Нас вони учора продавали,Вас вони узавтра продадуть

Хотів би поділитися з вами деякими тривожними роздумами з посиланням на власний досвід.

26 серпня 1991-го, коли на останньому з’їзді нардепів колишнього Союзу вже верховодили переможці від Білого дому, складаючи списки на предмет арештів, незважаючи на погрозливі «поради» мовчати, я все-таки виступив, зауваживши (пробачте за самоцитацію) наступне:

«А тепер хочу звернутися до переможців. Над усе стережіться тих «витязів», які примазуються до вас. Звиклі торгувати, вони відтіснять вас, благородних лицарів, і пожнуть плоди ваші, і зроблять усе, аби переможці розкололись і пішли один на одного»...

На жаль, мої передбачення справдилися. Свідченням тому — розстріл Єльциним того ж таки Білого дому в 93-му, де загинули й вчорашні переможці від рук примазенків, учорашніх ортодоксальних партійців, що обернулися на коммутантів-перекиньчиків, котрим за всіх часів потрібна була не Росія, а влада й гроші.

Виходячи з того трагічного досвіду, я намагався остерегти й наших в’язнів честі, істинних патріотів, котрі по тюрмах і таборах вистраждали незалежність України і котрі, як ніхто, мали право на це свято —закликаючи їх пильніше придивитися, хто примазався до них і кого вони виносять на своїх раменах на владний олімп. А винесли тих же коммутантів-перекиньчиків, котрим у всі часи потрібна була не Україна, а влада й гроші.

Акції протесту, які відбуваються нині в Україні — це конституційне право народу. Тим паче що корумпанти, клани і злодії в законі переступили червону рису.

Але моральне право виводити людей на барикади мають лише ті, хто послідовно, впродовж років змагався за зміну системи влади, не зупиняючись перед загрозами і погрозами, а нерідко й ризикуючи життям. Ви їх знаєте поіменно. Саме до лицарів честі вкотре звертаюсь: чи не помічаєте, як вас облипають і старі коммутанти, і новітні, ще вчора ревні цілувальники пантофлі, мазунчики системи, що накрали по зав’язку, які раптом обернулися на ще ревніших побивачів, та таких голосних, що вас, перших хоробрих, уже інколи ледве й чути?

Я в тому віці, коли вже треба думати не про грішну владу, а про душу. Отож вважаю за свій обов’язок ще раз звернутися до лідерів честі: перед праведним ділом пильно огляньте свої лави, аби до них не прослизли ті, хто завтра пожне у муках вирощені вами плоди. І знову, як і сьогодні, правитимуть нами. Звертаюсь поза партійними чи груповими установками,  просто як українець: