Рік України в Росії — звучить гордо. Здавалося б, такий шанс і громадську думку росіян на свій (тобто український) бік схилити, і економічні зв’язки налагодити, і, зрештою, допомогти землякам, яких у Росії чимало. Проте самі ж українці — чи то через брак державницького досвіду, чи просто через політичну короткозорість — не використовують очевидних шансів.
Зокрема, в реалізації освітньої програми для української діаспори, яка проводилася в рамках Року України в Росії. Наміри нашого Міністерства освіти від початку здавалися досить прогресивними. Мета програми — надати 100 державних стипендій на 2002—2003 навчальний рік громадянам Росії українського походження, які мешкають у Ханти-Мансійському та Ямало-Ненецькому автономних округах, для здобуття освіти у вузах України.
Але ощасливили такою радісною звісткою українців Сибіру аж 26 червня 2002 року. Зрозуміло, що наприкінці червня випускники вже не думають про те, куди вступати. Подібне звернення української влади було б доречне в березні—квітні. Де-де, а в Міністерстві освіти це мали б розуміти.
Однак знайшлися сміливці, які все-таки вирішили використати наданий історичною батьківщиною шанс і навчатися в Україні. Слід, проте, зазначити, що п’ятдесят місць зі ста запропонованих, м’яко кажучи, не підходили для сибіряків. Адже 20 стипендій виділялося на спеціальність «Педагогіка та методика середньої освіти». Звісно, що в Україні та Росії підходи до викладання в середній школі різні. Тому, щоб стати кваліфікованим учителем у Росії, бажано закінчувати російський педагогічний вуз. Ще 15 стипендій було виділено на навчання у Львівському університеті за спеціальністю «Українська мова та література». Не зрозуміло лише, що випускники міста Лева з такою спеціальністю робитимуть у Сибіру. Ще одна цікава спеціальність — «Журналістика». Та як молоді журналісти, навчаючись українською мовою, писатимуть потім російською, теж не відомо.
Друга половина стипендій, на які звернули особливу увагу абітурієнти, призначалася на опанування таких професій, як інженер, перекладач та художник. На жаль, запропоновані для цього вузи розташовані здебільшого в російськомовних регіонах: Харків, Донецьк, Луганськ. Діти, які прекрасно говорили українською вдома, тепер мали б уповні відчути, як цю мову поважають на батьківщині. Однак більшість сміливців цього не дочекалася: повідомлення про зарахування прийшли аж у середині серпня... Отож одні вирішили чекати наступного року і вступати до російських вузів, а інші, не чекаючи на диво з Києва, самотужки вступили до раніше обраних навчальних закладів.
До речі, аналогічна програма діє для росіян в Україні. Але в Москві краще розуміють, що зв’язок із діаспорою — це стратегічно важлива державна справа, тому всіляко сприяють вступу до російських вузів дітей з діаспори. Аби вони, увібравши російський дух, поверталися додому і поширювали інтереси Москви.
Що ж до Року України в Росії, то, як мені повідомили батьки бідолашних абітурієнтів, він проходить у... жорстких межах наукових конференцій, офіційних зустрічей, поздоровлень та привітань. Одне слово, нічого істотного.
Сургут—Київ.
