Рішення про відсторонення Росії від співпраці з НАТО свідчить: альянс на компроміс не піде

— Наша розмова була досить цікава і гостра, адже НАТО сприймає ситуацію з Росією як акт агресії. Мене, як Співголову Міжпарламентської ради Україна—НАТО, запросили на неї, щоб почути правдиву інформацію про події в Україні. Я отримав велику кількість запитань від учасників. Не було такої країни, яка б негативно висловлювалася щодо нашої держави. Навпаки, всі хотіли з’ясувати обставини, деталі щодо ситуації в Криму, зокрема, стосовно виведених з території Криму українських військових. Відповідно, я доповідав про ті можливості та законодавчу базу, які є на сьогодні. Що ми напрацювали, які перші кроки, які варіанти відпрацьовуються.

Обговорювалися й інші питання: економічна ситуація, реалізація другої фази запровадження безвізового режиму з ЄС, механізми подолання корупції. Ми також проговорювали тематику проблем національних меншин.

Крім того, я мав низку неформальних зустрічей із представниками багатьох країн, які висловлювали готовність допомогти Україні через співпрацю з альянсом, а також сприяти вступу України до НАТО. Можна з упевненістю сказати, що моя доповідь наклала відбиток на розуміння ПА НАТО ситуації в Україні, а відтак і на ухвалення рішення щодо припинення співпраці з Росією.

Ми говорили відверто про мотивацію Російської Федерації. Всі розуміють, що ні мовне, ні національне питання не були справжньою причиною агресії. Це було геополітичне рішення. Наші найближчі сусіди, знаючи, як поводиться Росія, дуже занепокоєні. Жодні перемовини нічого не вартують, всі розуміють, що РФ — це величезна проблема.

Найближчим часом керівництво ПА НАТО прибуде до України. Думаю, що основне питання, яке порушуватиметься — питання військової допомоги нашій країні. Можливо, навіть обговорюватиметься питання можливого вступу України до Північноатлантичного альянсу. Це також є один із варіантів майбутнього розвитку подій. Подібні законопроекти вже зареєстровані в парламенті.

— Так. Події, що відбуваються, змушують замислитися над цим серйозно. І рішення щодо відсторонення Росії від співпраці свідчить про те, що НАТО на компроміс не піде. Звісно, Росія дуже серйозний геополітичний гравець. Скажімо, у Латвії практично всі енергоносії закуповуються в Росії. Але навіть за таких умов вони не готові поступатися принципами. Тому треба надати належне нашим партнерам, які за умови шаленого тиску з боку Росії чітко висловили свою позицію.

— У контексті цього запитання варто повернутися назад. Наскільки довго попередній режим максимально нейтралізував позитивні ідеї Північноатлантичного альянсу. Наскільки була дискредитована сама його ідея. Сьогодні нам потрібно багато зробити, щоб змінити ставлення до цієї організації. Нині НАТО — це не лише військовий блок. Сьогодні це можливість долучитися до всіх цінностей — і європейських, і світових, до зовсім інших цивілізаційних взаємин, іншого бачення. У багатьох країнах—членах НАТО керівники силових відомств — цивільні. Тобто люди, які визначають політичний напрямок діяльності. Тож ідеться про інше світобачення.

І тут ми маємо визначитися: Україна залишиться в орбіті впливу Росії чи вийде на світову арену як рівноправний член усіх міжнародних об’єднань.

Та насправді перспектива членства в НАТО — це тристороння розмова: суспільство — влада — 

НАТО. Розмова з нашими партнерами: чи готові вони підтримати вступ України до альянсу. За атмосферою спілкування у Парламентській асамблеї я відчув, що це так. Та найголовніше, як українське суспільство сприйме таку ініціативу.

Ще один важливий аспект — невиконання Росією Будапештського меморандуму від 1994 року засвідчило: без сучасного озброєння, серйозного фінансування не можна самостійно себе захистити в сучасному світі. Сьогодні Україна готова забезпечити себе новітньою зброєю, до того ж вітчизняного виробництва, але не має на це коштів. У цьому є проблема.

Ще один нюанс: військові стандарти НАТО і Збройних Сил України відрізняються. Тож є запитання, яким шляхом піде Україна у розвитку ЗС. Як на мене, вдалою є швейцарська модель невеликої мобільної, сучасно озброєної армії фахівців і резервістів. Практично кожен чоловік до певного віку є на військовій службі, проходить певний вишкіл раз на рік, або на два.

Крім вступу до альянсу, можливі й інші варіанти ефективної співпраці. Наприклад, на засадах програми «Відкритих дверей».

Події на Півночі та Сході країни, як на мене, відкривають очі людям, вони починають розуміти: потрібно об’єднуватися з іншими країнами для сучасного та якісного захисту своєї території.

— Насамперед Україна готова самостійно відбити наземні і повітряні атаки, які можуть відбуватися на Півночі, Півдні та Сході країни. У нас вже є достатня кількість військовослужбовців, які дислокуються на кордонах із Росією. Вони не допустять бліцкригу російській армії, це вже доконаний факт. Помилок ми не допустимо.

Залучення ж на територію України чужих військ, на мою думку, — це крайня межа. Лише безпосередня зовнішня агресія із розгортанням повномасштабних військових дій може спонукати нас звернутися до інших країн по військову допомогу.

— Військові навчання. Це не так просто, як може видатися на перший погляд. Це зброя, техніка, плани, дозволи про переміщення. Це великий об’єм роботи. Саме тому початок навчань було призначено на травень. А до нього залишилося не так вже й багато часу.

Доносячи до світової спільноти правдиві факти, українські політики можуть впливати на ухвалення європейськими, світовими структурами рішень щодо усунення Росії з усіх об’єднавчих, спільних проектів. Крок за кроком Росія програє і залишається в ізоляції. Світ показує, що ті принципи, які декларує РФ, не сприймаються. А позиція України є прерогативною і правильною.

— Під час візиту до Риги я зустрічався з представниками депутатського корпусу Латвійського парламенту та з нашою діаспорою, зокрема, з головою Конгресу українців Латвії Миколою Павлюком.

За сприяння Посла України в Латвійській Республіці Анатолія Олійника відбулася зустріч із депутатом Сейму Латвійської Республіки, головою групи міжпарламентського співробітництва з Україною Ілзе Вінкелє. З пані Ілзе ми домовилися про тісне співробітництво у частині адаптації українського законодавства до європейських вимог. Латвія вже пройшла цей шлях, тож має досвід. Ми домовилися, що, здійснюючи реформи в Україні, спиратимемося на їхню практику. До речі, саме латвійська сторона виявила ініціативу допомогти нам з адаптацією законодавства. Вони бачать, як Україні складно одночасно будувати іншу державу, захищати її та адаптувати своє законодавство до європейської практики.

Крім того, ми обговорили встановлення в Ризі пам’ятника Тарасу Шевченку, вже навіть виділено місце. Тож намагатимемося найближчим часом сприяти у встановленні монументу Великому Кобзареві.