— Євгене Петровичу, минає два роки, як ви очолили державну адміністрацію найбільшого регіону, що має не тільки ключове значення для країни, а й багато в чому визначає її як країну передової науки, розвиненої промисловості, високого рівня освіти. Успіхи регіону навіч. Які плани на найближче майбутнє?
— Головне завдання для своєї адміністративної команди я визначаю так: досягнуте зростання економічних показників має забезпечити кардинальне збільшення реальних доходів людей і підвищення рівня життя. Наступного року намічено підвищити порівняно з 2002 роком рівень грошових доходів у розрахунку на душу населення на 19 відсотків; середньомісячну заробітну плату працівникам, зайнятим у сфері економічної діяльності, — до 440 гривень. Створити 35 тис. нових робочих місць, зокрема від реалізації інвестиційних проектів, за рахунок малого підприємництва.
У промисловості мають намір забезпечити наступного року приріст обсягів виробництва на 8 відсотків та істотно поліпшити фінансове становище підприємств за рахунок нарощування виробництва високотехнологічної, наукоємної продукції на основі активізації інноваційних та інвестиційних процесів, використання переваг спеціального режиму інвестиційної діяльності на території Харкова.
Нині іноземний капітал із 71 країни світу обсягом 200,1 млн. дол. укладено в 344 підприємства області. За останній рік область за обсягами залучених інвестицій стала одним із лідерів серед регіонів України. Прогноз на 2003 рік — залучити іноземних інвестицій на суму 55 млн. дол. Ці кошти допоможуть відродити ключові підприємства. Наприклад: 19 вересня 2002 року на спільному засіданні колегій Міністерства промислової політики України та Харківської облдержадміністрації з проблем тракторного і сільськогосподарського машинобудування було зроблено висновок про те, що державі як одній із власників підприємств тракторного та сільськогосподарського машинобудування недостатньо наявних важелів і ресурсів для забезпечення високоефективної роботи цих підприємств. А йдеться про створення на їх основі високоефективних виробництв. Вони мають забезпечувати розвиток усього комплексу тракторного та сільськогосподарського машинобудування України. Створення і серійного виробництва конкурентоспроможної техніки для агропромислового комплексу та на експорт.
— Який загальний, у цьому зв’язку, може бути, на ваш погляд, план реанімації вітчизняної промисловості, органічного входження її до світової економіки?
— Передусім треба визначитися з пріоритетними напрямами і піднімати ті галузі, за рахунок яких піднімуться й інші.
У нашому регіоні це — видобуток і переробка газу, сільське господарство та харчова промисловість, окремі галузі машинобудування. Відновити систему управління промисловістю шляхом створення промислово-фінансових груп, холдингів, корпорацій. Регіональна система управління без державної підтримки не зможе забезпечити реструктуризацію промислових підприємств.
З деяких напрямів, які стосуються національної безпеки України, держава має виступити замовником. Для входження до світової економіки потрібно найперше довести, що твій товар кращий, дешевший, надійніший, може зацікавити споживача, а може десь і «розштовхати ліктями» конкурентів. Входження до світової економіки на собі добре відчувають наші літакобудівники, танкобудівники. Втратити легко, а ось знайти дуже важко.
— Ви вже торкалися сільської теми. Але дозвольте уточнити: успіхи області в сільськогосподарській галузі — це, на ваш погляд, динамічний результат відповідної аграрної програми чи тимчасові перемоги на тлі занепаду сільськогосподарського виробництва в країні?
— На мій погляд, до сільського господарства України не слід застосовувати таку песимістичну характеристику. Якби ця галузь економіки була в скрутному становищі, навряд чи більшість провідних економістів наголошували б на тому, що Україна є аграрно-промисловою державою. Та й переважна більшість харчових продуктів на полицях магазинів — вітчизняного виробництва. І споживачі саме їм віддають свою перевагу.
Стосовно успіхів Харківщини. Деякі позитивні зрушення в області ми відчули в 2000 році — першому році активної роботи з прискорення реформування аграрного сектору економіки, розпочатої грудневим (1999 року) Указом Президента України. Водночас у цілому ситуація в сільському господарстві області залишалася складною. Навіть попри те, що в 2000 році реформовані господарства виростили і зібрали кращий, ніж у попередні роки, врожай практично всіх сільськогосподарських культур. Аналіз стану справ показав, що управління здійснювалося без чіткого довгострокового плану дій. Здебільшого вирішували тільки поточні проблеми, тоді як для виправлення ситуації потрібен був комплексний підхід. З урахуванням усього цього вперше в Україні було розроблено «Комплексну програму розвитку сільського господарства Харківської області на 2001—2005 роки та на період до 2010 року», яку розглянули на спільному засіданні колегії облдержадміністрації, Міністерства аграрної політики України та Президії української академії аграрних наук, а в травні 2001 року затвердили на сесії обласної ради. Цією програмою було визначено стратегічні напрями розвитку всіх галузей сільського господарства та переробної промисловості на найближчі десять років.
Підсумки двох років її виконання кажуть самі за себе. В 2001 році Харківська область посідала досить високі місця в аграрному секторі України за деякими показниками — шосте місце за врожайністю зернових культур, сьоме — за виробництвом молока, третє — за виробництвом яєць, шосте — за надоями молока на одну корову. А за інтегрованим рейтингом регіонів з розвитку сільськогосподарського виробництва Мінагрополітики України область визнано переможницею.
Уже тепер ємність внутрішнього регіонального ринку недостатня для використання значної частини виробленої продукції. Вкрай потрібен вихід на зовнішній ринок, і роботу в цьому напрямі ми вже проводимо. Лише цього року укладено 169 експортних контрактів на реалізацію більш як 400 тис. тонн зернових на загальну суму 24,5 млн. дол. до США, Англії, Франції, Кіпру, Швейцарії, Росії та інших країн.
— І, нарешті, про «зовнішню» політику Харківщини. Поясність, будь ласка, як керівник «столиці російсько-української співпраці», чому так багато слів сказано на цю тему, а так мало зроблено?
— Російсько-українські відносини набули за минулий рік яскраво вираженого прагматичного характеру. Системою договорів і угод побудована міцна основа міжрегіональних зв’язків, поглибилися контакти на державному рівні. Росія гостинно прийняла українські делегації і колективи в рамках Року України. Намітилися і вже реалізуються взаємовигідні коопераційні проекти в галузі енергетики, машинобудування, сільського господарства. Міждержавна змішана комісія виокремила пріоритети та негативні моменти в російсько-українських економічних відносинах. Особливого значення набуло прикордонне співробітництво наших країн. На постійній основі працює Рада керівників прикордонних областей.
Перепони в наших відносинах створювалися не один день, і навряд чи їх можна за один день усунути. Саміт країн СНД у Кишиневі показав, що Україна починає відігравати особливу роль у Співдружності. Варто набратися трохи терпіння, щоб побачити принципово нову картину наших взаємовідносин з Росією. Неконструктивність та ірраціональність мають залишитися в минулому. Готується проект першого україно-російського єврорегіону «Слобожанщина» в межах Харківської та Бєлгородської областей. Розумію, що будувати цей «економічний міст» треба буде з подоланням відмінностей, що склалися в митних і господарських процедурах. Але з оптимізмом дивлюся на розвиток нашого стратегічного партнерства, взаємної довіри та спільних цілей.
