дорікати, вирішив Сергій — треба переїздити в село, мовляв, батьки дружини, зважаючи на добре ставлення до їхньої доньки, шануватимуть зятя. Так і зробили. Та село є село: тут працювати треба. А він до роботи — як мокре горить. Лідія ж — у лікарні позмінно, вдома — по господарству.

Незабаром і друге дитя в сім’ї народилося. Та Сергій реєструвати шлюб з Лідією не поспішав. А навіщо? Вона на цьому не наполягає, та й чого це він, такий гарний чоловік, одружуватиметься на... Так одного дня узагалі виїхав з села і більше не з’являвся. Залишилася Лідія з двома дітьми.

Та невдовзі зустріла чоловіка в своєму селі... Прийшов він жити до неї, бо мати не хотіла невістки з двома дітками. А Василь любить їх, горне до себе, як рідних. Наполіг на оформленні шлюбу. Дуже хоче свій дім збудувати, вже й фундамент звів. Розпланував усю ділянку. Весною всю городину посадив сам, бо Ліда чекала на дитину, а осінь прийшла — всі разом урожай зібрали. В селі про таких кажуть: господар. Усе старається, щоб вийшло якнайліпше. Важкувато доводиться. На заробітки тракториста особливо не розженешся. Утім, на весну має намір продовжити будівництво.

Ліда нині у декретній відпустці.

— З Василем я про своє каліцтво забуваю, — каже. —Він мене кохає. Ніколи не дорікне ні в чому. Про дітей дуже піклується. Я — щаслива людина.