Колись ця вулиця була взірцем дружби українського та російського народів. Одна її половина належить російському місту Черткове, а друга проходить територією українського Мелового. Як такого поділу між республіками не було, оскільки не було й поділу за громадянством — усі ми вважалися радянськими. Навіть назвою своєю — вулиця Дружби народів — цей невеличкий клаптик землі символізував добросусідство. Вулицю Дружби народів, як і колись, наводять для прикладу мирного сусідства двох держав. Однак тепер тут не все так просто, як було раніше.
Пройшовши вулицею і познайомившися з її визначними місцями (а про них поговоримо неодмінно), так і хочеться перейменувати її на вулицю абсурдів. Нехай пробачать меловчани за таку вільність. Вони горді люди і не люблять, коли чужі говорять про їхню вулицю без будь-якої поваги. Але вони не винні в тому, що це місце на карті двох міст двох держав стало прикладом окремих законодавчих нестиковок. Утім, про деякі сторони свого буття меловчани й самі кажуть не без іронії. Наприклад, про перукарню. Після делімітації чоловічий зал залишився в російському Черткові, а жіночий — в українському Меловому. Залізниця належить росіянам, а проходить місцями Меловим. Ситуацію розв’язали: українці платять росіянам за оренду землі, на якій стоїть частина перукарні, а росіяни — сусідам за ту землю, якою проходить залізниця, що залізла в Мелове. На карті лінію кордону між державами провели, але поки що не затвердили, і це спричиняє незручності.
Як розповіла підприємець Олена, її автомобіль із товаром затримали на російській частині вулиці й лише завдяки тому, що жінка змогла довести, що нормативного документа, який узаконював би статус кордону, досі ще немає, для чого довелося взяти довідку в Меловській райдержадміністрації, його відпустили. Меловчани розповідають про те, що живуть добре, і кордон, який проходить посеред вулиці, якихось особливих незручностей їм не спричиняє. Та все-таки їхнє невдоволення чинними порядками відчутне. Приміром, телефонний зв’язок. За телефонний дзвінок сусідові, який мешкає через вулицю, доводиться сплачувати за тарифами міжнародного зв’язку. У кожного меловчанина в гаманці водяться зазвичай не лише гривні, а й російські рублі. Інакше тут не можна. На одному боці вулиці Дружби народів російський магазин, на другому — український. Окрім того, свого ринку у меловчан немає, доводиться послуговуватися сусідським. А спроби створити свій щоразу були безуспішні. Десятиліттями люди ходили по продукти на колгоспний ринок в Черткове і традицію змінювати не хочуть. Тому російський рубль тут поважають, бо він також годує.
Мелове — невеличке селище. Промислових підприємств тут майже не залишилося. Єдиний функціонуючий завод із виробництва соняшникової олії зміг працевлаштувати лише незначну частину мешканців. Є робота в Черткові, але українців не беруть, як, утім, не можуть працювати і росіяни на українському виробництві. Тому деякі меловчани в пошуках заробітку прописуються в Черткові, а живуть у Меловому. Уже знайома підприємець Олена також працює в Черткові на ринку, оформивши документи як іноземка. Вона займається квітковим бізнесом і має чимало проблем із отриманням товару, який їй надходить залізницею. Дві коробки квітів, перенесених через залізницю без огляду митників, цілком можна вважати за контрабанду.
До речі, про контрабанду. Побувавши на вулиці Дружби народів, один столичний журналіст назвав її вулицею контрабандистів і цим дуже образив її мешканців. За всієї поваги до патріотичних почуттів меловчан все-таки хочеться навести один приклад, який доводить, що колега мав таки деякий сенс.
Нещодавно прес-служба обласного управління СБУ оприлюднила інформацію, яка розкриває одну хитру схему провезення контрабандного товару, починаючи від цукру і закінчуючи пально-мастильними матеріалами. Для переправлення товару з України до сусідньої держави було придумано такий хід. По обидва боки кордону, а інакше кажучи, на вулиці Дружби народів, просто борт до борту зупинялися два автомобілі і протягом кількох хвилин товар з української машини перекидали до вантажівки з російськими номерами. Того дня, як машини було затримано, в їхніх кузовах оперативники виявили 17 одиниць шахтних магнітних пускачів для автоматичного запуску обладнання. А загалом митники і прикордонники знають місцевих водіїв у обличчя, адже ті весь час перетинають кордон у поїздках між чертковським елеватором, залізницею та ринком. Із особливою прискіпливістю їх не перевіряють. Але порядок є порядок, хоча інколи він призводить просто до анекдотичних ситуацій.
На вулиці Дружби народів із російського боку розташований старий двоповерховий будинок залізничників. Його мешканці послуговуються пічним опаленням, і за зиму на подвір’ї збираються купи вугільних шлаків та побутового сміття. Щоб вивезти все це, мешканцям треба двічі пройти процедуру перетину кордону, оформити митні документи, заплатити збір і витратити час на дорогу, щоб перевезти цей непотрібний вантаж на свою територію. Тоді як меловський смітник розташований набагато ближче. До речі, прикордонники вважають, що державний кордон не повинен проходити вулицею. Але навряд чи хтось наважиться провести його в іншому місці. Все тут настільки усталилося, облаштувалося, переплелося, що будь-які зміни адміністративного характеру громадянами двох держав можуть бути зустрінуті з великим несхваленням. Якщо не сказати більше. Як повідомили в Меловській райдержадміністрації, делімітацію кордону офіційно затвердять уже нинішнього року. Меловчани чекають цього часу з хвилюванням. В який бік зміниться їхнє життя?
Луганська область.
