На Сумщині згортається виробництво буряків і цукру
У 1913 році на території нинішньої Сумської області було вирощено майже півтора мільйона тонн солодких коренів. За радянських часів буряковий бум припав на початок 60-х років. Тоді щороку тут засівали цукристими 130 і більше тисяч гектарів. Валовий збір сягав 3 мільйонів тонн, а область належала до еліти бурякопереробних регіонів Союзу. Діяло 17 потужних цукрових заводів.
А як же зараз? Щоб про це дізнатися, дзвоню в асоціацію «Сумицукор».
— Навіщо даремно людям голови морочити? — чую в трубці сердитий голос. — Такої давно вже немає —ліквідовано як непотрібну...
— Це правда, — підтвердив останній директор асоціації Іван Сідельник. «Сумицукор», який підтримував і захищав буряківників та переробників області, ще торік припинив своє існування. Нині тут з горем навпіл працює лише шість цукроварень. Невже настільки скоротилися і посіви, і урожаї солодких коренів? В обласному управлінні сільського господарства сказали — як відрізали:
— Коментарів не буде.
На власні очі побачити, як буряківникам і цукроварам області показали, де раки зимують, запросив усе той же Іван Сідельник. З ним поїхали на Грязнянський цукровий комбінат, що в Краснопільському районі. За вікном «Жигулів», куди не кинь оком, один і той же гнітючий пейзаж: тисячі гектарів ще не зораної землі, лише де-не-де поцяткованої клаптиками чорної ріллі. На смарагдові ж бурякові плантації навіть натяку немає. Хоча ні. Ось промайнула зелена латка гектарів на сім-вісім. За наступні чверть години вгледіли ще одну — десь удвічі меншу за попередню. Обидві нагадували сиротливі оази на тлі пустелі. Подумалося: якщо в селянина нестатки на осінню оранку, то звідки у нього візьмуться кошти на вирощування трудомісткої технічної культури? Чи не тому буряковий лан Сумщини за час незалежності і скоротився майже учетверо, займає нині тільки 34 тисячі гектарів. З урожайністю справи також кепські. Більше 170 центнерів з гектара на круг накопати навряд чи вдасться. А відтак цьогорічний валовий збір солодких коренів не перевищить 550 тисяч тонн.
Слідом, як у ланцюговій реакції, дійшла черга і до бурякопереробної галузі. Заводи зупиняються один за одним.
— Знищення буряківництва і цукроварень для Сумщини —головна причина занепаду села, якщо не всієї області, — переконаний Іван Сідельник. — Адже ще десять років тому 17 відсотків надходжень у місцеві бюджети припадали на долю цієї галузі.
Колись кожна цукроварня забезпечувала роботою та годувала щонайменше половину населення в кожному сільському районі. Де споруджувалися надпотужні тваринницькі комплекси з відгодівлі свиней та великої рогатої худоби? Звичайно, що в зоні дії цукрових заводів, звідки безперебійними потоками надходили жом і меляса. Там же зводилися і цегельні, котрі забезпечували будівельним матеріалом більшість сільських будов. За кошти цукрозаводів будувалися клуби, бібліотеки, ремонтні майстерні, асфальтувалися дороги, споруджувалися ферми і житло...
«Вибивання» цукроварень з технологічної обойми розпочалося в другій половині минулого десятиріччя. Щоб не привертати уваги, «вибивали» автономно, поодинці. Першим чорну мітку від новоявлених реформаторів отримав колектив Тернівського цукрокомбінату в Недригайлівському районі. Переконавшись, що оборудка пройшла непоміченою, без особливих ексцесів, «новатори» поставили на «профілактику» друге, третє,.. надцяте переробне підприємство. Спочатку закривали наче тимчасово — консервували. Незабаром, мовляв, запрацюють знову. Та недовго музика грала. Викинули на вулицю більше чотирьох тисяч цукроварів.
А тим часом зупинені підприємства знищуються. Як ось і Грязнянський, на який ми приїхали. Описати без емоцій побачене важко. Цукрокомбінат перетворився на суцільну руїну. Без вікон, без дверей і даху, без жодних ознак життя. Дифузій, центрифуг, випарювальних і газових котлів, електродвигунів, інших технологічних машин вартістю десятки мільйонів гривень немає, наче їх ніколи і не було. Мов корова язиком злизала і нову п’ятикілометрову залізничну колію, яка зв’язувала цукрокомбінат зі станцією Корчаківка.
— Усі рейки новоявлені господарі порізали і здали на металобрухт, — зітхає останній директор цукрозаводу Віра Скороход. — Я з усіх сил намагалася зупинити цей шабаш, та мене ніхто не слухав...
Така ж доля спіткала Тернівську, Мезенівську, Шалигінську, Куянівську, Першотравневу та інші цукроварні.
— Обов’язково напиши, що все це сталося з мовчазної згоди Сумської облдержадміністрації, — наполягав Іван Сідельник.
А на черзі Правдинський і Чупахівський цукрові заводи. Вони уже три роки як «законсервовані». Ще стоять. Але де гарантія, що завтра їх також не здадуть на металобрухт?
Сумська область.
