Трохи більш як півтора десятка років тому я приїхав до Харкова як молодий спеціаліст працювати кореспондентом місцевої «молодіжки». Перше враження: величезний, але похмурий мегаполіс, позбавлений не тільки зовнішнього лоску, а й багатьох «соціалістичних благ». Через деякий час песимістичний настрій значно поліпшився: за непоказною зовнішністю був прихований величезний світ, неабиякий науковий і технічний потенціал. Це було місто видатних учених, талановитих інженерів, чудових майстрів, які, здавалося, могли все. В багатьох наукових установах, лабораторіях, цехах виробничих підприємств нерідко доводилося чути: вперше в країні, вперше у світі... Здавалося, тут панувала сама історія відкриттів і звершень. Харків торгував з десятками країн тракторами, турбінами, верстатами, випускав танки і літаки, створював «мізки» для космічних кораблів і ядерного щита СРСР, розробляв унікальні технології в багатьох галузях науки і техніки, приголомшував дивовижними медичними відкриттями... Це не могло не вражати.
Затим ми перебудувалися. Райдужні очікування оксамитової революції невдовзі розвіялися, і колись один з головних союзних центрів науки та промисловості раптом почали дедалі частіше називати... «провінцією». В місцевих газетах, та й центральних також, уже більше пишуть не про літаки або танки, трактори або турбіни, а про фінансові піраміди, що поглинають ринки, підпільні фабрики і про те, як обійти податки. Місто-трудівник стає схожим на таке собі містовище барахолок, торгашів і різношерстих спритників, які створюють йому новий непривабливий імідж столиці «цеховиків» і «кидал». Прикро і гірко було все це бачити й усвідомлювати.
Це було вчора. А що сьогодні? Здається, схаменулися, взялися за розум, стаємо на шлях істинний. Змін не так уже й багато, їх ще не дуже видно, але вони відчутні й помітні вже скрізь. Загублена «провінція» відроджується, повертається до лона світової цивілізації. Прагне бути якщо не «попереду планети всієї», то принаймні не на її задвірках.
