Жах, відчуття безвиході і безсилля перед силою природних катаклізмів викликають цифри завданої Закарпаттю руйнації, наведені у публікації «Закарпаття. Стихія і люди» («ГУ», 9 жовтня ц.р.). А що було чекати від ось такої кількості води? З 4 по 8 листопада 1998 року біля села Вилок ріка Тиса пронесла 800 млн., а 3-13 березня 2001 року — 1 млрд. 270 млн. кубометрів води.
Проте це не єдині й не найбільші водні стихії у цьому краї. Місцеві старожили, мабуть, пам’ятають велику повінь на Дністрі у вересні 1941 року. Вода розмила дороги, знесла цілі села, порушила зв’язок. Тоді, крім наших Карпат, постраждали Румунія й Угорщина. На 20 днів було зірвано постачання військового спорядження і техніки фашистської Німеччини на територію СРСР. А наприкінці грудня 1947 — початку січня 1948 років паводок розніс води на багато більшій території, аніж обидва останні. Великий паводок — води Дністра та Пруту розлилися на значній площі Карпат — стався і 6 червня 1969 року.
Минуле лихо забувається, бо нам більше болить нинішнє. Нам не байдужа доля нещодавно потерпілих: чи всі вони вже мають належні умови для життя?
Так, держава долає наслідки стихії у Закарпатті. Але, певно, можна було хоч частково запобігти лихові, зменшити руйнацію. Адже вчені-гідрометеорологи ще у 1993 році застерігали про можливі паводки, котрі й сталися останнім часом у цьому регіоні.
Тоді їм казали: «А може, не буде, навіщо здіймати галас?» Вчені, вочевидь, недосить наполегливо відстоювали своє застереження. А якщо й справді обійдеться, пронесе? Хоча володіли унікальними даними щодо періодичності й повторюваності подібних явищ.
Мудрець сказав: «Вічного, крім змін, нічого немає»
Мій співрозмовник, кандидат географічних наук, провідний науковий співробітник Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту Михайло СусІдко — жива енциклопедія з історії паводків. Втім, він оперує більше іншими термінами — стокові характеристики рік, низька і висока водність тощо.
Михайло Микитович серед багатьох стосів матеріалів наукових досліджень розшукує таблицю «Стокові характеристики Дністра, Тиси та Пруту за періоди різної водності». На ній відображено, скільки кубічних метрів води за секунду в середньому протекло цими річками за певні відрізки часу. Найдавніші дані по Дністру — з 1883 року. Середня тривалість періодів — 10-15 років.
Так ось, найбільша вода — 8040 кубічних метрів за секунду — пройшла Дністром (заміри біля м. Заліщики) у вересні 1941 р.(період 1940-1955 роки), 5970 кубічних метрів — у червні 1969 р. (період 1965-1981 роки), 4440 кубічних метрів за секунду зафіксовано в один з років кінця XІX ст. (період 1883-1898 роки).
Ці роки якраз припадають на періоди високої водності, як їх назвали в інституті. В інші роки-періоди менше текло води — низької. Цікава «узгодженість» стоків цих річок. Скажімо, якщо високі води спостерігалися протягом певного періоду, то наступного — були неодмінно удвічі менші стоки, тобто — низькі води.
— Михайле Микитовичу, як можна пояснити оцю циклічність, як ви називаєте, водності?
— Це певні закономірності, ще недосить досліджені світовою наукою процеси, що діють у природі, які зумовлюються багатьма чинниками. Вони досі не підвладні людству, і доводиться лише рахуватися з ними. Потрібно неодмінно рахуватися.
— Тоді де береться така кількість води, яка спричиняє виникнення повеней і завдає великої шкоди людям, зокрема мешканцям Закарпаття?
— У горах. Атмосфера приносить вологу з Атлантики, яка затримується горами, що й призводить до великих дощів. Трапляється, що випадає 150-200 мм за два дні. Ліс неспроможний утримувати таку кількість води.
Якщо кількість опадів становить навіть 1 мм, то на одному квадратному кілометрі випаде 1000 кубічних метрів води. А якщо площа водяного шару ріки, приміром, Тиси, від верхів’я до села Вилок 9140 квадратних кілометрів, то при опадах 150-200 й більше мм яка буде кількість води? Куди їй одразу подітися? Вона не вміщається у русло ріки, повільно розтікається по низинах. А її наздоганяють нові інтенсивні, швидкоплинні потоки з гір. Об’єм водяного потоку невдовзі нарощується. Створюється величезний вал висотою у кілька метрів, який і зносить усе на своєму шляху.
— Ці ж причини викликали у серпні нинішнього року велику повінь і в Європі?
— 11-12 серпня у верхів’ях Дунаю й Ельби випало 150—200, а місцями до 300 мм опадів. Вийшла з берегів притока Ельби Влтава, яка протікає Чехією. Такі паводки, які трапилися у Чехії, Австрії, Словаччині, Німеччині, не перші. Вони бувають раз на 100 років. До речі, ще більші паводки спостерігаються і в інших кінцях світу. Приміром, коли йдуть так звані мусонні дощі в Індії й Бангладеш. Унаслідок атмосферної циркуляції виносяться вологі повітряні маси, які затримують Гімалаї. І опади там досягають за рік 10-11 тисяч мм. Щоправда, інтенсивність щороку змінюється. А в наших Карпатах, до речі, рівень опадів за рік становить 2-2,5 тисячі мм.
— Так що наше постраждале Закарпаття не є найбільшою зоною лиха у світі. Та все ж місцевим органам влади, певно, треба враховувати результати досліджень вашого інституту?
— Руйнація внаслідок великих паводків і повеней залежить від освоєння території. Не слід будувати житло й інші споруди на територіях, які колись затоплювалися. Періоди високих вод повторюються. А забудови звужують простір для протікання води.
Про польдери мало балакати
— Михайле Микитовичу, а якби прислухалися до застереження вашого інституту ще 1993 року? Яким чином можна запобігти шкоді і збиткам, завданим тамтешньому населенню?
— Спершу скажу таку дещо парадоксальну річ. Якби не було паводків і повеней, не було б і зелених Карпат. Були б сіро-чорні гори. Вода очищає територію, бо змиває і виносить нечистоти, відходи природного характеру. Це не моє власне, а науково доведене твердження.
Один із засобів зменшення руйнації — нічого не будувати, як я вже казав, у періодично затоплюваних низинах. Звичайно, треба укріплювати береги річок, схили. Потребує істотного вдосконалення технологія створення водозахисних дамб. Їх споруджувати потрібно так, щоб залишалися неодамбованими певні площі заплав, які слугуватимуть як регулюючі ємкості. Це сприятиме зниженню рівнів води при паводках.
Ефективно регулювати водні маси, які надходять із гірських річок до низовини, могли б так звані польдери, які можна і треба створювати у передгір’ї. Це величезні обваловані водоймища поруч, паралельно з руслом рік. Під час високих паводків вода заходитиме туди, а потім поступово витікатиме назад у русло. Подібні споруди вже відомі у світі. Вони є, зокрема, в США, Словаччині. У нас є на річці Латориця. Про будівництво їх у пониззі Тиси та інших річок почали лише балакати. Можливо, з часом перейдемо до діла.
Проте й інженерні споруди не завжди здатні зарадити біді, зменшити шкоду і збитки. Та й не скрізь їх можна побудувати. Запобігання втратам чи зменшення їх від цих стихійних явищ значною мірою залежить від своєчасного попередження про загрозу їх виникнення та інтенсивність перебігу. Тому на території Карпатського регіону потрібно невідкладно підвищити рівень діяльності державної служби гідрометеорологічного оповіщення. Там необхідно створити автоматизовані інформаційно-прогностичні центри. Крім удосконалення їхнього методичного та технічного забезпечення, потрібно модернізувати усю мережу гідрометеорологічних спостережень: автоматизувати станції та пости, застосувати дистанційні методи вимірювання опадів, запровадити сучасні засоби передачі інформації.
Сподіватимемося, певні зміни у нашій галузі стануться. На це спрямований указ Президента України від 15 березня 2002 року «Про заходи шодо забезпечення ефективності прогнозування повеней і паводків та ліквідації їх наслідків». Треба тільки виконувати його. Поки що є ніби лише пропозиції до плану заходів з його реалізації.
— Михайле Микитовичу, а чи можуть ще трапитися на Закарпатті подібні паводки і коли?
— Зараз ми перебуваємо в періоді високої водності, який почався 1992-1993 і триватиме до 2005-2008 років. Я не ясновидець чи провидець і не хочу залякувати, але мушу застерегти: у найближчі роки можуть трапитися ще нові паводки і повені.
Ми повинні всі знати і зважати, що паводки в Карпатах — це звичайні для цієї території явища. Вони зумовлюються самим розташуванням гірських хребтів відносно шляхів переміщення повітряних мас та ландшафтними особливостями річкових водозборів. Тому природна стихія завжди турбуватиме цю територію, то з меншою, то з більшою загрозою. А перші згадки про великі паводки в Карпатах дійшли до нас із літературних джерел X11 століття.
— А коли, за вашими науковими прогнозами, може бути наступна висока водність на річках Дністер, Тиса?
— У 2021-2036 роках. Кількість води має бути приблизно такою, як і в нинішньому періоді.
Тож є час підготуватися до неї. Можливо, тоді вже й з’являться польдери, інші ефективні засоби запобігання руйнації під час можливих паводків. Чи можна встигнути більш-менш надійно захиститися від тих, що можуть трапитися найближчими роками — до кінця нинішнього періоду високої водності?
Коливання клімату помічені давним-давно
Михайло Сусідко стверджує: поширюються безпідставні припущення, що одним із головних винуватців паводків у Карпатах є так званий парниковий ефект. Водночас перебільшується значення лісових масивів як водорегулювального і захисного чинника. Бо основну регулювальну функцію на карпатських водозаборах виконує підповерхневий шар сипкого уламкового матеріалу. І коли рівень опадів у вигляді дощу перевищує 30-40 мм за добу, цей горизонт насичується, а решта стрімко стікає до річкової мережі переважно по поверхні водозабору. Ліс, лісова підстилка можуть регулювати стоки лише за незначних дощів.
На думку Михайла Микитовича, нинішнє оцінювання причин паводків є не що інше, як політичні маневри авторів таких тверджень.
— Щоб свою бездіяльність перекласти на природу і не вживати дієвих заходів. Це, між іншим, стосується і моїх колег — метеорологів. Приміром, досі не розроблено методики прогнозування кількості опадів у Карпатах. А казати «очікуються значні опади» мало. Бо є різниця між 50 і 150 міліметрами.
Він не відкидає шкідливість викидів, які є наслідком активізації господарської діяльності людини. Але категорично не погоджується з тим, що парниковий ефект й деякі інші фактори докорінно впливають на потепління клімату, про що так багато почали писати й говорити останнім часом. І на підвердження своєї тези показує мені систематизовані в інституті дані про коливання клімату ще до нашої ери.
Отже, 500 р. до н. е. і 500 р. н. е. Це був період теплого клімату. Полководець Ганнібал у 218 р. до н. е. провів бойових слонів на Апеннінський півострів через Альпи, де потім були непрохідні сніги.
500-800 рр. В Європі настало похолодання. В Англії температура знизилася в середньому на 1 градус за Цельсієм. Сільськогосподарський рік скоротився на один місяць. Альпійські луки вкрилися снігом, перевали стали непрохідними.
800-1100 рр. В Європі й Північній Америці знову теплий період. На півдні Шотландії вирощували виноград, займалися виноробством. Зараз північна межа виноробства — Париж, Л’єж. У Гренландії виникли поселення вікінгів. Діяв шлях «із варягів у греки». На Балтійському морі не було льоду. Розквітла Київська Русь.
1300-1850 рр. В Європі й Північній Америці знову похолодання. Цей період отримав назву «мала льодовикова епоха». Вікінги залишили Гренландію. Потерпіло сільське господарство. В Англії за 1300-1350 рр. населення скоротилося на третину. У Голландії почали замерзати канали, які раніше цілий рік були судноплавними.
Після 1850 року. Припинилося похолодання. А після 1900 р. почалося потепління, але не таке інтенсивне, як це було у 800-1100 роках.
Коментар Михайла Сусідка
Із наукових досліджень випливає висновок, що фахівці не мають єдиної думки відносно впливу парникового ефекту на кліматичні умови. Крім того, викликають сумніви намагання оцінити частку антропогенного (людської діяльності) впливу у коливаннях клімату. Підтверджень, що відбувається антропогенне потепління на Землі, не виявлено. Існують тільки припущення, переважно теоретичні, а безперечні факти не встановлені. Навпаки, якщо врахувати вплив усіх чинників довкілля, то зникає впевненість, що парниковий ефект може відповідати за кліматичні коливання.
Таким чином, за історичний час не виявлено однонаправлених змін клімату. Але багаторічні варіювання кліматичних умов відчуваються виразно з різною періодичністю. Вчені пояснюють цю закономірність переміщенням магнітних полюсів Землі, змінами інтенсивності сонячної радіації та процесами у Світовому океані, котрі, певно, значною мірою впливають на глобальну атмосферну циркуляцію.
А відсутність сталих змін клімату на території України підтверджується також закономірностями в багаторічних коливаннях водності — річкового стоку.
Михайло Микитович дістає іншу таблицю. На ній — дані про максимальні витрати, чи, зрозуміліше, проходження води Дунаєм біля Братислави. 16 серпня 2002 року Дунаєм мчало 10500 кубічних метрів за секунду. Майже стільки ж — 10400 — спостерігалося у 1954-му, 10870 — у 1899-му і ще більше — 14000 кубічних метрів за секунду — у 1501 році.
І застереження
Суспільство побудувало ризиковані водогосподарські та інші інженерні споруди, осушувальні та зрошувальні системи, здійснило обвалування річок і зробило насипи під транспортні магістралі. Але не скрізь забезпечено надійне управління цими господарчими об’єктами та догляд за їх станом. Тому не дивно, що природа може помститися людям за їхню недбалість, зарозумілість і недалекоглядність.
Довідка «Голосу України» про автора наведених наукових і, мабуть, не всім відомих тлумачень.
Михайло Сусідко в гідрометеорологічній службі більше півстоліття — з 1950 року. Закінчив Харківський гідрометеорологічний технікум і такий же Ленінградський інститут. Працював техніком на метеостанції Алмазна в Луганській області, інженером-гідрологом на Луцькій обласній гідрометеорологічній станції, був її начальником. Обіймав посаду заступника начальника гідрометслужби України. По-справжньому знайшов себе і розкрив свої здібності на науковій роботі в Українському науково-дослідному гідрометеорологічному інституті, в якому працює з 1970 року. Очолює тут колектив науковців, які ведуть дослідження у галузі процесів стоку води та гідрологічних прогнозів.
P. S. Рекомендував для бесіди з кореспондентом «Голосу України» цього фахівця директор інституту Володимир Осадчий і додав: «Краще за Сусідка ніхто в Україні не знає проблем, які зацікавили вашу редакцію, і я раджу вам з ним зустрітися».Що й зроблено.А він до того ж виявився ще й постійним читачем нашої газети. Передплачує її з першого номера. Дякуємо вам, Михайле Микитовичу, і за це, і за розповідь.
