Кременець — перлина Волинського краю

Уперше згадку про Кременець можна знайти в Іпатіївському літописі у зв’язку з розгромом руськими військами поляків та угорців, об’єднаних під командуванням королевича Андрія. Потім були набіги хана Батия і татарського воєводи Куремси, але волинська твердиня вистояла. Входила вона тоді до складу Галицько-Волинського князівства. І тільки Бурундай 1261 року змусив Кременець стати на коліна. Зрештою, не один Кременець: під його тиском руські князі змушені були знищити укріплення кількох міст, у тому числі Кременця. За свою довгу історію Кременець не раз переходив з рук у руки. Панували тут литовські князі і польські воєводи, намісники російських царів... Кожна влада залишала свій слід: добрий чи не дуже, але історію, як і батьків, не вибирають. Її можна тільки вивчати. І навчатися.

Багата визначними постатями, подіями і культурно-духовна спадщина Кременця. Над виданням Біблії 1533 року тут працював білоруський першодрукар Франциск Скорина. 4 вересня 1809 року тут народився видатний польський поет Юліуш Словацький. Батько його був професором Вищої Волинської гімназії. А гімназія, у свою чергу, бере початок від братської школи, заснованої 1636 року митрополитом Петром Могилою. Ірландець Діонісій Мак Лер розбив тут чудовий ботанічний сад, розарій, оранжереї. Невдовзі йому виповниться 200 років. 1846 року Кременець відвідав Тарас Шевченко. Були тут і Григорій Сковорода, Леся Українка, Михайло Коцюбинський. Любили це місто Максим Рильський, Олесь Гончар, Андрій Малишко, Микола Бажан. У Полоцькому полку, розквартированому в Кременці, служив російський мандрівник і географ Микола Пржевальський. Відвідували його полководець Михайло Кутузов і лексикограф Володимир Даль. Мали щастя кременчани слухати кілька концертів Ференца Ліста. Зрештою, ця земля була щедрою і на власні таланти. Уродженці Кременця — видатний український композитор і диригент М. Вериківський, польський поет і перекладач Ч. Ястшембець-Козловський, фольклорист М. Коробка й багато інших видатних постатей. Неоціненна роль Кременця у становленні української державності. Тут завжди жив дух волелюбства, національної самодостатності.

На території міста налічується понад 50 історико-культурних пам’яток, він входить до Ліги історичних міст України, а торік створено Кременецько-Почаївський історико-архітектурний заповідник, адже поряд — Свято-Почаївська лавра, джерело Святої Анни, Божа гора. Розроблено документацію реставрації деяких пам’яток архітектури, вдалося домогтися державного фінансування для ботанічного саду, який починає оживати після занепаду останніх років.

Кременець, як і держава загалом, переживає нині нелегкі часи. Більшість підприємств простоює. І так скромний бюджет щороку урізають. Не став винятком і цей рік, ювілейний для Кременця, — у жовтні йому виповнюється 775 років. Уряд обіцяв виділити більш як 8 мільйонів гривень, але, як зазвичай буває, вся підготовка до ювілею лягла на плечі керівників міста і району. Кременець причепурився, не впізнати центральної вулиці. Всі роботи велися за кошти підприємств, приватного бізнесу.

Мине ювілей, а міського голову Андрія Гуславського знову обсядуть важкі думки. Про вивезення й утилізацію сміття (на це через географічне розташування витрачають третину бюджету), про необхідність заміни труб водогону. В аварійному стані 165 будівель — третя частина житлового фонду, потребують ремонту очисні споруди. Думалося підлатати міське господарство за рахунок ювілейних коштів, але обіцяного Кременець, мабуть, не дочекається.

Є в сучасному бутті древнього міста й оптимістичні нотки. У Кременці цього року відкрився вуз: гуманітарно-педагогічний інститут. Свого часу тутешній педінститут було перенесено до Тернополя, тут залишалося училище, на базі якого і відновлено цей навчальний заклад. Міцніє матеріально-технічна база лісгосптехнікуму — є наміри створити лісотехнічний коледж. Є перспектива і для зміцнення бази медичного училища — за рахунок лікарняного комплексу. Закінчують спорудження єдиної в Україні санної траси, включеної до переліку об’єктів підготовки олімпійського резерву.

У місті діє дев’ять церков, монастир. Тут господарюють 75 черниць. У них міг би повчитися будь-який фермер. Міський голова зовсім не кається, що у власність монастиря свого часу було передано 6 га міських земель. У господарські руки потрапила земля. А ще в монастирі налагодили виробництво тротуарної плитки, яку збувають без проблем. Монастир веде активну благодійницьку діяльність, опікується самотніми, безпритульними.

Навесні Андрія Гуславського втретє обрали міським головою. Претендентів було десять, він відірвався від них із значною перевагою. Любить Кременець щирою синівською любов’ю. Кременчанин з діда-прадіда, він знає свій родовід до п’ятого коліна: аж від ремісників. Зрештою, Гуславський гідно його продовжує: за фахом — інженер.

Ювілейного року в Кременці відкрито музей Юліуша Словацького. Поляки шанують своїх геніїв: на це польською стороною виділено понад 2 млн. грн., подаровано частину експозиції. Не гріх повчитися цьому і нам. У реставрації родового будинку Словацьких брали участь і польські, і українські будівельники. Відбулася науково-практична конференція «Кременець крізь призму віків».

Перлина Волинського краю заслуговує на те, щоб до неї пролягло якомога більше туристських маршрутів.