Путінські «визволителі» показали справжнє обличчя на Херсонщині

Захопивши минулої весни Крим, окупанти на цьому не зупинилися і хапнули кілька десятків кілометрів ще й на Херсонщині — в тому числі згадану ділянку, яка для учасників руху на пожвавленій трасі була справжньою знахідкою.

Тут працював ринок, де можна було купити свіжої чи солоної азовської риби, перекусити в кількох приватних кафетеріях на вибір, отримати допомогу працівників ДАІ на стаціонарному посту тощо. Після того, як російські війська захопили цей шматок Херсонщини, відрізавши його по живому, численні власники торгових об’єктів із сіл Чонгар та Салькове, селища Новоолексіївка та міста Генічеська втратили до них доступ. І лише коли «зелені чоловічки» нещодавно посунулися в сторону анексованого півострова, українські підприємці отримали змогу перевірити, як там їхня законна власність. Подивилися — і вжахнулися: «визволителі Криму від хунти» повелися з нерухомістю, наче бандити. Що не вкрали — те понівечили чи знищили. Відновлення потребуватиме мільйонних коштів, яких у дрібних підприємців українського Приазов’я просто немає!

По нещодавно контрольованій окупантами зоні, яка нині є фактично нейтральною полосою, ми пройшли разом із начальником відділу Херсонської митниці Владиславом Ракшею. Він керує справами на тимчасовій митній зоні Чонгар (через нею рухається близько половини транспортного потоку з Криму та до Криму), тут бував уже не раз, і до побаченого ставиться більш-менш спокійно. Але в того, хто на «нейтралці» вперше, враження можна охарактеризувати одним словом — шок. Свої опорні пункти біля Чонгара російські вояки обкладали металом, здертим з даху ринкових рядів. Траншеї перед відступом перетворили на стихійні звалища. Але то дрібниці — найбільше дісталося нерухомості.

Пост ДАІ, зайнятий російськими митниками, «визволителі» перед своєю втечею тільки що по цеглинці не рознесли. Ті металопластикові вікна, які не зняли, просто порозбивали на друзки, обірвали й розтрощили плафони, нагидили по кутках, а стелю прикрасили випаленими факелами гордовитими написами на кшталт «ОМД (певно, окрема механізована дивізія. — Авт.) сила!». З електрощитової та трансформаторної підстанції повидирали кабелі, демонтували частину ліхтарів освітлення і вивезли навіть кілька залізобетонних плит з дороги. Металевий щит із повідомленням про те, що тут починається адміністративна територія Херсонської області, теж сплюндрували — не пошкодували сил витягти капітальні опори з ґрунту й кинули біля траси. Певно, вважали, що в такий спосіб «приєднали» і цю ділянку до Росії.

Особливо дивує, що потужна російська військова машина виявилася не спроможна забезпечити своїх солдатів навіть... належно обладнаними відхожими місцями. Мабуть, саме через те при відступі хазяйновиті «зелені чоловічки» зняли та прихопили з собою двері з туалетів.

Невеличкі кав’ярні біля автотраси розбиті вщент — нема ні вікон, ні дверей, ні меблів, а внутрішнє оздоблення пошкодили чи забруднили. Аби так усе запаскудити, треба було приділити вандалізму багато вільного від служби часу. «Після відходу військ РФ власниця одного кафе приїхала з Новоолексіївки на Чонгар подивитися, як швидко можна відновити бізнес і що для цього треба. Як глянула на руїни — від жаху та обурення їй просто мову відібрало», — згадує Владислав Ракша. — Жінка хапала губами повітря і не могла говорити».

Іншу власницю торгового місця на придорожньому ринку, прибраному до рук росіянами, я зустрів біля КПП «Чонгар». Мешканка Новоолексіївки Оксана (прізвище назвати не схотіла) вивозить на машині чай та каву, пиво й нехитрі наїдки, продаючи їх водіям і пасажирам транзитних машин та автобусів. «Заробітки тепер залежать від того, скільки машин збирається біля поста. Є багато — вони більші. Зараз транспорту менше, тому сама ледь виживаю і сина-студента матеріально підтримати не спроможна. А колись мала місце на ринку і легальний бізнес. Прийшли окупанти — все знищили», — дрижать в Оксани губи від розпачу.

Таке враження, ніби кремлівське воїнство навмисне знищувало конкурентів одного-єдиного повністю вцілілого на «нейтралці» кафе «Сиваш», що належить родині колишнього голови Генічеської райдержадміністрації Сейтумера Німетуллаєва. Він перекинувся на бік сепаратистів, очолив пропутінську організацію «Кирим бирлиги» і нині в Україні оголошений у розшук. Але поки росіяни стояли на Чонгарі — кафе й готель родини чиновника залюбки обслуговували окупантів. А ті, либонь, віддячили, занісши об’єкти у власний список недоторканних. Та ця «оаза» на фоні суцільної розрухи враження не покращує. Наслідки хазяйнування «слов’янських братів» обурюють навіть приїжджих із Криму. І багато хто з них вважає, що незабаром і весь півострів матиме такий само вигляд.

«Я мешкаю в Севастополі, і моє рідне місто зараз має ненабагато кращий вигляд. Бруду там дедалі більше, і кілька нових дитячих майданчиків загальної сумної картини не змінюють. Зараз виживати родинам городян дуже важко — води немає днями, світло вимикають по чотири години на добу, а часом і більше. У мене маленька донька та син, так купити їм якісного молока на кашку, і то важко. У магазинах стоїть якийсь сумнівний продукт російського виробництва із піврічним терміном придатності — доводиться шукати власниць корів і просити їх за немалі гроші поділитися надоєним. Свіже м’ясо дорожчає так, наче воно з золота, і його на ринку теж не вистачає. Перебираюся в Україну — життя в «курортному» Криму для малечі стало шкідливе», — розповідає моя нова знайома з «нейтралки» юрист Вікторія Гузенок.

Українцям не вперше відроджувати господарство, поруйноване окупантами. Та у випадку з місциною біля села Чонгар це забере чимало часу й коштів. Насамперед, треба «пересунути» до тимчасового кордону пости митного й прикордонного контролю, відновити мережу електро-

енергії, прибрати гори сміття, відремонтувати капітальні споруди. Митники кажуть: без допомоги держави та місцевої влади самі однозначно не впораються, або ж відновлення триватиме задовго. Добрячий клапоть степу у Приазов’ї «з легкої руки» зайд зі зброєю наче перетворився на суцільну тяжку рану. Такою він залишиться і в пам’яті українців. А такі рани гоїтимуться довго, і не годиться прощати тих, хто їх завдав.