Підкуп і підтасовки фактів були широко застосовані під час останніх виборів народних депутатів України на Харківщині. Але державні органи влади блокують спроби розібратися у справі, заганяючи її до глухого кута.
До Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією надійшло звернення групи народних депутатів стосовно грубих порушень під час останніх виборів до Верховної Ради України. У документах, що додавалися до звернення, ще раз яскраво підтверджено, що ці вибори стали верхом демонстрації різноманітних напівлегальних та відверто брудних «виборчих технологій». Підкуп, брехня, шантаж, фальсифікації, залякування були покладені в основу виборчих кампаній багатьох кандидатів. Уже минуло півроку, а подробиці цих історій в різних виборчих округах не сходять з газетних сторінок. Одна з них, яка набула особливого розголосу, відбулася у 180-му виборчому окрузі, що на Харківщині. Там у боротьбу за депутатський мандат включився власник комерційної імперії Анатолій Гіршфельд. Маючи сумнівний «стартовий капітал» (його махінаціям з приватизацією великих підприємств Харківщини приділила увагу навіть російська газета «Известия»), він не міг особливо розраховувати на симпатії виборців, тому вдався до «виборчих технологій», що дають змогу за допомогою юридичних колізій підмінити результати виборів. Зокрема, списати в судовому розгляді декілька тисяч голосів виборців, які віддали перемогу в окрузі конкурентові Івану Діяку.
Подробиці цих колізій з фальсифікацією результатів виборів у 180-му окрузі вже докладно описувалися в пресі. Зокрема, в газетах «Правда України», «Київський вісник». Щоб не повторюватися, звернемо увагу лише на те, що відповідальні посадовці правоохоронних органів, судів, виборчих органів намагалися не так встановити істину, як здихатися цієї справи, загнавши її до глухого кута. Апофеозом виборчого процесу стало рішення Верховного Суду України в особі судді І. Домбровського від 24 квітня 2002 р. Він відхилив не те що спроби домогтися істини, а навіть саме право вдаватися до таких спроб. Коли І. Діяк намагався звернути увагу на грубі порушення законодавства в діях окружної виборчої комісії, суддя Домбровський виніс рішення, котре взагалі суперечило здоровому глузду. Термін подання скарг на дії окружної виборчої комісії 5 днів з часу виборів (п. 6 ст. 29 Закону «Про вибори народних депутатів України»), тобто до 5 квітня 2002 р. А скарги І. Діяка були подані лише 12 квітня, тому мають залишитися без розгляду. Формально все правильно, проте не враховано істотного факту: самі незаконні дії окружної виборчої комісії, котрі оскаржувалися І. Діяком, бо коштували йому перемоги на виборах, відбулися тільки 10 квітня. Згідно з рішенням того самого окружкому І. Діяк з 4 по 10 квітня був обраний народним депутатом України. То як він міг 5 квітня оскаржувати в ЦВК чи Верховному Суді те, що відбудеться тільки 10 квітня?
Справа вже давно вийшла за межі власне результатів виборів. Адже, вишукуючи формальні підстави прикрити свою бездіяльність, чиновники фактично сприяють здійсненню злочину.
Робота виборчої комісії 180-го округу спрямовувалася її головою В. Годіною, яка одночасно була працівником підприємства, де кандидат у народні депутати А. Гіршфельд є фактичним власником, а його довірена особа В. Христофоров — директором. Намагаючись вирвати перемогу на виборах для свого патрона, В. Годіна вдалася до службової підробки, сфальсифікувавши протокол про результати виборів. Зокрема, в протоколі з таким бажаним для А. Гіршфельда результатом з’явився підпис члена комісії, котрого взагалі не було на засіданні.
Зазначаючи ці очевидні правопорушення, І. Діяк двічі звертався до Генерального прокурора України. Спершу, 19 квітня 2002 р. — до М. Потебенька, а згодом, 30 квітня, — до його наступника, виконувача обов’язків Генпрокурора В. Гарника. Доручили перевірити цю справу Лозівській міжрайонній прокуратурі, де це доручення й поховали.
Точніше кажучи, на папері все має благопристойний вигляд: Лозівська прокуратура працює і надає результати перевірки. От тільки на практиці все не так. Протягом шести місяців Лозівська прокуратура пише відписки про начебто вчинені дії з перевірки зазначених у заявах фактів, а насправді так і не дала відповіді на жодне з поставлених запитань. Натомість вона відразу пропонує свою оцінку про відсутність складу злочину в діях Лозівської окружної виборчої комісії № 180. Іноді цього висновку прокуратура доходила ще до того, як отримала результати нею ж розпочатих експертиз. Багато про що говорить уже сама хронологія подій.
19 травня 2002 р. Лозівська прокуратура, «перевіривши» факти, викладені в заяві І. Діяка на ім’я Генерального прокурора М. Потебенька, вперше винесла рішення про відсутність складу злочину. Та й то лише після окремої заяви про недоліки в її роботі та недотримання термінів, встановлених чинним законодавством. Але ця «перевірка» виявилася такою поверховою, що її скасувала Харківська обласна прокуратура. Натомість вона вказала на передчасність прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи та неповноту вивчення дій членів окружкому, і зобов’язала Лозівську прокуратуру здійснити перевірку ретельніше.
Очевидно, причиною такої реакції стало те, що, не сподіваючись на Лозівську прокуратуру, позивач одразу звернувся до суду. Зважаючи на рішення Харківської обласної прокуратури, Лозівський міський суд не став розглядати справу. Рішення про це було прийнято 12 червня. Довідавшись про це, Лозівська прокуратура вже наступного дня — 13 червня — винесла повторну постанову про відсутність складу злочину. Враховуючи, що мотиви цього рішення, викладені в постанові, повністю копіювали аналогічну постанову від 19 травня, можна дійти висновку: жодної справжньої перевірки на виконання доручення Харківської облпрокуратури Лозівська прокуратура так і не провела. Але обласна прокуратура погодилася й для себе закрила питання.
Зважаючи на це, І. Діяк 4 липня звернувся до Лозівського міського суду з заявою про порушення виборчого та кримінального законодавства під час проведення виборів 21 березня 2002 р. в окрузі № 180. Суд відправив її для перевірки викладених у заяві фактів до тієї самої Лозівської прокуратури. А вона, у свою чергу, 14 липня просто відмовилася порушувати кримінальну справу. При цьому обгрунтування її рішення з 19 травня анітрохи не змінилося. Тобто про перевірку нових фактів, зазначених у заяві І. Діяка від 4 липня до суду, взагалі не йшлося. До того ж Лозівська прокуратура відмовила адвокатові і довіреній особі І. Діяка у законному праві ознайомитися з матеріалами начебто проведеної перевірки.
30 липня Лозівський міський суд скасував постанову прокуратури від 13 червня про відмову порушувати кримінальну справу. А 16 серпня суд скасував і аналогічну постанову Лозівської прокуратури від 14 липня.
Таким чином, справа опинилася в глухому куті. За шість місяців прокуратура так і не відповіла на жодне з питань, порушених у заявах на ім’я Генерального прокурора:
1) Як на протоколі про результати виборів у окрузі з’явився підпис одного з членів комісії, котрого взагалі не було на засіданні? Тим паче, що Лозівська прокуратура таки з’ясувала, що він не підписував протоколу ні до, ні після засідання. Адже цей протокол зі службовою підробкою пішов до Центрвиборчкому у Київ і послугував підставою для проголошення результатів виборів.
2) Звідки взявся інший протокол, де вказаного підпису відсутнього члена комісії вже не було? Адже до Києва його поспіхом привіз і подав до ЦВК сам кандидат у народні депутати А. Гіршфельд. Проте формально він був створений одночасно з підробленим протоколом, тобто 10 квітня 2002 р. о 14.00.
3) Якщо вже голова Лозівської окружної виборчої комісії В. Годіна як посадова особа надала до ЦВК офіційний документ з підробкою і завідомо неправдивими даними, то чому Лозівська прокуратура не вбачає в цьому ознак злочину?
4) З цілою низкою виборчих дільниць, де більшість голосів було віддано проти кандидата в народні депутати А. Гіршфельда, голова окружної виборчої комісії В. Годіна (нагадаємо, працівник підприємства, де той є фактичним господарем) перерахувала голоси. Це проводили так, щоб знайти підстави для визнання виборів на цих дільницях недійсними. Представники дільничних комісій, які згідно з законом повинні брати участь у цьому процесі, насправді до перерахунку не допускалися, щоб не заважати. Їхні протести і пояснення до уваги не брали. Як і особливу думку одного із членів окружкому з приводу такого підрахунку. Навіщо це робилося?
5) Представники дільничних комісій направили до ЦВК скаргу з поясненням своєї позиції і незгодою з діями голови окружкому В. Годіної. Після підрахунків та кількох перерахунків голосів 1—4 квітня окружком визначив результати виборів і проголосив перемогу І. Діяка. Жодних порушень в організації голосування при цьому не виявили, жодних претензій до роботи дільничних комісій не було. Але це не сподобалося патрону Годіної, кандидату в народні депутати Гіршфельду. І вона 10 квітня штучно віднайшла необхідні 10% начебто неправильно виданих 31 березня виборчих бюлетенів, щоб визнати недійсними результати виборів на тих самих дільницях, де 1—4 квітня голосування кілька разів було перевірено і перераховано. Це й забезпечило перемогу Гіршфельду з перевагою в кілька десятків голосів. Тобто голова окружкому Годіна стала на заваді волевиявленню 7 416 виборців тих семи виборчих дільниць, де вибори оголосили недійсними. Достатньо було б узяти списки виборців цих дільниць і переконатися: чи правдиві підрахунки Годіної, проведені 10 квітня? Чи правдиві ті її підрахунки та перерахунки, що були проведені 1—4 квітня, коли переможцем виявився Діяк, і це не сподобалося Гіршфельду?
Щоб відповісти на ці запитання, прокуратурі достатньо було б ужити всього двох заходів.
По-перше, врешті-решт, дочекатися результатів призначеної нею ж почеркознавчої експертизи підписів у протоколі про результати виборів. А по-друге, необхідно було б ознайомитися із зазначеними списками виборців по дільницях, де безпідставно скасували результати виборів. Тим паче, що зберігаються вони у Лозівській міській раді — лише за чотири квартали від приміщення Лозівської міжрайонної прокуратури. І її було повідомлено про це.
Однак Лозівська прокуратура своєю наполегливою відмовою розглядати справу стала на позицію не просто бездіяльності, а прикриття скоєних злочинів. Створюється враження, що в прокуратурі дуже добре розуміють, яка картина вимальовується, якщо провести перевірку належним чином. Варто встановити, що хоча б на одній з виборчих дільниць, де вибори проголосили недійсними, голова окружкому В. Годіна зробила це безпідставно і перешкодила волевиявленню виборців (тобто ознаки злочину, передбаченого ст. 157, 158 КК України), і результати виборів у окрузі радикально зміняться. Тому і бажає прокуратура закрити справу якомога швидше. У свою чергу, того самого бажає і міська влада Лозової. Мер міста В. Литвинов відомий тим, що надавав підтримку на виборах саме А. Гіршфельду. І сьогодні на порушення вимог ст. 86 Закону України «Про вибори народних депутатів України» виборча документація з усіма списками виборців зберігається не в Державному архіві Харківської області, а в міській раді Лозової. Тобто якнайдалі від цікавих очей. Оскільки прокуратура не бажала перевіряти списки, це спробував зробити І. Діяк. Принаймні тоді були б розставлені всі крапки над «і». Але міська влада Лозової незаконно відмовила адвокату І. Діяка ознайомитись зі списками, пославшись на їх... секретність. Не більше і не менше. Як кажуть у народі, знає собака, чиє сало з’їв. Не виключаємо, що невдовзі секретні списки можуть узагалі зникнути.
Така упередженість і небажання державних органів влади виконувати свої обов’язки, фактична відмова здійснювати об’єктивну перевірку фактів відвертого ігнорування і фальсифікації волевиявлення народу на виборах змусили велику групу народних депутатів України (85 осіб) виступити з депутатським зверненням до Генерального прокурора С. Піскуна. У зверненні вимагається, нарешті, порушити кримінальну справу і притягнути винних осіб до відповідальності.
Три місяці тому цілковита більшість депутатів дали згоду на призначення С. Піскуна на відповідальну державну посаду. Головними підставами для цього стали його обіцянки навести порядок у розслідуванні багатьох гучних кримінальних справ. Я сподіваюся, що він дотримає слова і буде покарано справді винних людей, незважаючи на їхні посади. Адже хтось протягом шести місяців гальмував прокурорську перевірку лозівської справи. Треба з’ясувати, хто тиснув на прокуратуру, як сьогодні тисне на І. Діяка з вимогою забрати його заяви із суду і прокуратури?
Ми не можемо допустити, щоб вибори народних депутатів України за допомогою підкупу та корупції перетворилися на профанацію. Якщо сьогодні результати волевиявлення народу підмінюють і виправляють за допомогою кримінальних злочинів, то завтра в нашого народу просто не залишиться інших шляхів примусити чиновників рахуватися з його волею, крім революційної зміни влади.
Володимир СТРЕТОВИЧ,голова Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, заслужений юрист України.
