Народний депутат Олександр Шевченко приїхав у свій округ одразу після того, як у парламенті слухали інформацію Кабміну про стан справ у вітчизняній охороні здоров’я.
— Я не зміг погодитися з доповідачем-міністром у тому, — сказав своїм виборцям Олександр Олександрович, — що за обсягами допомоги населенню наші лікарі вже начебто повернули втрачені останніми роками позиції. Навпаки, недоступність медичного обслуговування для багатьох наших людей, насамперед сільських, сьогодні треба вважати за соціальне лихо. Медицина «не для всіх» — це нонсенс.
Округ у Шевченка сільський. Донедавна він працював лише над питаннями реформування аграрного сектору економіки. А ось тепер уже не вперше у свій рідний Синельниківський район приїздить разом з депутатом обласної ради Людмилою Падалко —професором і головлікарем пологово-гінекологічного центру, який взявся за оздоровлення всього жіночого населення області.
Свою увагу до проблем охорони здоров’я Олександр Шевченко пояснює просто. Якщо на Дніпропетровщині 1438 сільських населених пунктів, а на них — лише 72 районні та дільничні лікарні, то це радість невелика. Майже на сотню скоротилася і кількість фельдшерсько-акушерських пунктів, більше половини з уцілілих не телефонізовано. Та й медиків нині на селі дуже мало. Офіційно дефіцит кадрів сягнув 20 відсотків, насправді він більший. 240 лікарів, які працюють тут, у сільській місцевості, не мають власного житла. Одержав його за останні п’ять літ лише один...
— То час уже дивитися правді у вічі: сільський люд, — вважає Олександр Шевченко, — з одного боку, просто позбавлений можливості отримувати пристойну, тим паче у повному обсязі, медичну допомогу, а з другого, набагато рідше по неї звертається. Мовчки хворіє, страждає і помирає... То в чому його вина? Лише в тому, що живе в селі?
Виборці у відчаї. Повсюди під час зустрічей вони звертали увагу народного депутата і на іншу причину, чому їм справді недоступна медицина. Лікуватися сьогодні по кишені лише «вибраним». А іншим, коли захворів, — хоч у домовину одразу лягай. Про це Шевченко також говорив під час дня уряду в парламенті. Тепер поклав за мету зламати нинішні «традиції» у практиці фінансування сільських закладів охорони здоров’я, передусім сільських. «Маленькі» лікарні «провінційного значення» передано на утримання сільських рад. А які в них гроші, відомо всім.
Одначе і це ще не все. Нині й державні видатки на охорону здоров’я розраховуються у нас за так званими коефіцієнтами вартості витрат на надання медичних послуг залежно від вікової структури кожного населеного пункту зокрема. Що для медичних закладів, передусім сільських територій області, наступного року обернеться недоотриманням загалом 9,5 мільйона гривень.
— Якби були високі народжуваність і тривалість життя, скажімо, до 75 літ і більше, то ці коефіцієнти забезпечували б бажане фінансування, — пояснила суть справи депутат облради Людмила Падалко. — Оскільки все навпаки, «мудрі» коефіцієнти ніби й задумано для того, щоб наше населення не відтворювалося, а помаленьку старіло і вимирало. Чи може бути щось потворніше і жахливіше?
І головне, що два депутати замислили спільно: запроваджувати на селі нарешті сімейну медицину. На думку Олександра Шевченка і Людмили Падалко, практика сімейних лікарів тут має всі можливості стати реальністю. Адже на селі кожна родина і кожний мешканець завжди на видноті. І місцеві медики також. Якщо у селах, де мешкає тисяча жителів і більше, створювати поліклініки «загальної практики», як іменують осередки сімейної медицини фахівці, а в менш чисельних —амбулаторії цієї практики, то вже у найближчі три-чотири роки можна значно поліпшити медичне обслуговування сільського населення.
Олександр Шевченко відразу зібрав й інших депутатів обласної ради, обраних у районах його округу. І домовився разом з ними втілювати «утопічну» програму. Бо насправді вона, вважає Олександр Олександрович, реальна.
Дніпропетровська область.
