Людина, яка живе світловими роками

Станіслав Конюхов виріс у Дніпропетровську. І Комсомольський острів — а саме так перейменовували за радянських часів древній Монастирський — був у школярські роки його улюбленим місцем.

А як уже кінчав школу, дізнався, що у Дніпропетровському держуніверситеті відкрили якраз новий факультет — фізико-технічний. Факультет цей афішували-то широко тоді, однак не пояснювали до пуття, кого він готує. Лякали, що вступити на нього дуже й дуже тяжко. Батько в Станіслава був військовим юристом, він і вніс синові ясність. Уже кілька літ у Дніпропетровську працює секретне і особливе конструкторське бюро, яке створює бойові та космічні ракети і навіть штучні супутники Землі. Досі в це бюро набирали випускників винятково знаменитих технічних і авіаційних вузів Москви, Ленінграда, Києва і Саратова. Станіслав відразу і заявив батькові, що вступатиме лише на фізтех.

І тепер ось уже сорок п’ятий рік минає, як працює він у КБ «Південне». Доля розпорядилася так, що відразу став учнем і першого головного конструктора КБ Михайла Янгеля, і воднораз Володимира Уткіна, який згодом замінив на посаді головного Янгеля. Річ у тім, що КБ якраз одержало завдання створювати стратегічні ракети середньої дальності і Янгель особисто відбирав усіх до одного претендентів у групи провідних конструкторів цих майбутніх ракет. Несподівано звернув увагу і на зовсім молодого Конюхова. Розподілив же його у відділ, який тоді очолював Уткін. Казали, наче це Конюхову неймовірно поталанило. Таке везіння трапляється, мовляв, раз у житті. Але не заперечують й досі того, що Михайло Янгель, нащадок українця бунтаря з Чернігівської губернії, котрого запроторили на каторгу в Сибір, практично не помилявся в людях і вгадував найтямущих серед них. Та хоч би як там було, а останні роки КБ «Південне» очолює саме Станіслав Конюхов. він став третім за всю історію, після Янгеля та Уткіна, його головним конструктором — тепер генеральним.

Кар’єра Конюхова в унікальному КБ дивовижна тим, що йому справді довелося пройти від креслярської дошки, жодного разу не розминувшись з найскладнішим, над чим працював цей колектив. Уже відразу після того, як, по суті, ще початківець інженер-конструктор Конюхов завершив свою участь у випробуваннях першої «Південмашівської» балістичної ракети стратегічного призначення, його призначають провідним конструктором з розробки нового надпотужного ракетоносія суто космічного призначення. Це було щось виняткове і неймовірне! Адже надійшло замовлення створити ракету, яка була б здатна виносити за межі земного тяжіння «вантаж» вагою не менш як 40 тонн. Як згодом стало відомо, в тодішньому Радянському Союзі збиралися здійснити політ на Місяць раніше за американців. Для цього у Дніпропетровську і розробляли «спецмашину» —Р-56. Та згодом від ідеї летіти на Місяць в останній момент у Кремлі відмовилися.

Розчарування у Конюхова було велике. Та нові завдання швидко примусили забути про несправджені сподівання...

Оскільки вже два покоління ракетних комплексів стратегічного призначення перебували на тривалому бойовому чергуванні, військові від них зажадали максимальної надійності і змоги забезпечувати та контролювати цю надійність. Задля цього в КБ «Південне» чи не вперше в аналогічних засекречених «майстернях див» заснували так звану службу надійності головних розробників ракетних комплексів. Очолити її довірили Станіславу Конюхову. Із завданням він упорався блискуче. До речі, проблеми надійності бойових ракет - це була тема і кандидатської дисертації Станіслава Миколайовича.

А тим часом конструкторське бюро «Південне» разом з Південним машинобудівним заводом розгортало випуск бойових ракет третього покоління — з двигунами на рідкому паливі. Котрі за задумом мали злітати за принципом «мінометних» залпів з транспортно-пускових контейнерів. Приміром, з залізничних платформ у русі. Так-от, і розробкою цих залізничних пускових контейнерів, і випробуваннями «викидання» з них ракет зайнявся спеціально створений відділ, начальником якого було призначено Конюхова.

А в ті роки в Радянському Союзі діяло вже кілька подібних ракетних КБ. Одне з них раніше намагалося створити аналогічні контейнери, та нічого в нього не вийшло. І потім там були страшенно вражені, що колектив «якогось» Конюхова виконав завдання. Та так, що його ідеї і розробки відразу стали класикою бойового ракетобудування. А ми тепер, забігаючи наперед, чи не вперше скажемо більше: саме з цього науково-практичного надбання народилися згодом ідеї «морських» та «повітряних» (тобто з великих плавучих океанських барж та потужних літаків у польотах) пусків суто космічних ракетоносіїв. 

Тим часом Дніпропетровськ створив і ядерні бойові твердопаливні ракетні комплекси четвертого покоління. Які досі вважаються неперевершеними поміж усіх, коли-небудь створених на нашій планеті людством. Це й ті міжконтинентальні балістичні ракети, котрі дістали назву «Сатана». Отож ракети воістину настільки страшні, що відразу виникла потреба забезпечення їх невразливості як у пускових механізмах, так і в польотах. Заступником начальника цього проекту якраз з питань захищеності нових ракет і був Станіслав Миколайович Конюхов. Що обернулося незабаром його участю в освоєнні екологічно прийнятних низькокиплячих компонентів ракетного палива і розробці знаменитого нині ракетоносія «Зеніт».

Нарешті трапилося так, що Станіслав Миколайович був причетний і до проектування цілої низки космічних апаратів — штучних супутників Землі. Передусім призначених для дослідження та вивчення природних ресурсів Землі, а також Сонця та механізмів його енергетичних зв’язків з нашою планетою. Це сталося тому, що той, хто досі «курирував» тут розробку таких проектів, опинився на посаді головного конструктора самостійного КБ у Москві. 

Отож те, що врешті-решт КБ «Південне» очолив Конюхов, цілком закономірно і справедливо.  Розповідають, що зачинатель ракетно-конструкторського КБ «Південне» Михайло Янгель був людиною гарячою і неспокійною, багатою на ідеї, реалізації яких нетерпеливо домагався від колективу одразу. Володимир Уткін вирізнявся тим, що з першого разу ніколи не квапився приймати рішень, а завжди багато і довго зважував, виношував та осмислював, перш ніж раз «відрізати». Станіслав Конюхов від обох успадкував і якимось дивом поєднав ці їхні кращі риси. Бере відповідальність на себе, проте набагато дужче від своїх учителів цінує та сприймає думки інших конструкторів.

Конюхову випало очолити КБ у найскладніший і майже драматичний час. Якраз десять з лишком років тому фактично вирішувалося, бути чи не бути КБ «Південне». Власних космічних програм Україна не мала — то навіщо воно? І це Станіславу Миколайовичу треба дякувати, що збереглося. 

Те, що ракетно-космічний потенціал України нині навіч не останній на планеті і досить впевнено проник у світові космічні програми, причому найпередовіші, — заслуга винятково Станіслава Миколайовича Конюхова і його колективу. Як і в тому, що тепер є неабиякі попит і запити на наші ракетно-пускові послуги. А чогось досконалішого від космічних технологій у світі зараз немає.

Не станемо вкотре нагадувати про участь українських «Зенітів» у реалізації глобальної міжнародної програми «Морський старт», адже на черзі — наступна, пов’язана зі створенням міжконтинентальних супутникових ситем зв’язку і телебачення. Запропонований нами для цього модернізований ракетоносій «Циклон» один з небагатьох здатен виносити сьогодні космічні апарати на необхідні геостаціонарні орбіти зі значним енергетичним виграшем. Особливі перспективи щодо цього відкриваються завдяки будівництву приекваторіального космодрому Алькантара в Бразилії. Він практично й будується для запусків навколоземних супутників зв’язку ракетоносіями «Циклон».

А дар провидця, притаманний Конюхову, проявив себе і тоді, коли з його ініціативи зняті з бойового чергування міжконтинентальні ракети СС-18 КБ «Південне» почало «переобладнувати» під цілком мирні й економічно вигідні ракетоносії «Дніпро». Які в рамках міжнародної корпорації «Космотранс» уже вивели на навколоземні орбіти супутники кількох держав —Великої Британії, Італії, Саудівської Аравії, Малайзії й інших. Річ у тім, що нині знову повертаються часи «малих» космічних апаратів. А кращої від «Дніпра» дая них ракети поки що не знайти.

Мало хто ще знає, що українське КБ на чолі зі Станіславом Конюховим для «повторної ери малих апаратів» підготувало принципово нову ракетомашину «Маяк». За якою, є всі надії, велике майбутнє. Недорога, безпечна та екологічно чиста, вона в перспективі має шанси винести в космічний простір навіть не одну сотню мікросупутників.

Нарешті, неперевершеною стала нині система авіаційного космічно-ракетного комплексу — «повітряного старту», як він називався раніше. Мало того, що Конюхов домігся, аби КБ до логічного завершення довело свою ж таки давню ідею. Він ще й побачив її у суто вітчизняному варіанті втілення. З використанням знаменитого нашого антоновського літака «Руслан’», авіаційних пускових апаратів та наземних комплексів власного виробництва, не кажучи вже, що й ракет, ясна річ, власних. А це й поготів актуально та перспективно для України, яка не має свого наземного космодрому.

То чи знайти більшого, ніж Станіслав Конюхов, патріота своєї держави? І перший український супутник «Січ», і наступний «Січ-1 М», який уже створено у Дніпропетровську, — це супутники зондування надр та поверхні земної кулі, а також спостереження за процесами, що відбуваються в її атмосфері. Отож мають прислужитися інтересам природокористування, охорони навколишнього середовища та екологічному моніторингу. Але чи знаєте ви, що на цих злободенних для людства напрямах використання космічного простору КБ «Південне» залишилося нині чи не єдине, якому належать тут найміцніші позиції? Не випадково тому Станіслав Конюхов домігся, аби воно напрацювало і майбутню експериментальну космічну програму «Попередження». Для відстеження усього, що коїться на нашій грішній землі, та попередження будь-яких природних аномалій, катаклізмів і катастроф, стихійних лих, в тому числі й нищівних буранів, потопів та землетрусів. Станіслав Миколайович не сумнівається, що попит на реалізацію такої програми буде. Не може не бути. Бо ми всі приречені залишатися на своїй голубій планеті.

І не вірити йому, докторові технічних наук і професорові, академіку як Національної академії наук, так і всіх міжнародних та світових, пов’язаних з астронавтикою і освоєнням космосу та сучасними інженерно-конструкторськими технологіями, авторові понад 240 монографій, інших наукових праць і винаходів, не можемо. Адже він з тих небагатьох поміж нас, хто випереджає час десятиліттями і століттями —світловими, як кажуть астрономи, роками, тобто відстанями, котрі світло зі швидкістю триста тисяч кілометрів за секунду долає за земний рік. Ми з вами разом з ним живемо.

 

Дніпропетровськ.