Щоб виграти мільйон...

Жодна держава не залишається осторонь від справи, в якій обертаються величезні гроші. У країнах об’єднаної Європи монополія на запровадження лотереї була в 1947 —1999 роках. У Німеччині, Англії і Франції поширена практика проведення державних лотерей. В Італії національна лотерея приносить до бюджету країни 4,5 млрд. доларів у рік, із них на соціальні потреби використовується 25 відсотків.

До 1985 року за обсягами лотерейних продажів СРСР знаходився на 14-му місці у світі. В 1992-му в Російський Федерації з ініціативи Олімпійського комітету, «Спортлото» та іноземних інвесторів започатковано «Лотто-мільйон». Міністерство фінансів РФ виділило майже 80 млн. доларів на розвиток лотерей в Росії.

У Польщі завжди була монополія на лотерейний бізнес. З 1992 року існує онлайнова система проведення лотерей. Завдяки цьому обсяг їхнього продажу з 1991-го до 1997 року зріс у 20 разів і становить 500 млн. доларів. Сьогодні в Польщі два оператори, але реально квитки продає лише один. Тож уряд Польщі розглядає можливість залишити на ринку його одного. Аналогічна ситуація в Швеції та Швейцарії.

Не можемо й ми проігнорувати цю важливу справу. В Україні свого часу продавалося понад 200 мільйонів квитків у рік. Ще 21 грудня 1990 року Рада Міністрів України прийняла постанову, що спричинила величезну кількість неконтрольованих лотерей. Вже у 1991 — 1995 роках на вітчизняному ринку працювало 92 оператори лотерей.

Сьогодні в Україні операторів значно менше, але також багато. Півтора десятка з них проводить приватні, а п’ять — державні лотереї. Найбільші оператори — «Українська національна лотерея» та «МолодьСпортЛото». Обидві компанії мають іноземні інвестиції, адже сучасні лотерейні технології потребують серйозних укладень.

Водночас прибутки операторів не такі великі, щоб сформувати призові фонди, здатні залучити до гри велику частину населення. Відтак їхня діяльність недостатньо ефективна. І це при тому, що майже десять відсотків українців грають у лотерею постійно, 40 % — час від часу, а ще 20 % готові хоча б раз випробувати долю. Можливо, пересторогою останнім є непрозора діяльність більшості операторів і фактична відсутність механізмів контролю за їхніми фінансами.

Ринок переповнений лотереями, однак збільшення числа операторів не призводить до істотного зростання обсягів продажу і відрахувань у бюджет. Порівняно з іншими країнами, прибутки бюджету від цього виду діяльності невеликі. У 2001 році загальний обсяг продажу легальних державних лотерей становив майже 220 млн. гривень, а сплачені від цієї діяльності податки — біля 34 млн. грн.

У доходну частину державного бюджету України на 2002 рік, як надходження від грошово-речових лотерей, було включено 50 млн. грн.

У проекті державного бюджету України на 2003 рік від цього ж виду діяльності заплановано отримати вже 60 млн. грн. Однак, на думку фахівців, цей прибуток має бути щонайменше удвічі більший. Отже, держава має можливість без збільшення власних витрат отримати достатньо велику суму грошей для розв’язання нагальних соціально-економічних проблем.

З огляду на важливість для держави лотерейної справи, розуміючи необхідність державної монополії на лотерейну діяльність і перерозподілу отриманих прибутків через бюджет, Президент України у серпні цього року провів робочу нараду. Я брав у ній участь і фактично наполіг на необхідності зосередження уваги уряду на регулюванні лотерейної діяльності. За її підсумками Президент України видав Указ «Про деякі заходи щодо регулювання лотерейної діяльності».

В Україні з 10 жовтня 2000 року відповідно до Закону «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України з метою введення державного контролю за здійсненням лотерейної діяльності» діяльність випуску і проведення лотерей підлягає ліцензуванню. З метою врегулювання цього питання перша сесія Верховної Ради нового скликання включила до порядку денного проект закону «Про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розіграшів».

Зазначений проект має на меті посилити державний контроль над ринком лотерей, збільшити прибутки консолідованого бюджету, запровадити державну монополію з випуску лотерейних тиражів і проведення лотерей. Закон передбачає фінансову зацікавленість територіальних громад у підтримці розвитку мережі державних лотерей в Україні.

Для гарантування надійності внесків гравців у проекті закону передбачено певні вимоги щодо операторів державних лотерей, якими можуть бути лише юридичні особи-резиденти України з власним капіталом не меншим за мінімальний розмір капіталу комерційного банку, до того ж грошова частина сплаченого статутного фонду має бути еквівалентна п’яти мільйонам євро. Бюджети не ризикують своїми коштами під час запровадження державної лотереї, проте встановлюється сувора відповідальність за порушення закону.

На державі також лежить відповідальність за створення чітких, стабільних правил, забезпечення дотримання операторами чесності і відкритості всіх процедур. Утрата довіри населення хоча б до однієї лотереї або оператора завдасть серйозного удару по ринку. Оператори повинні бути впевнені у стабільності правил і мати реальні стимули для підвищення ефективності діяльності, впровадження сучасних технологій і продуктів.

Ми розуміємо, що реформування лотерейної діяльності не повинно вимагати бюджетних втрат. Але й уряд має зрозуміти, що жорсткість умов (збільшення відрахувань у бюджет, оподаткування виграшів) у період фактичного становлення ринку державних лотерей не дасть бюджетного ефекту, бо він лежить у сфері лотерейних технологій, а не фінансового адміністрування. Число операторів має бути мінімізовано, а кількість продуктів — оптимізована самими операторами під контролем держави. Це забезпечить формування привабливих для більшості населення призових фондів, мережу поширення лотерей, спростить контрольні функції держави, підвищить надійність ринку.