На сьогодні у Верховній Раді заплановано слухання питання про взаємовідносини і співпрацю України та НАТО
У рамках особливого партнерства з НАТО, проголошеного хартією п’ять років тому, Україна декларує політику євроатлантичної інтеграції і в міру сил робить свій внесок у зміцнення євроатлантичної безпеки. Не стоїть осторонь цього процесу і український парламент, котрий ратифікував чимало угод, без яких співпраця Києва і Брюсселя була б неможлива. Приміром, 12 вересня Верховна Рада ратифікувала угоду про безпеку, яка регулює відносини у сфері обміну інформацією обмеженого користування і, зокрема, спрощує можливості поглиблення практичної співпраці у сфері військової реформи.
Нині Україна має можливість, спираючись на досвід країн—членів НАТО, вдосконалювати керування збройними силами, проводити оборонну реформу, поліпшувати планування у разі виникнення надзвичайних ситуацій та багато іншого. А НАТО в особі України отримала партнера, которий не лише має ключове географічне положення, а при цьому ще й робить свій внесок у миротворчі операції, зокрема на Балканах, а також зміцнює науковий потенціал організації.
Події 11 вересня минулого року змінили політичну ситуацію у світі, що внесло корективи в бачення офіційного Києва своєї ролі в системі євроатлантичної безпеки. До цього його цілком влаштовував статус особливого партнера, однак нинішньої весни очевидне зближення Росії та НАТО дало Україні шанс, котрий гріх було не використати. І главою Ради національної безпеки та оборони український народ було повідомлено про рішення розпочати певний процес, кінцева мета якого — вступ до НАТО. Це рішення, підтверджене під час ювілейного засідання Комісії Україна—НАТО 9 липня в Києві, «полягає в напрацюванні нових механізмів і модальностей, побудованих на Хартії про особливе партнерство, для виведення відносин України та НАТО на якісно новий рівень». У перекладі на людську мову це означає, що конкретними справами, які наблизять нас до політичних та військових стандартів НАТО, ми маємо заслужити запрошення альянсу до участі України в програмі кандидатства.
Як? Запитання, звичайно, цікаве. В НАТО також прагнуть отримати відповідь на нього. Й оскільки там не так, як тут, упевнені в кінцевому результаті, від оплесків з приводу сміливого рішення України стати членом НАТО у Брюсселі утрималися. І поки що даний процес полягає в «інтенсифікованих консультаціях та співпраці в політичній, економічній та оборонній сферах».
Так, минулого тижня у Брюсселі в рамках засідання Комісії Україна—НАТО сторони проаналізували роботу з підготовки плану дій, який визначить засади та пріоритети подальшого розвитку співпраці нашої держави з альянсом. Треба сказати, що до скандалу, пов’язаного зі звинуваченнями на адресу керівництва України у начебто причетності до продажу радарних установок «Кольчуга» Іракові, Київ був майже впевнений, що на празькому саміті 
НАТО буде підписано документ, який наблизить нас хоча б на крок до оприлюдненої мрії. Але Брюссель дуже серйозно сприйняв звинувачення США, і тепер під сумнівом не лише підписання у Празі будь-яких документів про наміри сторін, а й навіть сама участь глави нашої держави в листопадовій зустрічі лідерів країн—держав НАТО, кандидатів на членство та партнерів альянсу.
Нагадаю, що підсумкове комюніке, ухвалене міністрами закордонних справ країн—членів НАТО на зустрічі в Рейк’явіку 15 травня, містить рішення про намір запросити Україну на саміт НАТО в столиці Чехії. Але тепер рішення можуть переглянути через «збройний скандал».
«ГУ» досить однозначно заявили в Брюсселі, що НАТО не збирається відвернутися від України чи анулювати існуючі програми співпраці. Проте відносини України та НАТО на нинішньому етапі оцінили як «складний момент»... За словами дипломатичних представників альянсу, критика, що її висловили на нещодавній зустрічі у Варшаві, була м’яка порівняно з тою, котра прозвучала в Брюсселі за зачиненими дверима.
Тим часом нову концепцію альянсу, як універсального інструменту безпеки для XXІ століття, запропонував генсек 
НАТО Джордж Робертсон, виступаючи минулого четверга у Брюсселі на конференції «Прага-2002».
На думку Робертсона, в наступні роки в світі буде більше нестабільності, пов’язаної з політичними та економічними процесами на Кавказі, в Центральній Азії, Північній Африці, на Близькому Сході: «Буде більше тероризму, «держав-невдах», більше розповсюдження зброї, причому не обов’язково масового знищення». Він виклав програму з п’яти пунктів, на яких має будуватися «ковчег». Насамперед, це — військове переозброєння НАТО з метою підвищення ефективності в нових умовах. По-друге, консультації між союзниками і партнерами, «бо тероризм не знає кордонів». По-третє, зміцнення відносин НАТО—Росія, бо розбіжностей «між ними менше, ніж можливостей спільно розв’язувати проблеми». По-четверте, співпраця з країнами Центральної Азії та Середземномор’я. По-п’яте, тісна взаємодія з ООН, ОБСЄ та іншими міжнародними організаціями.
Особливий партнер — Україна, на відміну від Росії, як бачимо, не знайшов відображення в програмних установках НАТО. Що ж, як написала нинішнього понеділка «Фейненшл таймс», поки існує хоча б натяк на продаж Україною зброї ймовірному ворогові НАТО та ЄС, не може бути мови про зміцнення її зв’язків з цими організаціями: «Навіть коли цей конфлікт буде розв’язано, Україні треба дати зрозуміти, що членство в НАТО та ЄС пов’язано з дотриманням таких цінностей, як верховенство закону».