Однією із найперспективніших галузей промисловості Кіровоградської області голова облдержадміністрації Василь Моцний у своїй доповіді, присвяченій 11-й річниці незалежності України, назвав вугледобувну.

Чи не з відчаю поміняли керівництво

Тимчасові труднощі холдингової компанії «Олександріявугілля», які набули загрозливого характеру і стали сприйматися як постійна величина, не позбавили оптимізму керівників області. І, перш ніж остаточно махнути на компанію рукою, було вжито останній, чи не з відчаю, захід — замінено керівництво холдингу. Хоч як дивно, це спрацювало.

Звісно, відродження фенікса не сталося саме собою, в угоду особі, яка чимось сподобалася. За ним стоїть напружена праця, професіоналізм і ділова хватка.

— На Кіровоградщину я приїхав на запрошення голови облдержадміністрації Василя Моцного, — розповідає нинішній генеральний директор холдингової компанії «Олександріявугілля» Анатолій ЛИСЕНКО. — Не всі сприйняли моє призначення однозначно. Протягом останнього часу люди зовсім відвикли працювати. Скажімо, якщо раніше у адміністративному будинку підприємства світло стабільно гасло о шостій годині, нині воно може горіти й цілу ніч...

Довідка. Анатолію Миколайовичу Лисенку — 54 роки. Він народився у шахтарській сім’ї на Донбасі. З п’ятнадцяти років трудився на шахті. Закінчив вечірній інститут. Працював директором шахт, керівником вугільних підприємств. Пік кар’єри — заступник міністра палива і енергетики України. Півроку тому очолив холдингову компанію «Олександріявугілля». В Олександрії має намір працювати п’ять-сім років, вивести підприємство на належний рівень і з чистою совістю повернутися на малу батьківщину.

Створена у 1956 році компанія «Олександріявугілля» піку свого розквіту досягла в 1985—1986 роках, коли щороку на-гора тут видавали по 11 мільйонів тонн бурого вугілля. Далі пішов спад. Щороку — на мільйон тонн. Після розвалу Радянського Союзу було порушено систему фінансування вугільної галузі, що фактично поставило її на коліна. А прийняте у 1995 році рішення уряду про припинення дотацій стало останнім штрихом, який перетворив підприємство, що ледь дихало, на неживе.

Видобуток вугілля знизився до мінімуму, було втрачено ринок збуту. Олександрійське буре вугілля, яке використовували для побутових потреб в усіх колишніх республіках Радянського Союзу, перестало бути конкурентоспроможним. Бо якщо у найбільших світових виробників названого продукту — Китаю, Німеччини, Франції — собівартість одного кілограма вугілля становить 6—7 копійок, то вітчизняне вугілля через енергетичну кризу і брак власної електроенергії одразу стало у кільканадцять разів дорожче.

Поглиблює кризу й повна зношеність основних засобів виробництва. За словами Анатолія Лисенка, цифра сягає 90 відсотків... З 1990 року вони не оновлювалися. Найпотужніший розріз, «Морозівський», здавалося б, цілком укомплектовано технікою. Але працювати на ній вже не можна. За граничного терміну двадцять років її експлуатують 32 і більше. Минулого року з бюджету передбачалося виділити на ремонт та оновлення фондів 40 мільйонів гривень. Із них ми отримали лише сімнадцять. 23 зависли у зв’язку із відсутністю коштів. Цих грошей вистачило б збудувати котел за новітньою технологією для теплоелектроцентралі і повністю забезпечувати себе власною електроенергією. Адже соромно: ми маємо дві власні електростанції, які свого часу виробляли до 550 мільйонів кіловат на рік, а змушені купувати енергію в «Кіровоградобленерго».

Довідка. До складу холдингової компанії «Олександріявугілля» входить дві теплоелектростанції: ТЕЦ-2 і ТЕЦ-3. Їх обладнано спеціальними котлами, що працюють від спалювання бурого вугілля. Ці котли свого часу було вивезено з Німеччини як воєнний трофей.

— Ми підрахували, що на оновлення електростанцій необхідно 15 мільйонів гривень. Якщо отримаємо гроші в жовтні, то уже в травні наступного року зможемо виробляти електроенергії на 2,5 мільйона гривень щомісяця. Тобто всі затрати окуповуються менш ніж за рік. Підприємство за місяць споживає електроенергії на 1,6—1,7 мільйона гривень. Отже, значну частину виробленої електроенергії зможемо продавати на ринку і мати від цього зиск.

Тих коштів, що не надійшли із бюджету, вистачило б на втілення задуму в життя, що одразу дало б можливість поставити на ноги чи не основну ланку виробництва. Однак для того, щоб, навіть отримавши гроші, витратити їх на оновлення, треба, як мінімум, внести поправки до Закону «Про Державний бюджет 2002 року». А саме — змінити цільове призначення коштів, які згідно з названим документом мають бути потрачені на закриття шахт, створення нових робочих місць тощо.

Ми підготували необхідну технічну документацію, яка пройшла експертизу у департаментах енергетики, Міністерства палива і енергетики. Міністр направив її до Кабінету Міністрів, Кабмін — до Верховної Ради. Тож тепер — слово за депутатами.

Основне обладнання — трофейне

Незважаючи на те, що у природному вигляді, на відміну від чорного, буре вугілля у промисловості практично не застосовують, воно по-своєму унікальне. І за ділового підходу до справи може давати величезні прибутки.

Нині основним споживачем бурого вугілля є сама компанія, яка його видобуває. Але й цього — немало. Роботою забезпечено більше п’яти тисяч працівників.

— Наші електростанції були збудовані саме для власних виробничих потреб, — розповідає Анатолій Лисенко. — Електроенергія потрібна для виробництва пари, просушування вугілля й подальшого виготовлення брикетів.

Довідка. Виготовлення вугільного брикету — важкий і трудомісткий процес. Буре вугілля у своєму первісному стані надзвичайно вологе. У його мікрокапілярах є понад 50 відсотків вологи. Тепловіддача під час спалювання становить 1900—2000 кілокалорій. Якщо вугілля висушити, тепловіддача підвищується до 5000 кілокалорій. Тому сире вугілля випарюють у сушильних барабанах, висушують (вологість доводиться до 18— 20 відсотків), після чого пресують під тиском 1200 атмосфер у брикети. (До речі, преси також вивезені із повоєнної Німеччини. Один із них виготовлено ще в 1894 році.)

Враховуючи те, що для теплоелектростанцій цілком придатне сире паливо, брикет є товаром, який реалізується на зовнішньому ринку. В основному — для побутових потреб населення. Ним можна обігрівати приміщення, теплиці, сауни, використовувати як паливо для печей, камінів тощо.

— Під час транспортування значна частина товару псується (б’ється, треться, розсипається). Тому ми вирішили особливу увагу приділяти упаковці. Поставили упаковочну лінію, на якій брикет фасуватимуть у поліетиленові пакети по 10—15 кілограмів. Уже з нового року такі пакети реалізуватимуть у торговельній мережі...

Підприємство знайшло стабільний ринок збуту і здатне продавати 120 тисяч тонн вугілля на рік. Щоправда, поки що реалізація йде нижче собівартості, по 150 гривень за тонну, тоді як реальна ціна становить 225 гривень. Збитки підприємства покриваються за рахунок державної підтримки. Цього року на стабілізацію виробництва із бюджету було виділено 39 мільйонів гривень. Ситуація має змінитися, коли надійдуть гроші на переобладнання. Тоді, за словами Анатолія Лисенка, затрати і прибутки вирівняються, і холдингова компанія зможе існувати за рахунок власних ресурсів.

Буття народжує ідеї

Нині керівники холдингу активно вишукують нові сфери діяльності.

— Буре вугілля залягає на глибині 90—100 метрів, —каже генеральний директор. — Якщо глянути на спектр залягання порід, ми побачимо: півтора метра потужного чорнозему, гончарну глину, пісок (його можна використовувати не лише як будівельний матеріал, а й для виготовлення форм на металургійних підприємствах). І, нарешті, під пластом вугілля — багаті поклади каолінової глини найвищої якості. Її застосовують у виготовленні фарфору. За розумного підходу, тим запасом, що маємо, ми могли б задовольнити потреби всієї Європи... До цього часу із названого переліку використовують лише чорнозем, яким збагачуються грунти. Все інше перемішується, знищується... Також не треба забувати й саме буре вугілля. З нього, наприклад, можна виготовляти сорбенти. І не лише для відлову розлитих плям нафти, а й радіонуклідів. З бурого вугілля виготовляють лужні реагенти для газової і нафтової промисловості...

Серед планів Анатолія Лисенка було також і спорудження спільно із німецькими партнерами на базі Костянтинівського розрізу електростанції потужністю 350 мегават, за допомогою якої вугілля можна було б розкладати на складові: сірку, азбест тощо. Але в останню мить перепоною стало рішення Верховної Ради про заборону Кабміну видавати урядові гарантії. Інвестиції було втрачено, справу відкладено на невизначений час...

— Українське буре вугілля — значно вищої якості, ніж німецьке і китайське. Воно є чудовою сировиною для виготовлення гірського воску, який використовується практично в усіх новітніх технологіях промислового виробництва, а також незамінним компонентом для виготовлення косметики.

В Олександрії був завод з вироблення гірського воску. Свого часу він експортував його у 48 країн світу. Нині підприємство зруйновано, обладнання розкрадено. Ми маємо намір відновити це виробництво, але чи дозволять конкуренти? Німці, наприклад, цього дуже бояться. Їхня продукція одразу стане неконкурентоспроможною. Раніше вони купували олександрійський віск, збагачували ним свій і лише після цього постачали його на ринок. Можливо, вдасться розв’язати питання спільно із конкурентами? 

Хочу також обговорити з німцями і ще одне питання.

У них є чудова технологія подрібнення вугілля до 45—90 мікрон (цементної стадії). У такому стані, згоряючи в котельні, вугілля не поступається своїми якостями природному газу й мазуту. Дешево і вигідно... В Німеччині цю систему відлагоджено, нічого винаходити не треба. Тож, можливо, варто створити спільне підприємство. До складу холдингової компанії входить потужний ремонтно-механічний завод (теж трофейний, раніше на ньому «мессершмітти» робили), ми могли б узяти на себе виробництво металевих конструкцій для котлів, а німці — устаткування... Але й самі не сидимо склавши руки. Якщо німці відмовляться з нами співробітничати, вже до кінця року матимемо власний млин, що подрібнюватиме вугілля до 90 мікрон. А далі — матимемо й власні котельні...

Пролог замість епілогу

Нинішній рік холдингова компанія «Олександріявугілля» розпочала рекордно низькими показниками. Протягом першого кварталу було видобуто всього 14,5 тисячі тонн бурого вугілля. Вже в квітні, після приходу нового керівництва, підприємство видало на-гора 15 тисяч тонн. Нині стабільно щомісяця добувається 21—24 тисячі тонн.

Працівники холдингової компанії щомісяця отримують зарплату, в середньому — 400 гривень, що більш ніж на 30 відсотків перевищує середньообласний показник.

Протягом останніх шести місяців погашено значний відсоток заборгованості у заробітній платі за минулі роки.